VI Международная научно-практическая конференция "Спецпроект: анализ научных исследований" (30-31 мая 2011г.)

К.е.н. Сіднєва Ж.К .

Національний університет харчових технологій, Україна

УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЯМИ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

 

Початок ХХІ ст. характеризується суттєвими змінами в глобальному світі. В онові цих змін – якісні перетворення на засадах науково-технічного прогресу. Національні економіки активно інтегруються в єдиний планетарний механізм із універсальною системою макроекономічного регулювання. Саме інновації й інноваційний розвиток є тією рушійною силою, яка спроможна забезпечити економічну незалежність України і подолання розриву з розвиненими країнами. Досліджуючи особливості економічного зростання різних країн американський вчений М.Портер виділив чотири стадії конкурентного розвитку країни: 1) стадія розвитку на основі факторів виробництва (природні, трудові ресурси, виробничі фонди); 2) стадія інвестиційного розвитку; 3) стадія інноваційного розвитку; 4) стадія розвитку на основі добробуту.

Кожна із цих стадій характеризується специфічним механізмом управління інноваціями і економіки в цілому. Так, в умовах індустріального суспільства важливу роль у забезпеченні економічного зростання відігравали виробничі чинники, а в умовах постіндустріального етапу розвитку суспільства – інновації та інноваційна діяльність.

В Україні простежуються ознаки практично всіх стадій економічного зростання. Домінантною для багатьох галузей промисловості є стадія зростання на основі факторів виробництва. В інших галузях, наприклад, харчовій промисловості, переважає стадія інвестування зі значним іноземним капіталом (кондитерська, пивобезалкогольна, олійножирова, тютюнова). За рахунок іноземних інвестицій та кредитних ресурсів, лізингу, створення спільних підприємств здійснюються заходи, пов’язані з модернізацією, реконструкцією, технічним переоснащенням виробництва. І лише деякі галузі розвиваються на основі інновацій (авіа- і ракетобудування, електрозварювання, молекулярна біологія та генетика, виробництво синтетичних матеріалів).

Управління інноваціями в сучасних умовах адоптації до ринкових відносин є складовою та однією з важливих частин менеджменту організації. Стає зрозумілим, що при управлінні інноваціями менеджери більш не можуть використовувати старі методи, вони вимушені розробляти і застосовувати нові підходи до управління, орієнтовані на заохочення до інноваційної діяльності. Так, опитування відомих бізнес-аналітиків, проведений компанією Arthur Delittle виявило, що 85 % компаній, охоплених дослідженням, не задоволені власним підходом до управління інноваціями. Визнання вирішального значення інноваційної діяльності для економічного розвитку, виділення її як стратегічного пріоритету і одночасно наявність неефективних методів управління інноваціями потребують, по-перше, розвитку нових творчих підходів в області управління інноваціями, по-друге, навчанню кадрів в області управління інноваціями.

  Інновації являють собою достатньо специфічний, масштабний, складний за своїм змістом об’єкт управління, тому потребує використання спеціальних форм, засобів і методів управлінського впливу. Засоби, які можна використовувати в процесі управління інноваціями, доцільно поділити на наступні групи: 1) впливаючі тільки на створення інновацій (бенчмаркинг, маркетингові дослідження, планування маркетингових інновацій); 2) впливаючі як на створення, так і на реалізацію, поширення і дифузію інновацій (інжиніринг, реінжиніринг, бренд-стратегія інновацій); 3) впливаючі тільки на реалізацію, поширення і дифузію інновацій (цінові прийоми управління, франчайзинг).

В умовах переходу до інноваційного шляху розвитку використання наукових підходів до управління стає важливим фактором економічного зростання та комерційного успіху будь-якого підприємства.

Характерною ознакою сучасної економіки є створення та використання нових знань, перетворення їх на повноцінний чинник виробництва. Світовий ринок все більше орієнтується на наукоємний, інноваційний сектор, а конкурентоспроможність спирається на інноваційну активність підприємств. Але в цьому аспекті Україна відстає, оскільки інноваційна активність вітчизняних підприємств залишається на низькому рівні. У промислово розвинених країнах 85-90 % приросту ВВП забезпечується за рахунок виробництва і експорту наукоємної продукції. В Україні частка високотехнологічної продукції у структурі ВВП не перевищує 1 %. Питома вага реалізованої інноваційної продукції в загальному обсязі промислової продукції знизилася з 6,7 % у 2007 р. до 4,8 % у 2009 році. Спостерігається зниження наукоміскості продукції. Як наслідок, вітчизняна продукція стає неконкурентоспроможною, а в експорті збільшується частка сировини та продукції первинної переробки, частка наукомісткої продукції незначна.

  Управління інноваціями це сукупність економічних, мотиваційних, організаційних і правових засобів, методів і форм управління інноваційною діяльністю організації з метою оптимізації економічних результатів господарської діяльності. Його можна розглядати як науку і мистецтво. Наука управління вивчає закономірності, принципи, функції управління та інші аспекти. Мистецтво управління пов’язане із вмінням творчо застосовувати знання науки управління в конкретних ситуаціях.

Управління інноваціями як вид діяльності і процес прийняття управлінських рішень являє собою сукупність процедур, які складають загальну технологічну схему управління інноваціями. Це найбільш відповідальний елемент, який часто повторюється і складає сутність діяльності менеджера в інноваційній сфері. Як вид діяльності управління інноваціями передбачає розподіл завдань і закріплення процедур за їх конкретними виконавцями-керівниками різного рівня.

Можна визначити наступні підходи до управління інноваціями. За процесного підходу, інноваційна діяльність розглядається не як одночасна дія, а як серія взаємопов’язаних акцій, що матеріалізують функції управління. За системного підходу виходять з того, що керівники повинні розглядати організацію як сукупність взаємопов’язаних елементів – персонал, структура, технологія, які орієнтовані на досягнення різних цілей в умовах мінливого зовнішнього середовища. Ситуаційний підхід передбачає, що ефективність різних методів управління визначається конкретною ситуацією і найкращим є метод, який максимально відповідає її умовам.

Специфіка управління інноваціями полягає в тому, що з одного боку, необхідно стимулювати персонал на висування більшої кількості нових ідей, пов’язаних з інноваціями, а з іншого – необхідно здійснювати контроль за перебігом інноваційного процесу. Особливості управління інноваціями обумовлені і наявністю науково-дослідних та проектних робіт. Це пов’язано з самим характером наукових робіт, з соціально-психологічними особливостями наукових колективів. Іншою особливістю інноваційної діяльності в порівнянні з традиційною є її ризикованість. На будь-якому етапі створення інновації можлива поява неочікуваних проблем, які можуть привести до недосягнення запланованих цілей або навіть до закриття інноваційного проекту.

  Інновації як об’єкт управління передбачають особливий характер праці інноваційного менеджера. Окрім загальних вимог (творчий характер, аналітичні здібності), він повинен бути професіоналом: знати виробничу область інновації; стан ринку новацій, інновацій та інвестицій; організацію інноваційної діяльності з розроблення і освоєння нових видів продукції, фінансово-економічний аналіз інноваційно-виробничої та інвестиційної діяльності; основи мотивації праці; правове регулювання і види державної підтримки інноваційної діяльності тощо.   Завдання забезпечення ефективного управління інноваціями потребує і відповідних спеціалістів – інноваційних менеджерів нової формації. Їм необхідно володіти не тільки науковими та технічними знаннями, вміти застосовувати вітчизняний та міжнародний досвід в сфері управління інноваціями, а і здійснювати кваліфіковане техніко-економічне обґрунтування комерційної ефективності інноваційного проекту, можливих ризиків. Саме управлінські інновації, спрямовані на вдосконалення інноваційної діяльності підприємств, мають особливе значення для підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств у інноваційній економіці.

Досвід функціонування провідних компаній розвинених країн світу показує, що їх успіхи пов’язані саме з розробленням цілісної системи управління інноваціями, яка перебуває в постійному і неперервному розвитку відповідно до змін як самої організації, так і зовнішнього середовища.