VI Международная научно-практическая конференция "Спецпроект: анализ научных исследований" (30-31 мая 2011г.)

Мельничук К.В., к.пед.н. Балахтар В.В.

Київський національний торговельно-економічний університет, Україна

БАНКІВСЬКА СИСТЕМА ЯК ІНФРАСТРУКТУРНИЙ ЕЛЕМНТ СУЧАСНОЇ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

 

Перехід до ринкової економіки потребує підвищення ефективності керування банківською діяльністю. Важлива роль у реалізації цієї задачі приділяється аналізу розвитку і надійності банківської системи України як інфраструктурного елементу сучасної ринкової економіки, що дозволяє давати реальну і всебічну оцінку досягнутим результатам діяльності банків, виявляти їх сильні і слабкі сторони, визначати конкретні шляхи рішення виникаючих проблем [4, с.400].

Банківська сиcтема є однією з найважливіших і невід’ємних структур ринкової економіки, функціональна специфіка якої зумовлена необхідністю виокремлення їх у самостійну, відносно замкнуту структуру. Розвиток банків, товарного виробництва й обороту історично йшов паралельно і тісно переплітався, а саме: банки здійснювали грошові розрахунки і кредитували господарство, виступаючи посередниками у перерозподілі капіталів, що істотно підвищувало загальну ефективність виробництва, сприяло зростанню продуктивності суспільної праці. Нині, в умовах розвинутих фінансових, товарних ринків, структура банківської системи різко ускладнилася. З’явились нові види фінансових установ, нові кредитні інструменти і методи обслуговування клієнтів.  

Прийняття Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.), Закону України «Про економічну самостійність України» (3 серпня 1990 р.) сприяли формуванню нової самостійної банківської системи України. Законодавче закріплення її структури зумовило прийняття Верховною Радою України 20 березня 1991 р. Закону України «Про банки і банківську діяльність» [1]. Відповідно до якого сучасна банківська система України представлена двома рівнями банків. На першому рівні виступає Національний банк Украйни (НБУ) з відповідною мережею своїх установ (із своїми філіями); на другому – комерційні банки різних видів і форм власності, спеціалізації та сфер діяльності. У 1992 р. з’явилися перші українські банки ринкового типу, як великі («Аваль», «Інко»), так і дрібні («Правекс банк», «Діамант-банк»). Це був перший етап створення українських банків [3].

Другий етап 1994-1996рр. характеризується позитивними змінами у формуванні банківської системи. З одного боку, інфляційні процеси виявили банки, які не здатні функціонувати в ринкових умовах, з другого боку, виникла необхідність регулювання банківської діяльності [6, с.598].   

Якісне оздоровлення банківської системи характеризує третій етап – 1996-1998рр. Зокрема, НБУ було проведено роботу щодо боротьби з інфляційними процесами, створено умови для введення грошової одиниці України, поліпшено регулювання та вдосконалена система банківського нагляду, завдяки чому нині досягнуто стабілізації фактичної кількості комерційних банків, покращено їх фінансовий стан.

Четвертий етап охоплює період з 1999р і до теперішнього часу – створено нормативно-правову базу банківської діяльності відповідно до закону України «Про Національний банк України» (1999р.) [2], яким регламентовано функції і статус Національного банку. Окрім того, відбувся перехід до міжнародних стандартів обліку банківських операцій. З метою повернення довіри населення до банківської діяльності був Закон «Про банки та банківську діяльність» (2000) [1], який сприяв утворенню нових, як вітчизняних, так й іноземних установ.

Стан і розвиток банківської системи є показником рівня зрілості кредитно-фінансових та грошових відносин кожної держави [7, с.416].

Варто відзначити, що функціонування товарообігу, розвиток економіки, найбільш оптимально задовольнити матеріальні потреби людей забезпечують гроші. Для того, щоб вони ефективно виконували свої функції, потрібен механізм, здатний забезпечити грошовий обіг, і таким механізмом є банківська система. Cвітова фінансова криза призвела до кризи ліквідності у банківському секторі. Останні кілька років банки активно розвивали кредитування населення (іпотечні, авто, споживчі кредити) за рахунок залучених з-за кордону коштів [9, с.126]. Актуальність проблеми була досить вичерпно проілюстрована подіями, під час яких через політичну нестабільність у державі банківська система потерпала від значної кризи, і лише шляхом адміністративного втручання вдалося уникнути фінансового колапсу у країні. Враховуючи важливе місце банківської системи в економіці країни і високий рівень залежності економічної та загальної безпеки держави загалом від стану банківської системи, можна зазначити, що організація державного управління набуває надзвичайної важливості в цій сфері. Нині в Україні не можна не бачити глибоких проблем у розвитку та функціонуванні банківської системи [8, с.416]. Зокрема, діяльність українських банків упродовж останнього десятиріччя здійснювалася за таких несприятливих умов, як: незадовільний стан економіки загалом, занепад промислового виробництва, розвинені інфляційні процеси, неадекватно велике оподаткування тощо. Ці чинники призвели до того, що головною стратегією українських банків стала не стратегія розвитку, а стратегія виживання. Склалася ситуація, за якої банки неспроможні виконувати належні їм функції фінансових посередників у зв’язку з неповерненням позичальниками отриманих у банках кредитів та несплатою відсотків за ними. Однією з основних причин цих негативних явищ у вітчизняній економіці є недосконалість законодавчої бази, що регулює банківську діяльність   та інші актуальні проблеми банківського нагляду [11].

Станом на 1 січня 2011 р. обсяг активів банківської системи становив 942,1 млрд. грн., приріст з початку року склав 61,8 млрд. грн., та в основному він відбувся за рахунок зростання вкладень у цінні папери, яке становило 44,2 млрд. грн. або в 2,1 рази. За 2010 рік зобов’язання   банків зросли на 19,6 млрд. грн. і на   01.01.2011 року становили 804,4 млрд. грн. При цьому зростання коштів клієнтів банків склало 89,6 млрд. грн. Власний капітал   банківської   системи України зріс на 22,6 млрд. грн. і за станом на 01.01.2011 року становив 137,7 млрд. грн.   Слід зазначити, що збільшення обсягу статутного капіталу банків з початку року склало 26,67 млрд. грн. (на 22,4%). За 2010 рік банки отримали збиток у розмірі 13,0 млрд. грн. (у 2009 році збиток склав 38,5 млрд. грн.). Облікова ставка НБУ з початку року зменшилася на 2,5% та складає 7,75% річних. Кредитні ставки банків у національній валюті з початку року зменшилися з 19,6% до 15,0% річних. За цей же період обсяг кредитів, наданих суб’єктам господарювання, зріс на 7,0%, а фізичним особам зменшився на 16,2% [10].

Наслідки фінансової кризи могли бути ще більш серйозними, якби більшість великих українських банків не були у власності закордонних банків [9,с.40]. Це дало їм змогу продовжувати залучати грошові ресурси із закордону, а також пропонувати кращі умови в порівнянні з іншими. Це підтверджує статистика виданих кредитів (Укрсиббанк – 17,70%, Райффайзен банк Аваль – 12,20%, Укрсоцбанк – 12,10%, ОТП банк – 8,0%, Приватбанк – 6,60%, інші банки – 43,40%), згідно якої серед 5 лідерів ринку іпотечного кредитування в Україні, перші 4 є дочірніми компаніями закордонних фінансових груп, і мають загальну долю ринку в 56,6%. Загалом заходи з підвищення стійкості фінансової системи, підтримки ліквідності, відновлення довіри до банківської системи стануть запорукою відновлення дії механізму перерозподілу тимчасово вільних коштів в економіці на користь фінансування інвестиційних проектів, проектів з розширення та активізації виробництва, а також забезпечення процесів детінізації економіки і фінансової стабільності [8, с.21].

Отже, банківська система – це не проста сукупність окремих банків, а свідомо побудована на законодавчій основі їх єдність з чітким визначенням місця, субординації та взаємозв’язків окремих її елементів та ланок. Основою розвитку грошово-кредитних відносин в Україні є постійне удосконалення банківської системи. Життєво необхідним є розташування банків по території країни відповідно до концентрації грошових потоків. Необхідно щорічно розробляти стратегії розвитку банківської системи і підвищення її ролі в економіці країни, які повинні бути комплексними, тобто формуватись не тільки Національним банком, а й Урядом України [5, с.21].

 

Список використаних джерел:

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» №2121–ІІІ від 07.12.2000р. / Відомості Верховної Ради України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.zakon.nau.ua

2. Закон України «Про Національний банк України» вiд 20.05.1999 № 679-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №29. – Ст. 238.

3. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року N 2664-III // Відомості Верховної Ради України. –2002. – №1. – Ст.1.

4. Баленчук П. Д. Банківське право: українське та європейське: навч. посібник / П. Д. Біленчук, О. Г. Диннік, І. О. Лютий, О. В. Скороход; За ред. П. Д. Біленчука. – К.: Атіка, 1999. – 400 с.

5. Малахова О. Л. Банківська система у механізмі кредитного забезпечення підприємницької діяльності: автореф. дис. канд. екон. наук : спец. 08.04.01 [Електронний ресурс] / О.Л. Малахова. – Тернопіль, 2009. –   21 с.

6. Гроші та кредит: підручник / За ред. М .І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2002. – 598 с.

7. Костюченко О. А . Банківське право : Банківська система. Національний банк. Банківський нагляд: підручник / О.А. Костюченко. – К.: Центр навчальної літератури, 2005 . – 416 с.

8. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки) «Шляхом Європейської інтеграції» / Авт. кол.: А.С.Гальчинський, В.М.Геєць та ін.; Нац. ін-т стратег, дослідж., Ін-т екон. прогнозування НАН України, М-во економіки та з питань європ. інтегр. України. – К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004. – 416 с.

9. Банки и деловой мир: щомісячний ілюстрований науково-практичний журнал «Вісник Національного банку України». – 2009. – №3(157) – С. 40-51.

10.   Електронний ресурс. – Режим доступу: http: www.finance.ua .

11.   Електронний ресурс. – Режим доступу: www.ukrinform.ua .