К.е.н . Климик Г.В., Полєвщиков А.А.

Уманський національний університет садівництва, Україна

СТРАТЕГІЯ ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ

 

У сучасному світовому господарстві зовнішньоекономічна діяльність є важливим чинником, що впливає на динаміку й структуру національної економіки. Необхідність теоретичного осмислення процесів проблеми зовнішньої діяльності, що здійснюються у сфері міжнародної торгівлі, виявлення певних закономірностей і розроблення рекомендацій щодо їх розвитку являються актуальним аспектом постійного дослідження вчених-економістів у різні часи.

Теорію і практику еволюції, роль і місце різних теорій зовнішньоекономічної діяльності та міжнародної торгівлі висвітлили у своїх працях вітчизняні науковці В.І. Власов, В.І. Губенко, О.А. Кириченко, Ю.Г Козак, А.І. Кредісов, В.С. Сухарський, російські дослідники І.Т. Балабанов , О.І. Балабанов , О.П. Киреєв , Л.Н. Красавіна , Ф.М. Левшин та ін. Проте залишаються нерозкриті проблеми пов'язані із пошуком напрямків підвищення конкурентноспроможності вітчизняної продукції в умовах зовнішньоекономічної діяльності.

Україна належить до країн із високою експортною квотою у валовому внутрішньому продукті (ВВП). За обсягами експорту на душу населення, Україна значно поступається не лише розвиненим країнам, але й більшості країн Центральної та Східної Європи. Це спонукає до більш ефективної реалізації експортного потенціалу з метою збільшення впливу України на світові економічні процеси.

Товарна структура експорту України є вкрай несприятливою. Вона свідчить про нездатність держави подолати структурні диспропорції економіки, сформованої в рамках колишнього СРСР. Домінуючими експортними позиціями залишаються металопродукція (44% загального експорту), мінеральні продукти та хімія (22%), а машинобудування складає лише 12%.

Головними елементами системи зовнішньоекономічної стратегії України слід вважати: створення потужного експортного сектору, зміцнення і забезпечення конвертованості національної валюти, залучення іноземних інвестицій на основі створення СП, вільних економічних зон, інших форм спільного підприємництва з іноземним капіталом, лібералізацію імпорту, здійснення закордонної підприємницької діяльності, формування роз­ галуженої системи зовнішньоекономічного менеджменту (банки, біржа, страхові компанії, консалтинг, аудит, лізинг і т.д.), гнучку податкову, цінову, депозитну, кредитну, фінансову і валютну політику, що стимулює дивер­ сифікацію експортно-імпортних операцій, поступову інтеграцію економіки в європейські і світові господарські об'єднання та організації, кадрове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності. Головне завдання полягає в тому, щоб визначити етапи, напрямки, форми і способи реалізації зовнішньоекономічної стратегії.

Україна володіє значним експортним потенціалом в агропромисловому комплексі країни і має значні можливості виробництва сільськогосподарської продукції. Уже нині агропромисловий комплекс входить до четвірки складових національної економіки на які припадає 70% товарного експорту країни. Сільськогосподарська продукція займає 12-13% у структурі загального експорту України, що значно вище ніж у багатьох країн-членів СОТ Для України аграрний сектор останнім часом відіграє дедалі більшу роль.

Традиційно Україна експортує дві культури – пшеницю та ячмінь. Головні напрями експорту українського зерна пролягають до Європи (Іспанія, Італія, Португалія, країни Бенілюксу) та Північної Африки (Алжир, Марокко), що зумовлено географічною близькістю й знанням умов торгівлі з країнами цих регіонів.

Внаслідок неефективного державного регулювання відносин в сфері АПК (включаючи і регулювання експорту сільськогосподарської продукції), Україна вже втратила позицію європейського лідера з виробництва бурякового цукру, а також ринки його збуту в країнах СНД, насамперед – в Росії; втрачає зовнішні ринки збуту і перетворюється на імпортера зерна; втрачає ринки збуту насіння соняшнику.

Несприятливі тенденції у зовнішній торгівлі агропродовольчою продукцією в Україні, зокрема, посилення сировинної частки в структурі експорту; ввезення продовольчих товарів, які в достатній кількості можуть вироблятись в країні; застосування до українських товарів різноманітних обмежень, вказують на необхідність інтенсифікації зовнішньоторговельної діяльності АПК на базі пожвавлення ефективності використання його експортного потенціалу.

  Основною метою нарощування експортного потенціалу є створення умов для входження у країни до системи міжнародних господарських зв'язків і використання переваг міжнародної торгівлі при вирішенні завдань економічного розвитку держави за рахунок розширення обсягів, поліпшення структури та умов збуту вітчизняної продукції на зовнішніх ринках. Особливістю вітчизняної тенденції зростання обсягів експорту зернових культур є невідповідність внутрішніх та експортних цін на зерно. Як наслідок, внутрішні ціни на зерно мають тенденцію до зростання, провокуючи підвищення на 70-100% вартості хліба та хлібопродуктів. На всі інші види сільськогосподарської про­ дукції, які переважають в українському експорті, спостерігаються значні роз­ біжності: українська експортна ціна для яловичини становить лише 57,8% світової експортної ціни, для вершкового масла – 60,8%, для пшениці – 62,5%.

Ключовою ланкою зовнішньоекономічної стратегії є податкова, депо­ зитна, цінова, кредитна, фінансова і валютна політика та фінансове сприяння вітчизняним експортерам, у тому числі із залученням коштів державного бюджету.

  Створення автоматизованої системи інформаційно-аналітичного забезпечення з питань зовнішньоторговельних зв'язків України з іншими країнами та організація в ефективної системи сертифікації експортної продукції значно підвищить конкурентоспро­ можність вітчизняної продукції на зовнішніх ринках .

  Для реалізації запропонованого комплексу заходів щодо удосконалення зовнішньоторговельного потенціалу України будуть потрібні щорічні бюджетні асигнування, об'єми котрих доцільно визначати виходячи з існуючої світової практики, відкоригувавши їх з урахуванням сучасного стану української економіки і сформованої структури українського експорту.