Автономов С.В.

Донецький державний університет управління, Україна

ОСНОВНІ ЗАСАДИ РОЗРОБКИ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУ ФОРМУВАННЯ СПРИЯТЛИВОГО ІНВЕСТИЦІЙНОГО КЛІМАТУ У РЕГІОНІ

 

Постановка проблеми. Надзвичайно важливим елементом формування ефективної державної регіональної політики стає вибір пріоритетних напрямків іноземного інвестування економіки регіону.

Актуальність. В ВВП України, промисловість якої потребує оновлення основних фондів, технічного переобладнання та розвитку передових технологій, дуже невелика частка виробництва високотехнологічної продукції. Особливо це актуально для регіонів, у яких обсяги впровадження та освоєння нових прогресивних технологій продовжують знижуватися.

Тому на регіональному рівні слід стимулювати залучення іноземних інвестицій (особливо прямих) у високотехнологічні сфери господарської діяльності та інноваційне підприємництво. Вирішення цього завдання пов’язане з необхідністю подолання системної та структурної кризи в економіці регіонів, зі створенням об’єктивних економічних стимулів для розвитку інноваційної діяльності на підприємствах, з організацією проведення експертної оцінки науково-технічного рівня технологій та досліджень, зі створенням і розвитком регіонального ринку науково-технічних розробок тощо.

Основні засади розробки стратегічного плану формування сприятливого інвестиційного клімату у регіоні можуть бути деталізовані у вигляді наступних першочергових завдань:

1.   Формування системи та механізмів координації діяльності органів державного управління, суб’єктів підприємництва та їх асоціативних органів, фінансово-банківських установ, консультаційних фірм, громадських організацій, засобів масової інформації з усунення нераціональних та незаконних перешкод у здійсненні іноземних інвестицій.

2.   Дерегулювання в раціонально допустимих межах інвестиційної діяльності на місцевому рівні та ініціювання змін у законодавчих та нормативних актах загальнодержавного рівня.

3.   Здійснення заходів з доопрацювання уніфікованих форм типових контрактів з іноземними інвесторами та їх запровадження у практику інвестиційної діяльності.

4.   Створення недержавних та змішаних інституціональних органів сприяння іноземним інвестиціям, включаючи формування фінансово-економічних та правових механізмів їх взаємодії з суб’єктами інвестиційного процесу і органами державного управління, а саме консорціуму навчально-консультаційних та експертно-інформаційних фірм, що спеціалізуються на наданні послуг інвесторам, палати незалежних експертів при Консультаційній раді з питань іноземних інвестицій; постійно діючої інвестиційної ярмарки; регіонального міжнародного арбітражного суду; асоціації іноземних інвесторів, чи інших громадських організацій.

Пріоритетні напрямки іноземного інвестування визначаються необхідністю переорієнтації виробництва на підвищення життєвого рівня населення, випуск нових споживчих товарів; впровадження досягнень НТП, наукомістких та екологічно чистих технологій; збільшення експортного потенціалу України і зменшення залежності вітчизняної економіки від нераціонального імпорту; створення оптимальної галузевої структури, яка враховує, в тому числі, і регіональну специфіку [1].

Потребують розробки система прийому і оптимальних варіантів включення іноземного капіталу до структури національних пріоритетів.

Селективний вибір пріоритетних для інвестування галузей і регіонів передусім має бути спрямований на організацію та налагоджування виробництва імпортозамінюючих та експортоорієнтованих товарів.

Потребує також чіткого окреслення коло галузей та регіонів, які іноземне інвестування обмине, незважаючи на становлення пільгового режиму.

Перехід до відкритої політики у зовнішній торгівлі, що включає стимулювання процесу залучення іноземних інвестицій, як засвідчує досвід держав Азії (ВЕЗ у Китаї та ін.) є ефективним і веде до економічного зростання, дозволяє збільшити обсяги експорту, підвищує конкурентоспроможність продукції, що виробляється всередині країни. Тому найбільш важливим для України та її регіонів є вибір економічної стратегії розвитку, варіантами якої можуть бути:

- збереження курсу поступового переходу до ринкової економіки, коли держава підтримує структуру власності та контролю, що склалася;

- посилення протекціоністських заходів, що припускає захист ряду привілейованих галузей від внутрішньої та міжнародної конкуренції;

- інтенсифікація процесу переходу до ринкових відносин, що передбачає зменшення кількості пільг та субсидій, створення рівних умов ведення бізнесу для всіх підприємців, введення жорстких бюджетних обмежень, надання підприємствам широких прав у сфері зовнішньоторговельної діяльності.

З цих трьох вищеназваних стратегій, як показує міжнародна практика, до активного залучення іноземних інвестицій, вирішення внутрішніх економічних проблем та забезпечення стабільного економічного зростання призведе лише третій шлях, який Україна ще має реалізувати [ 2 ] .

 

Список використаних джерел:

1.          Калач Г.М. Інвестуван н - в розвиток реального сектору економіки України   / Г.М. Калач // Економіка , фінанси , право. – 2003. – № 7. – С. 3 - 6.   

2.          Музиченко  А.С. Загальна схема створення системи державного регулювання інвестиційної д іяльності / А.С.  Музиченко  // Формування ринкових відносин в Україні . – 2001. – № 15 - 16. – С. 55 - 63.