К.е.н. Гайко Є.Ю.

Харківська національна академія міського господарства, Україна

  ДЕРЖАВНІ ФУНКЦІЇ В ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТАХ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА НА КОНЦЕСІЙНІЙ ОСНОВІ

 

Останнім часом питання залучення приватного сектору до фінансування та управління державною (комунальною) власністю викликають інтерес науковців і практиків. Українські комунальні підприємства потребують великих обсягів капіталу, але мають обмежені можливості доступу до фінансових ресурсів. В сучасних економічних умовах держава та територіальні громади не завжди в змозі підтримувати належний рівень функціонування об’єктів комунальної інфраструктури, насамперед через нестачу бюджетних коштів. Тому виникає необхідність залучення приватного капіталу до фінансування об’єктів державної та комунальної інфраструктури на ринкових умовах.

Основна функція приймаючої країни – присудження приватній компанії-концесіонеру права на здійснення господарської діяльності на об'єктах державної (муніципальної) власності. До функцій приймаючої країни належить також здійснення контролю за ходом реалізації проекту на всіх його фазах, як на інвестиційній (дотримання якісних, тимчасових і інших параметрів), так і на експлуатаційній (контроль за якістю продукції, яка пропонується (робіт, послуг), контроль за їх вартістю, контроль впливу на оточуюче середовище та ін.).

Після закінчення строку концесії приймаюча країна повинна також проконтролювати здатність об'єкту концесії, який їй передається, до подальшої експлуатації.

До сфери відповідальності приймаючої країни додатково належать також наступні основні обов'язки: забезпечення відповідного правового і законодавчого забезпечення концесій; врегулювання всіх земельно-правових відносин; можливе взяття на себе частини проектних ризиків і ін. [1]

Існує широкий спектр заходів, через які держава може сприяти впровадженню приватних проектів. Ступінь державного втручання буде залежати від сили ризикових факторів, а також від зацікавленості приймаючої країни в комерційній життєздатності проекту. Найбільш загальні методи державної підтримки наступні:

–       гарантії стабільності валютного курсу. Держава має широкий вибір такої підтримки – від повної гарантії будь-якого коливання обмінного курсу до забезпечення платоспроможності та конвертування вітчизняної грошової одиниці;

–       гарантії повернення капіталу. Уряд країни також може сприяти інвестору шляхом встановлення мінімальної норми повернення капіталу. Цей захід може бути як загальним, так і спрямованим проти якогось конкретного виду ризику, що детально обумовлюється в концесійній угоді;

–       гранти, державні займи або інша участь в інвестуванні. Центральні органи влади або місцеві адміністрації можуть безпосередньо вкладати кошти в проект. Такий метод впроваджується там, де без державної підтримки проект не зможе бути комерційно виправданий;

–       подовження строку концесії. Багато країн застосовували цю практику для подовження періоду повернення інвестицій у разі впливу непередбачуваних обставин на дохідний потік проекту;

– гарантії проти змін в законодавстві. Загально прийнятий пункт в концесійних угодах, який захищає концесіонера від змін в законодавстві, адміністративних та регуляторних актах, які можуть суттєво вплинути на діяльність концесійного об'єкту. Держава або анулює такі зміни для концесіонера, або компенсує йому додаткові витрати, пов'язані з ними.

Аналіз реалізації конкретних проектів в різних країнах показав [2,3], що успіху реалізації концесійних проектів в сфері інфраструктури найбільш сприяють наступні чинники:

1. Державна підтримка концесіонера. Державна підтримка може мати декілька проявів [4]:  

- безпосередня пайова участь держави у проекті, тобто держава виступає в якості інвестора;

- державні гарантії (прийняття частини проектних ризиків, гарантії завершення проекту в разі неспроможності концесіонера, гарантії кредиторам, зобов’язання закупівлі певного обсягу продукції, виробленої на об’єкті концесії, тощо);

- фінансова підтримка (державні кредити на пільгових умовах, податкові пільги на першому етапі роботи концесійного об’єкту);

- захист концесіонера від майбутніх несприятливих змін у законодавстві. Загально прийнятий пункт в концесійних угодах, який захищає концесіонера від змін в законодавстві, адміністративних та регуляторних актах, які можуть суттєво вплинути на діяльність концесійного об’єкту.

2. Участь міжнародних фінансових та громадських установ [5]. Залучення цієї групи кредиторів має на меті перерозподіл проектних ризиків та допомагає досягти фінансової завершеності проектів. Такі організації є одними з найбільш стабільних партнерів, їхня участь робить проект більш надійним та менш ризиковим для інших кредиторів та інвесторів. В групі Світового банку найбільшу роль у підтримці концесійних проектів відіграють такі організації:

- Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР);

- Міжнародна фінансова корпорація (МФК);

- Міжнародна агенція інвестиційних гарантій (МАІГ).

Внесок держави здійснюється у вигляді власності, податкових та інших пільг, гарантій, іноді фінансових коштів. Крім того, за рахунок перерозподілу бюджетних коштів з виробничих програм на соціальні (освіта, охорона здоров'я, наука, культура) держава прямо сприяє поліпшенню економічного клімату, підвищення рейтингу країни, що опосередковано впливає на партнерські проекти. З розвитком державно-приватного партнерства держава починає займатися тими функціями, які складають головне її призначення - контролем, регулюванням, дотриманням суспільних інтересів. Акценти діяльності держави зміщуються з господарських завдань з будівництва і експлуатації об'єктів інфраструктури на адміністративно-контролюючі функції.

 

Список використаних джерел:

1. Варнавский В. Государственно-частное партнерство как альтернатива приватизации в инфраструктурном комплексе / В. Варнавский // Проблемы теории и практики управления . – 2004. – №2. – С. 47-52.

2. Гайко Є.Ю. Проектне фінансування комунальної інфраструктури: світовий досвід / Є.Ю. Гайко // Економіка і прогнозування. – 2008. – №1. – С. 145-155.

3. Гайко Є.Ю. Світові тенденції інвестування в міську інфраструктуру / Є.Ю. Гайко // Науковий вісник будівництва. – Харків: ХДТУБА ХОТВ АБУ, 2006. – Вип. 37. – С. 279-284.

4. Burns P. Infrastructure Concessions , Information Flows , and Regulatory Risk [Електронний ресурс] / P. Burns, A. Estache // Public policy for the private sector . – 1999. – vol.#203. – Режим доступу: http://www.worldbank.org

5. Walker C. Privatised infrastructure : the BOT approach / C. Walker, A.J. Smith . – London : Thomas Telford .