Харченко Г . А .

Начальник Другого відділу досліджень та розслідувань Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України

ДЕРЖАВНІ ЗАКУПІВЛІ ЯК ЗАСІБ СТИМУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ

 

Проблематика дослідження. Сучасний етап розвитку економіки України характеризується зміною пріоритетів національного прогресу. На сьогодні, досягнення економічного розвитку шляхом широкомасштабного введення у господарський обіг таких продуктів інтелектуальної праці, як знання, технології, науково-технічні розробки, тощо для їх комерціалізації та досягнення соціально-економічного ефекту, визнається моделлю інноваційного розвитку економіки Євросоюзу.

Актуальним питанням в умовах української дійсності є створення умов для конкуренції через забезпечення вільного доступу до участі в держзакупівлях для усіх суб’єктів господарювання, перш за все, для малих та середніх підприємств (МСП); забезпечення максимальної прозорості закупівель, подолання корупції через максимальну формалізацію та уніфікацію всіх закупівельних процедур з різким обмеженням можливостей держзамовника та його співробітників, що здійснюють закупівля вплинути на відбір постачальників. На практиці відсутність розмежування процедур закупівель для різних типів товарів, робіт та послуг приводить до того, що найбільш гостру проблему для більшості держзамовників складають ризики невиконання чи неякісного виконання держконтрактів і пов’язані з цим потенційні витрати [1].

При розробці заходів щодо реалізації інноваційної політики в Україні, потрібно ставити і розробляти питання щодо розвитку інноваційних галузей і стимулювання інновацій через держзакупівлі. Необхідно врегулювати питання держзакупівель складної продукції, складних послуг, наприклад, науково-дослідних робіт, адже при їхньому проведенні негативний результат теж результат, який дає зрозуміти, що не треба надалі витрачати гроші на розробку цього напрямку.  

У цьому контексті заслуговують на увагу пропозиції авторів [2] щодо розподілу державних закупівель на три рівні з точки зору їх орієнтованості на інновації: 1) державні закупівлі «стандартної» продукції/послуг, для яких можуть бути сформовані стандартні критерії вибору (автомобілі, офісне обладнання та ін.); 2) державні закупівлі «складної», технологічно та наукомісткої продукції/послуг, для яких складно стандартизувати критерії вибору; 3) державні закупівлі НДР (науково-дослідних робіт) і ДКР   (дослідно-конструкторських розробок), для яких ще складніше стандартизувати критерії вибору, до того ж, зокрема, можливі два типи НДДКР: 1) спрямовані на пошук рішення існуючої проблеми; 2) фундаментальні дослідження, орієнтовані на визначення сутності якого-небудь явища. При такому підході на кожному послідуючому рівні державні закупівлі в більшому ступені стимулюють інновації. Із зростанням рівня орієнтованості на інновації знижується значення власне економічних критеріїв вибору постачальника (особливо це стосується цінового фактора), але при цьому повинно зростати значення кваліфікаційних критеріїв, в тому числі й кваліфікація і характеристика самого процесу закупівель.

Як показує досвід зарубіжних країн (США, Великобританія, Франція та ін.), важливою організаційно-інституційною складовою системи держзакупівель, є створення єдиної комплексної технології управління життєвим циклом забезпечення державних потреб, що реалізуються у вигляді державної контрактної системи – Федеральної контрактної системи (ФКС). При дії такої системи обов’язково повинна враховуватись специфіка задоволення державних потреб по замовленням НДДКР, пошукових науково-дослідних робіт; інноваційних проектів та технічно складної продукції, інноваційних, інвестиційних та наукових проектів   із залученням приватного капіталу, приватних фінансових ініціатив, з використанням механізмів державно-приватного партнерства.

Перешкодами на шляху реалізації державою можливості закупити ту або іншу інноваційну розробку, виступає наступне: по-перше - це складності з розробкою технічного завдання на інноваційну продукцію/послугу (відсутність необхідних компетенцій у фахівців відповідних відомств); по-друге - державні підприємства, як правило, й до цього часу залишаються інертними й воліють діяти консервативно, не ризикуючи мати справу із ще недостатньо перевіреними продуктами або послугами; по-третє, якщо навіть вони зібралися б це зробити, закон про держзакупівлі практично не дозволяє цього. Окрім того, стосовно якості самої технології здійснення держзакупівель, слід додати проблеми формування   ринку електронної торгівлі: 1) відсутність єдиного ринку товарів, послуг і технологій, що стримує чесну конкуренцію; 2) непрозорість формування цін на товари та послуги природних монополій, що веде за собою невиправдане зростання тарифів; 3) неефективне витрачання коштів компаній і держбюджету при організації закупівель і розміщення замовлень; 4) відсутність ефективного ринку інновацій, що сприяє зниженню якості продукції; 5) недостатнє застосування сучасних ІКТ, наслідком чого є зменшення швидкості комунікацій при організації виробництва, що, в свою чергу, знижує економічні результати підприємницької діяльності.

При формуванні і упровадженні вітчизняної системи державних закупівель необхідне методологічне та законодавче опрацювання таких питань, як: підвищення інноваційної спрямованості держзакупівель; єдина технологічна політика при забезпеченні державних потреб, орієнтована на закупівлю передових продуктів і технологій; механізми ефективної реалізації довгострокових контрактів для створення принципово нових, ще не представлених на ринку товарів, робіт, послуг; взаємодія держави й бізнесу, поділ ризику переходу економіки на інноваційний шлях розвитку; досвід і пропозиції замовників і виконавців контрактів при державних закупівлях інноваційної продукції й технологій; пропозиції щодо створення автоматизованої системи моніторингу виконання державних контрактів; міжнародний досвід розвитку національних контрактних систем.

Держава повинна підтримувати інновації через державні закупівлі, для цього необхідно застосовувати важливу функцію державних закупівель як інструмент реалізації державної політики. Саме в цьому повинна полягати докорінна відмінність сучасної практики державних закупівель від колишньої системи, основна мета якої полягала в зниженні цін і економії коштів. Окрім того, оскільки проведення політики підтримки вітчизняних інновацій тісно перетинаються з такими суміжними питаннями, як захист прав інтелектуальної власності, система державних закупівель, зобов'язання СОТ, слід проявляти коректність при формуванні балансу між підтримкою вітчизняних інновацій і відкритістю економіки. Важливим принципом державної економічної політики повинно бути вироблення узгодженості між науково-технологічною та інноваційною політикою для підвищення кваліфікаційного рівня технології державних закупівель інноваційної продукції, зокрема, через залучення інституту внутрішніх та зовнішніх експертів.

 

Список використаних джерел:

1.     Система госзакупок: на пути к новому качеству : докл. Гос. Ун-та – Высшей школы экономики / [ отв. р ед. А.А. Яковлєв ] ; Гос. ун-т – Высшая школа экономики. – М.: Изд. Дом Гос. ун-та – Высшей школы экономики, 2010. – 64 с.

2.     Конкурируя за будущее сегодня: новая инновационная политика для России [Електронний ресурс]. – Режим доступу:                  http://www.nisse.ru/business/article/article_1129.html?effort=7