VI Международная научно-практическая конференция "Спецпроект: анализ научных исследований" (30-31 мая 2011г.)

Дронь Ю.П.

Сумський державний університет, Україна

СИСТЕМНЕ МОДЕЛЮВАННЯ РЕГІОНАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ УПРАВЛІННЯ ЛІСОВОГО КОМПЛЕКСУ

 

Останнім часом різко виріс інтерес до проблем, що пов’язані із соціально-економічним розвитком регіону. Необхідно шукати нові методологічні підходи, розробляти методи для аналізу, прогнозування та управління соціально-економічним розвитком території, регіону, держави. Одним із таких підходів до дослідження складних систем є метод системного аналізу як метод наукового дослідження за якого комплексне дослідження проблем, структури господарства та внутрішніх взаємозв’язків доповнюється вивченням їх взаємодії, а кінцеві висновки робляться на основі співставлення прямих та зворотних зв’язків. Системний аналіз є всебічним аналізом, що використовує принцип поетапності, починаючи від постановки цілі, визначення завдань, формулювання наукової гіпотези, всебічного вивчення особливостей оптимального варіанту розвитку. При цьому критерієм оптимальності є найбільш оптимальне задоволення потреб населення [1].

Лісовий комплекс України складається із лісових ресурсів держави та лісової промисловості. Визначення лісових ресурсів звучить наступним чином: «Під лісовими ресурсами розуміються запаси деревних та недеревних продуктів лісового фонду, лісів, що не входять у лісовий фонд, та землях, що вкриті деревно-чагарниковою рослинністю. До деревних відносяться: продукти лісу із деревини або сама деревина, до недеревних всі інші продукти недеревного походження». Лісопромисловий комплекс України формується в умовах малої кількості лісів та недостатніх запасів лісової сировини. Однак, ні площі, ні запаси лісу не відповідають природним потенційним можливостям території та різноманітним потребам господарства та населення у деревині та інших лісових насадженнях та продуктах.

Успішна реалізація функцій лісового комплексу як системи залежить від взаємодії його підсистем. Природна підсистема – ліси конкретної території – є об’єктом управління. Функція лісового господарства полягає у забезпеченні якісного стану лісів та інтенсивного їх відтворення, а можливості її реалізації визначаються величиною лісового доходу. Системна функція лісової промисловості полягає у сировинному лісокористуванні при суспільно-необхідному рівні ставок платежів за лісові ресурси. Метою управління взаємодією підсистем лісового комплексу є створення оптимальних економічних умов для соціального, екологічного та сировинного використання лісових ресурсів. Реалізація цієї цілі передбачає виділення серед названих трьох підсистем лісового комплексу детермінуючої підсистеми. Лісове господарство виконує системоутворюючу функцію у лісовому комплексі. Із одного боку, воно відповідає за стан та відтворення лісів, із іншого боку, формує сировинну базу лісозаготівельної промисловості. Тому лісове господарство розглядається нами як детермінуюча основа лісового комплексу.

Середовище існування матеріальних систем – простір та час. Аналіз останніх наукових досліджень свідчить про посилення ролі регіональних факторів, що впливають на функціонування лісового комплексу. Локальний (регіональний) час характеризується внутрішньо системними процесами, у результаті яких відбувається еволюція системи «лісовий комплекс». При досягненні порогових значень локальних змін виникає перебудова системи, спочатку на локальному рівні, а потім на національному. Специфіка локальної системи обумовлена природнокліматичними характеристиками території, особливою концентрацією факторів виробництва та їх якістю, соціальними та демографічними процесами в регіоні, структурою та якістю управління.

Загальні властивості та тенденції розвитку всіх регіональних систем – результат впливу макроекономічних, глобальних умов та змін. При постійно зростаючому впливі внутрішнього ринку існує значна диференціація регіонів із точки зору відкритості їх економік. Тому необхідно чітко вирізняти номінальну відкритість регіонів зовнішньому ринку відповідно із діючими нормативно-правовими актами та функціональну, що є результатом дії сукупності конкретно-регіональних факторів та умов економічного розвитку. За високої функціональної відкритості регіональної економіки величина лісового доходу, а отже і фінансові можливості лісового господарства у значно більшому ступені залежать від ефективності експорту. Локалізація системи може стимулювати протиріччя між регіональними економічними інтересами та національними. Регіони України, що відрізняються більш високим рівнем розвитку економіки, мають менш напружений регіональний бюджет, а отже більше можливостей для фінансування розвитку лісового господарства та лісової промисловості. Це призводить до того, що економічні інтереси управлінського апарату регіонів обмежуються його територією. У відповідності до викладеного критеріями оцінки сталого розвитку системи «лісовий комплекс» можна вважати: якісний стан лісів, рівень доходу, що забезпечує виконання лісовим господарством своїх функцій повною мірою; темпи зростання прибутку у лісовій промисловості.

Виходячи із вище викладеного, подальше моделювання регіональних процесів у лісовому комплексі доцільно виконувати із врахуванням наступного. Моделі регіонів – це моделі ресурсного типу: ресурси (трудові, фінансові, природні) вичерпуються, ресурси поповнюються. Стан регіональної економічної системи описується змінними (кількість населення різних категорій, виробничі фонди, використовувані ресурси (природні, земля, тощо). Зовнішні впливи та управлінські рішення визначають темп (динаміку) модельованої системи (швидкість надання та вилучення ресурсів) [2].

У відповідності із трьохрівневою структурою системи управління лісовим комплексом регіону вирізняють три рівня прийняття рішень у галузі соціально-економічного розвитку: верхній, середній та нижній. На верхньому рівні здійснюється макромоделювання соціально-економічного розвитку регіону та формування відповідної стратегії та розробки програми розвитку (на рівні Верховної Ради України). На середньому рівні йде розробка конкретних управлінських рішень із економічного регулювання ринку. Інформаційно-аналітична підтримка діяльності здійснюється на рівні державний та районних місцевих адміністрацій, комітетів тощо. Нижній рівень, із точки зору моделювання, – інформаційний, на який надходить інформація із районів, органів управління. На цьому рівні можливе вирішення завдань аналізу та прогнозування ресурсного потенціалу регіону за допомогою традиційних методів прогнозування. Основні методи обробки інформації на нижньому рівні – факторний аналіз, аналіз та прогноз співставних показників соціально-економічного розвитку на основі згладжування часових рядів, комп’ютерне моделювання.

Узагальнюючий підхід до оцінки рівня розвитку дозволяє сформулювати ієрархічну структуру показників, всі соціально-економічні показники якої знаходяться у між собою у складному взаємозв’язку, та виконати побудову агрегованих показників, що характеризують соціально-економічний розвиток регіону. Система показників соціально-економічного розвитку регіону представляє собою складну ієрархічну структуру із множиною окремих показників, у яку в залежності від завдання управління можуть включатися критерії, що відображають соціальний, економічний, інші ефекти варіанту розвитку. Основними факторами що діють у системі є: власний ресурсний потенціал регіону (трудові, природні, виробничі, фінансові ресурси) та залучувані до регіону ресурси (як правило, у вигляді інвестицій та централізованих капітальних вкладень) та реальні процеси суспільного виробництва. Правильно скоректувати стратегію розвитку лісового комплексу на основі наукового аналізу всього спектру взаємозв’язків та детермінуючих факторів та реалізувати її – складне та принципове завдання держави.

 

Список використаних джерел :

1.    Пелих А.С. Экономико-математические методы и модели в управлении производством / А.С. Пелих , Л.Л. Терехов, Л.А. Терехова. – Ростов н /Д.: Феникс, 2005. – 248 с .

2.    Власов М.П.   Моделирование экономических процессов / М.П. Власов, П.Д. Шимко . – Ростов н /Д.: Феникс, 2005. – 409, [1] с .