К.е.н. Яхно Т.П.

Львівська комерційна академія, Україна

ФОРМУВАННЯ ПРІОРИТЕТІВ СПРИЯТЛИВОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМСТВА

 

Актуальність.   Успішна      участь України у світовому ринку технологій передбачає суттєві     капіталовкладення           у розвиток інноваційного потенціалу вітчизняної економіки, визнання особливої ролі   інноваційної моделі розвитку економіки, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств і організацій на зовнішньому ринку, що дозволить здійснювати ефективнішу інтеграцію економіки України, зокрема окремих її секторів та регіонів, у світове господарство. Розробка та реалізація інноваційних проектів та вибір оптимальних джерел їх фінансування є однією з найбільш актуальних проблем транзитивної економіки України.  

Постановка проблеми. На сучасному етапі інноваційний розвиток України має передбачати цілеспрямоване сприяння здійсненню всього комплексу   нововведень: у розвитку продуктів у сфері матеріального та інтелектуального виробництва; у впровадженні засобів виробництва; у використанні сировини, матеріалів та комплектуючих у виробництві; в освоєнні ринків збуту продукції національного виробництва; впровадженні організаційних та інституційних форм функціонування національної економічної, наукової, соціально-культурної, інформаційної та інших сфер; поширенні виробничої, фінансової, споживчої, соціальної, інформаційної інфраструктури.

З огляду на вищесказане, доцільною виділити основні критерії виокремлення інноваційних підприємств, які також повинні будуватися на функціональному принципі, що відображатиме комплекс більш широких стратегічних завдань та національних інтересів. Це дозволило б від визначення технологічних пріоритетів у спеціальному законі перейти до більш гнучкої системи встановлення критеріїв відбору технологій та інноваційних проектів, який вже можуть здійснюватися уповноваженими інституціями. Серед таких критеріїв могли б бути :

-           вплив проекту на умови життя та безпеку життєдіяльності людини, розвиток людського капіталу;

-           підвищення економічної ефективності виробництва, ресурсозбереження;

-           розташування на стику наук, розміщення в декількох секторах економіки;

-           досягнення світового рівня та міжнародної конкурентоспроможності;

-           зміна ролі регіонів у національній економічній системі;

-           розвиток комунікацій і трансферу технологій.

Інноваційна стратегія в інституційній сфері полягає у створенні дієздатних суб’єктів інноваційного процесу, суб’єктів регулювання цього процесу та мережі інноваційної інфраструктури, яка забезпечуватиме поточну діяльність цих суб’єктів.

Першочергової реалізації потребує положення Закону “Про інноваційну діяльність” щодо визначення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань інноваційної політики та спеціалізованих небанківських інноваційних фінансово-кредитних установ. Зазначені інституції мають тісно співпрацювати з УБРР в рамках реалізації “бюджету розвитку”. Слід усвідомити, що реальний стимулюючий вплив цього закону на інноваційну діяльність може розпочатися лише після створення цієї інфраструктури.

Найцікавішим і водночас складним напрямом статистики інновацій є визна­чення результатів ефективності іннова­ ційної діяльності підприємства. Показників ефективно­ сті інноваційної діяльності у формах ста­ тистичної звітності на даний час не існує. Ефективність функціонування еко­номіки починається з ефективної діяль­ ності підприємств, тому дослідження ро­ боти підприємств, які здійснюють інно­ ваційну діяльність, стає необхідним для визначення її результативності.

Найвагоміший для розвитку еконо­ міки — економічний ефект від інновацій­ної діяльності. Доцільність використання інновацій необхідно підтверджувати розрахунками економічної ефективності.

Основу формування в Україні інноваційного типу розвитку, який базується на інтелектуальних та інформаційних технологіях виробництва, складає розвиток людського капіталу. Безпосередніми складовими політики, спрямованої на всебічний розвиток людського капіталу в Україні як чинника інноваційного розвитку, зокрема, мають бути:

- запровадження стимулів до індивідуальних інвестицій в людський капітал, зокрема, вирахування з бази оподаткування особистих витрат на заходи з охорони та зміцнення здоров’я, освіту для себе та членів сім’ї, виплат до фондів пенсійного та медичного страхування тощо;

- запровадження податкових стимулів до інвестицій у самозайнятість: повне вилучення з бази оподаткування індивідуальних витрат на розвиток особистого підсобного господарства в сільській місцевості, придбання капітальних товарів для ведення індивідуального підприємництва;

- регулювання пропозиції робочої сили на ринку праці, забезпечення професійної підготовки та підвищення якості робочої сили у відповідності до структурних змін, які відбуваються в економіці, вдосконалення фінансового забезпечення політики зайнятості, зміна акцентів на користь активних статей витрат;

- недопущення зниження освітнього рівня населення України та зменшення охоплення населення (насамперед дітей шкільного віку) освітніми послугами;

- всебічний розвиток системи просвіти населення, професійної підготовки та перепідготовки, підвищення кваліфікації та післядипломного навчання, популяризації новітніх знань у науковій та науково-технологічній сферах тощо;

- забезпечення з використанням мережі державних вищих освітніх закладів підвищення кваліфікації керівних кадрів державних і приватних підприємств щодо основних положень сучасної теорії і практики менеджменту, бухгалтерського обліку, фінансового планування, управління персоналом, маркетингу тощо.

 

Список використаних джерел:

1.     Андибур А.П. Визначення пріоритетів інноваційних стратегій підприємства як передумова ефективного управління / А.П. Андибур //   Проблеми науки. – 2006. – №2. – С. 9.

2.     Геєць В.М. Стратегічні виклики XXI століття суспільству та економіці України / В.М. Геєць. – К.: Фенікс, 2007. – С. 563.

3.     Сербина Г.М. Роль посилення впливу держави на інноваційну діяльність в Україні / Г.М. Сербина   // Економіка та держава. – 2006. – №2. – С. 20.

4.     Овсянкіна А.Ю. Інноваційний підхід до оцінки ефективності   роботи підприємств /   А.Ю. Овсянкіна   // Проблеми науки. – 2006. – №3. – С. 28.

5.     Юркевич О.М. Інноваційний принцип в стратегії діяльності підп­риємства / О.М. Юркевич // Формування ринкових відносин в Україні. – 2004. – №4( 35). – С. 40.