К.ф.н. Сенченко А.Я. *, к.ф.н. Павлов В.І., к.т.н. Фроленко А.П., к.т.н. Енікеев О.Ф. **

* Українська інженерно-педагогічна академія, ** Українська державна академія залізничного транспорту

СМИСЛОВА ДОМІНАНТНІСТЬ КУЛЬТУРИ: ФІЛОСОФСЬКІ РОЗДУМИ

Збереження суспільством свого демократичного статусу, наповнення його новітнім гуманістичним змістом, збільшення в ньому обсягу і якості «цивілізованості» передбачає вихід України на нові рубежі у сфері культурного життя. Не применшуючи важливості розв’язання економічних, політичних і соціальних проблем, ми спробуємо висловити думку про те, що в наш час вирішальною ланкою перебудови є нарощування інтелектуального, морального, духовного і культурного потенціалу суспільства. Отже, проблема формування національній культури сьогодні набуває все більшої актуальності.

Культура вносить «людський вимір» в усі сфери життя суспільства. Цілком логічно, що проблема культури передбачає багатопланові дослідження. В статті, що пропонується, зроблена спроба розглянути сутнісні ознаки змістовного світу культури, її смислову домінантність, а також визначити її суспільно-корисну значимість.

Ставлення людини до світу визначається смислом. Смисл співвідносить будь-яке явище, будь-який предмет з людиною; якщо щось позбавлено сенсу, воно перестає існувати для людини. Смисл – це зміст людського буття (в тому числі внутрішнього буття), взятий в особливій ролі: бути посередником у відносинах людини зі світом і самим собою. Саме смисл визначає, що ми шукаємо і що відкриваємо у світі і у самих собі.

Справжній смисл адресований не тільки розуму, але й неконтрольованим глибинам душі і безпосередньо, всупереч нашої свідомості, зачіпає наші почуття і волю. Смисл не завжди усвідомлюється людиною, і далеко не кожен смисл може бути виражений раціонально: більшість смислів приховується в неусвідомлених глибинах людської душі. Але це багатоманіття смислів може стати загальнозначимим, об’єднуючи багатьох людей та виступаючи основою їх думок та почуттів. Саме такі смисли утворюють культуру.

Людина наділяє цими смислами весь світ, і світ виступає для неї в своїй універсальній людській значимості. А іншій світ людині просто не потрібній і не цікавий. Культура – універсальний спосіб, за допомогою якого людина робить світ «своїм», перетворюючи його в дім людського (змістовного) буття. Таким чином весь світ перетворюється в носія людських смислів, в світ культури. Якщо б не було цього смислу, то вчені не віддавали б дослідженню природи всієї сили своєї душі і не здійснювали б великих винаходів.

Безумовно, теоретична думка народжується не відразу і для того, щоб вона з’явилася, необхідно мати інтерес людини до загадок світу, необхідно здивування перед таємницями буття (не дарма Платон вважав, що пізнання починається зі здивування). Але здивування і інтересу немає там, де немає культурних смислів, які орієнтують розум і почуття людей на освоєння світу і власної душі.

Культура є універсальний засіб творчої самореалізації людини через усвідомлення смислу, прагнення розкрити і затвердити сенс людського життя в співвіднесенні його із смислом сущого. Культура постає перед людиною як смисловий світ, що надихає людей і об’єднує їх в певну спільноту (націю, релігійну або професійну групу тощо). Очевидно, що цей смисловий світ передається з покоління в покоління і визначає спосіб буття і світовідчуття людей. В основі кожного такого смислового світу закладений домінуючий смисл, смислова домінанта культури.

Смислова домінанта культури – це головний смисл, те спільне ставлення людини до світу, яке визначає характер усіх інших смислів і відносин і прагнень. Причому культура та її смислова домінанта можуть реалізуватися по-різному, але наявність смислового спільного надає цілісності всьому, що роблять і що переживають люди. Об’єднуючи людей, культура надає їм не тільки загальний спосіб пізнання світу, але і спосіб взаємного розуміння і співпереживання, а також мову для виразу витончених рухів душі.

В чому ж відображується і закріплюється смисловий світ культури? Відомо, що людина виражає свої думки і почуття за допомогою знаків. Але культура «відбивається» не в простих знаках, а в символах, тобто в знаках особливого роду. Якщо простий знак – це, так би мовити, двері в предметний світ значень (образів та понять), то символ – шлях до предметного світу смислів. Саме через символи нашій свідомості відкривається свята святих культури – смисли, які живуть в глибинах душі і об’єднують людей в єдиному за типом переживанні світу і самих себе. При цьому справжній символ не просто «позначає» смисл, але й несе в собі всю повноту його дієвої сили. Скажемо, в традиційній військовій культурі прапор не просто визначає той чи інший полк, він несе в собі саму честь, і втратити прапор – означає витратити честь і гідність. Саме в такому плані розвивалось розуміння символів від Гегеля до Юнга і Шпенглера.

Відтак, культура виражає себе через світ символічних форм, які передаються від людини до людини, від покоління до покоління. Але самі по собі символічні форми – це зовнішня сторона культури. Символи стають виразом культури лише через творчу активність людини.

Тут справедливо відзначити, що культура творить людину. Але ця формула буде вірною, якщо постійно пам’ятати, що культура сама є продукт людської творчості, і людина через культуру відкриває і змінює світ і самого себе. Людина є творцем і лише за цих обставин виступає творінням культури.

Щоправда, тут виникає не тільки наукова, але й етична проблема: що є найціннішим – людина чи культура? Інколи кажуть про самоцінність культури лише в тому смислі, що поза культурою людина не може здійснити себе як людина, реалізувати свій духовний потенціал. Але в кінцевому рахунку цінність культури є творінням самоцінності людини.

Смислові основи культури створюються індивідуальною творчістю, народжуються в глибинах людської суб’єктивності. Але щоб звідси народилася нова культура, треба щоб ці символи були закріплені в символічних формах і були визнані іншими людьми як зразок, набули значущості смислових домінант. Втім, як відомо, цей соціальний процес протікає дуже боляче і драматично. Смисл, народжений генієм, використовується в досліді інших людей, інколи «редагується», набуваючи ознак символу віри, наукового принципу або нового художнього стилю. А оскільки визнання нових смислових підвалин відбувається в гострих баталіях з прихильниками старої традиції, то щаслива доля нового смислу зовсім не означає щасливої долі для його творця.

Людина по різному може реалізувати своє творче начало, і повнота її творчого самовираження досягається через створення і використання різних культурних форм. Кожна з цих форм (міф, релігія, моральність, мистецтво, наука) має свою специфічну смислову і символічну систему, і в кожній з них по особливому відображається сутність людського буття.

Тільки культура створює особистість. Як особистість окремої людини, так і особистість села, міста, країни, народу. Саме культура робить один народ несхожим на інший, визначає його неповторне обличчя. Розуміння стимулюючого і спрямовуючого впливу на суспільство всього цінного в культурній спадщині, а не окремих, суб’єктивно урізаних її фрагментів, сприяє розвитку сучасних інтегративних процесів у культурі, подальшому її прогресу.