III Международная научно-практическая конференция "ИНВЕСТИЦИОННЫЕ ПРИОРИТЕТЫ ЭПОХИ ГЛОБАЛИЗАЦИИ: влияние на национальную экономику и отдельный бизнес" (7-8 октября 2010 года)

К.е.н. Токар В.В.

Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана, Україна

МОБІЛІЗАЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНА МОДЕЛЬ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ: ІНВЕСТИЦІЙНА СКЛАДОВА

 

Прояви фінансово-економічної кризи на теренах пострадянського простору засвідчили неадекватність застосованих моделей національного та регіонального розвитку викликам сучасного етапу розвитку світової економічної системи. Надмірний соціально-економічний та інноваційний розрив між країнами «золотого мільярда» та периферією (до якої належить Україна) вимагає використання мобілізаційно-інноваційної моделі.

Ефективними прикладами мобілізаційних моделей слугують індустріально-мобілізаційна модель Ф. Ліста (Німеччині у ХVIII ст.); мобілізаційна модель О. Бісмарка (Німеччина в ХІХ ст.); «Новий курс» Т. Рузвельта (США); мобілізаційна модель економічної модернізації Ш. де Голля (Франція); німецька повоєнна мобілізаційна модель експортної експансії Л. Ерхарда; японська повоєнна інноваційна модель; китайська мобілізаційна модель індустріального прориву [2].

Складовими мобілізаційної моделі виступають [3, С. 17]: 1) стратегія розвитку; 2) політична сила (особа); 3) визначальна роль державної власності в економічній структурі суспільства; 4) дирижизм (таргетування, планіфікація, індикативне планування); 5) активна кумулятивна економічна роль держави; 6) жорсткий суспільний контроль за діяльністю держави та підприємців. У контексті регіонального розвитку мова в першу чергу йде про налагодження системи індикативного планування, що повинна конкретизуватися в інвестиційних програмах у пріоритетних інноваційний галузях і сегментах економіки.

Тривалі теоретичні та практичні дослідження доводять ефективність використання п’ятирічних індикативних планів, що обумовлено достатністю даного строку для досягнення таких результатів [1, C. 121]: 1) спорудження великих підприємств; 2) освоєння природних родовищ; 3) створення виробничої та спеціальної інфраструктури; 4) завершення циклу підготовки спеціалістів.

Рис. 1. Регіональна стратегія фінансування інноваційних проектів

У довгостроковій стратегії розвитку України (Рис. 1) необхідно чітко зазначити конкретні цілі ставляться перед національною соціально-економічною системою в цілому та за допомогою яких засобів вони будуть досягнуті. Реалістичність довгострокового стратегічного планування повинна підкріплюватись науково обґрунтованими 5-річними індикативними планами, у тому числі на рівні окремих регіонів. Важливим елементом інституційного блоку індикативного планування є взаємозв’язок індикативних планів та середньострокових бюджетів розвитку, які повинні складатися на 5-річний строк.

У свою чергу Регіональний бюджет розвитку доцільно деталізувати в щорічних бюджетах, які повинні чітко поділятися на дві частини: 1) доходи (цільові фонди) й видатки розвитку (реалізація індикативного плану); 2) поточні витрати із зазначенням джерел фінансування. Першочерговий пріоритет у фінансуванні повинен віддаватися саме витратам, які пов’язані з виконанням заходів у межах 5-тирічного індикативного плану. Решта витрат (поточні витрати) повинні здійснюватись у пропорційному відношенні за залишковим принципом.

Видатки розвитку (витрати, які пов’язані з виконанням індикативного плану) повинні фінансуватися за рахунок цільових фондів, фінансування яких доцільно здійснюватися за перевіреним практикою принципом «фарбованих коштів». Даний принцип означає, що певна частка (або повністю) окремих доходів (податків, спеціальних зборів і платежів) спрямовуються у спеціалізовані фонди та можуть бути використанні виключно на заздалегідь визначені цілі за затвердженим кошторисом.

Використання бюджетного дефіциту необхідно обмежити лише фінансуванням видатків розвитку. Даний потужний інструмент стимулювання соціально-економічного розвитку повинен застосовуватись лише з метою здійснення інфраструктурних проектів, які мають стратегічне значення для національної економіки в цілому та є пріоритетними для конкретних регіонів.

 

Список використаних джерел:

1.           Ведуга Е.Н. Стратегия и экономическая политика государства / Е.Н. Ведуга. – М.: Академический Проект, 2003. – 456 с.

2.           Татаренко Н. Економічний націоналізм проти глобалізаційних впливів? / Н. Татаренко [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.politdumka.kiev.ua

3.           Татаренко Н. Національна мобілізаційна модель економічного розвитку як відповідь на виклики глобалізації / Н. Татаренко // Зб. наук. праць. – К.: ІСЕМВ НАН України, 2005. – Вип. 48. – С. 15?45.