К.е.н. Ворошан А.Д.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

РЕГІОНАЛЬНА НЕГЕНТРОПІЯ В ЕКОНОМІЧНОМУ КОНТЕКСТІ

 

Функціонування регіональної економіки повністю пронизане процесами збору, зберігання, обробки та трансферу інформації, а ефективність регіонального відтворення, зважаючи на відсутність абсолютної інформації, в значній мірі залежить від рівня організації та управління потоками економічної інформації. В свою чергу, низький рівень регіональної економічної довіри не сприяє якісному інформаційному обміну, породжує феномен асиметрії інформації, а останній унеможливлює появу та розвиток ефективних інституційних форм, адекватних сучасним економічним реаліям, інтересам та потребам усіх суб’єктів регіонального співробітництва. Відповідно, основу регіонального господарського відтворення становить безперервний пошук, виробництво та застосування інформації в умовах всезростаючої економічної довіри між суб’єктами регіональної економіки.

Ентропія як універсальна міра невпорядкованості, неорганізованості, хаосу, а також джерело обмеженої раціональності породжує опортунізм [1]. Опортунізм є природним захистом людини внаслідок її обмеженої раціональності. Опортунізм виключає економічну довіру. Чинниками мінімізації опортунізму є різноманітні інформаційні та громадські важелі управління регіональною економікою. Найбільш актуальним у цьому контексті може бути лобіювання регіональною громадою, її партійними осередками системи відкритого електронного документообігу, так званого електронного управління регіоном, в тому числі постійного покращення способів доступу і користування інформацією, щодо того як і ким вона створюється і, особливо, в інтересах кого і з якими наслідками для регіональної громади.

Основними чинниками, що впливають на якість регіональної економічної довіри є наступні:

1. «Провали» регіональних економічних трансакцій, в результаті яких господарська діяльність стає збитковою – коли раціональні та адаптивні очікування не збігаються з практичними результатами господарської діяльності (наприклад, швидка плинність регіональних інституційних реформ, неефективна регіональна політика, в результаті яких добробут громади знижується).

2. Зростання трансакційних витрат в регіоні – коли підвищуються ризики невиконання контрактів, збільшується вартість обов’язкових чи примусових платежів до різноманітних фондів, установ тощо.

3. Регіональна інституційна неспроможність – коли інститути не тільки не відповідають інтересам більшості господарюючих суб’єктів, а й навпаки, блокують економічну діяльність в регіоні як таку.

4. Регіональна інформаційна неспроможність. Не всі дані, які передаються каналами зв’язку (комунікаційними мережами) у територіальному просторі можна назвати інформацією. Вони (дані) можуть бути шумом (не нести корисності) і дезінформацією. Якщо інформаційний канал, який тривалий час функціонує між суб’єктами регіональної економіки (підприємцями, органами регіональної влади, домогосподарствами, організаціями та іншими установами) не впливає на зменшення невизначеності щодо їх дій, підвищення рівня інституціоналізації економічних відносин і на збільшення обсягів регіональних економічних трансакцій, то дані, які передаються – неякісні або, як прийнято вважати, не є інформацією.

Трансакційні витрати, що опосередковують різноманітні заходи з безпеки, є результатом обмеженої раціональності та опортунізму, а також «замінником» економічної довіри і абсолютного знання. Забезпечити розвиток інституту економічної довіри, а, відтак, і зменшити трансакційні витрати, можна за допомогою збільшення обсягів інформації в сенсі її активної корисності, що, в свою чергу, зменшить невизначеність (ентропію) та обмежену раціональність, збільшить частку відомого у системі абсолютного знання, підвищить рівень організованості ( негентропії ). Так, з метою мінімізації трансакційних витрат, спричинених недосконалістю функціонування інформаційно-інституційної системи доцільним є створення громадських центрів притягнення економічної довіри. Основною метою функціонування даних центрів, має бути гарантування настання очікуваних дій і реакцій у економічних трансакціях та, відповідно, страхування від інституційних ризиків, де останні можна виміряти як відхилення від бажаного економічного результату внаслідок інституційних змін, незрілості (недосконалості) економічних інститутів, асиметричності інформації та неоднорідності інституційних умов, опортуністичної поведінки контрагентів, спрямованої на отримання односторонньої вигоди. Крім того, вони змогли б стати основною структурою, що продукує інституційні інновації у цій сфері. Поява репутаційного ефекту у таких організацій як конкуруючих структур із державою, а точніше кажучи монополією правлячих еліт на інституціоналізацію суспільно-господарських відносин, забезпечить вихід нинішньої економічної системи України на траєкторію реальної соціально-орієнтованої економіки, де інститути слугують інтересам більшості. Реалізувати ідею створення громадських центрів притягнення економічної довіри на практиці повинні, в першу чергу, найвидатніші люди краю, професіонали своєї справи та патріоти батьківщини (юристи, економісти, науковці, філософи, спортсмени тощо), всі ті, яким по-справжньому не байдужа доля нащадків; оскільки орієнтуватися у реаліях існуючого безвір’я можна лише довіряючи активу громади. Поряд з цим, здається за доцільне розробити в кожному регіоні покрокову систему підготовки активу громади, з метою розірвання ганебної практики спадковості влади. Це могли б здійснювати спеціалізовані відділення громадських центрів притягнення економічної довіри, які б гарантували суспільству якість претендентів в актив громади, виходячи з широкого спектру їх людських та фахових особливостей, на основі попередніх тестувань та різного роду випробувань.

Зняти «фільтри» на шляху відправлення і сприйняття інформації видається за можливе завдяки розвитку та активній позиції організацій інформаційної інфраструктури, що покликані нівелювати інформаційні втрати (фізичний, семантичний, прагматичний шум) [2, c . 19-21]. Потребують перегляду Закони України «Про інформацію» (від 02.10.1992 р.), «Про доступ до публічної інформації» (від 13.01.2011 р.) в частині конституювання наступних вимог: обов’язкового висвітлення інформації її розпорядниками на офіційних веб-сайтах (а не тільки у разі їх наявності), здійснення не лише державного контролю за режимом доступу до інформації (коло таких моніторингових організацій визначають Верховна Рада України і Президент України), а й з боку громадських організацій, інформацію, створену на кошти державного бюджету відносити до суспільної власності (а не державної), а отже «пучок» прав власності має належати Українському народу та територіальним громадам, в тому числі це стосується і розробки механізму громадської резолюції щодо зміни керівництва офіційних друкованих видань, державних телерадіокомпаній тощо [3;4].

 

Список використаних джерел :

1. Лийв Э.Х. Инфодинамика : обобщенная энтропия и негэнтропия / Э.Х. Лийв . – Таллин , 1998. – 200 с.

2. Экономическая информация (методологические проблемы) / кол . а вт.; под руководством к.е.н. Ясина Е.Г. – М.: Статистика, 1974. – 239 с.

3. Закон України «Про інформацію » ( ві д 02.10.1992 р., № 2657-ХІІ) / [ Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2657-12 .

4. Закон України «Про доступ до публічної інформації » ( ві д 13.01.2011 р., № 2939-VI) / [ Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2939-17.