К.політ.н . Ярошко О.З.

м. Київ, Україна

МЕХАНІЗМ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

НА ЕТАПІ ЇЇ МІЖНАРОДНОГО АКТОРОСТАНОВЛЕННЯ

 

Практичною реалізацією зовнішньої політики держави займаються відповідні органи, тому від їх діяльності залежить ефективність досягнення національних цілей у міжнародних відносинах.

Метою цього дослідження є визначення особливостей формування механізму зовнішньої політики України на етапі її міжнародного акторостановлення (1990–1993 роки).

Для реалізації державного суверенітету республіки у сфері зовнішніх зносин формувався відповідний зовнішньополітичний механізм. У цей період право виступати від імені народу України належало виключно Верховній Раді республіки [1]. Передбачено розбудову закордонних органів зовнішніх зносин, відповідної системи підготовки кадрів, 50% консульських зборів, отриманих Міністерством закордонних справ, спрямовувалось на його потреби (всі збори, відтепер, йшли в республіканський, а не загальносоюзний бюджет), необхідність прийняття відповідних правових актів, що регулюють зовнішньополітичну діяльність держави [8].

У контексті правових основ функціонування зовнішньополітичного механізму Україна зазначить, що найвищим органом влади з моменту проголошення незалежності є Верховна Рада [7]. Передбачено департизацію органів державної влади та управління [2], до прийняття нової конституції України продовжуватиме діяти Конституція (Основний закон) УРСР, інші акти Верховної Ради УРСР та СРСР, якщо вони не суперечать законам України, прийнятим після проголошення незалежності [6–7].

Після Всеукраїнського референдуму на підтвердження Акту проголошення незалежності відбулася і подальша правова розбудова механізму здійснення зовнішньої політики України. Під керівництвом Президента України практичну реалізацію зовнішньої політики України забезпечує Кабінет Міністрів і здійснює Міністерство закордонних справ, інші органи державної виконавчої влади, координаційні функції покладаються на Міністерство закордонних справ України [5, с. 52–53]. Дипломатичне представництво України за кордоном є постійно діючою установою держави за кордоном, що покликана підтримувати офіційні міждержавні відносини, здійснювати представництво України, захищати її інтереси, а також її громадян та юридичних осіб [3]. Передбачено створення та розширення мережі закордонних органів зовнішніх зносин, культурно-інформаційних центрів і кореспондентських пунктів України [5, с. 52–53]. Для забезпечення ефективної реалізації Президентом України його повноважень щодо керівництва зовнішньою політикою України, створюється структурний підрозділ Адміністрації Президента – Служба з міжнародних питань [4]. Головним навчальним закладом у системі підготовки дипломатичних кадрів визначено Український інститут міжнародних відносин при Київському університеті, планувалось його перетворення у самостійний навчальний заклад; для перепідготовки і підвищення кваліфікації дипломатичних кадрів середньої та вищої ланок передбачалося створення Дипломатичної академії [5, с. 52]. Наголошувалося на необхідності прийняття низки нормативних актів щодо регулювання зовнішньополітичної діяльності та її відповідне бюджетне фінансування [5, с. 52].

Таким чином, формування механізму зовнішньої політики України тісно пов’язане із особливостями процесів державо- і націєтворення . Проголошення державного суверенітету породжує потребу у створенні і забезпеченні функціонування власного зовнішньополітичного механізму, що поступово трансформується у систему органів та інститутів з відповідними повноваженнями у сфері зовнішньої політики України.

 

Список використаних джерел:

1.       Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року № 55–ХІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon 1 . rada.gov.ua

2.       Про департизацію державних органів, установ та організацій : постанова Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року № 1429 – XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon 1.rada.gov.ua

3.       Про затвердження Положення про дипломатичне представництво України за кордоном : розпорядження Президента України від 22 жовтня 1992 року № 166/92–рп [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon 1.rada.gov.ua

4.       Про затвердження Положення про Службу Президента України з міжнародних питань : розпорядження Президента України від 29 січня 1993 року № 10/93–рп [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon 1.rada.gov.ua

5.       Про основні напрями зовнішньої політики України : постанова Верховної Ради України від 2 липня 1993 року № 3360 – XII // Україна на міжнародній арені : зб. докум . і матер ., 1991–1995 роки. Кн. 1. / [упор. : В.В.  Будяков та ін. ; редкол .: Г.Й. Удовенко ( відп . ред.) та ін.]. – К.: Юрінком Інтер , 1998. – С. 37–53.

6.       Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР : постанова Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року № 1545 – XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon 1.rada.gov.ua

7.       Про правонаступництво України : закон України від 12 вересня 1991 року № 1543 – XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon 1.rada.gov.ua

8.       Про реалізацію Декларації про державний суверенітет України у сфері зовнішніх зносин від 25 грудня 1990 року № 581–ХІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon 1 . rada.gov.ua