К.політ.н . Ярошко О.З.

м. Київ, Україна

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

ДО ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

 

    Забезпечення національної безпеки є однією з передумов виживання держави і ключовим національним інтересом всіх без винятку країн світу.

    Метою цього дослідження є визначення засад зовнішньої політики безпеки України в період від проголошення державного суверенітету до незалежності (16 липня 1990 року – 24 серпня 1991 року).

    У вище зазначений період мало місце формування позиції України щодо міжнародного миру та безпеки, а також їх загроз. Україна визначилась щодо своєї активної участі у сприянні зміцненню загального миру та безпеки [1], принципів міжнародної безпекової позиції: неприпустимості врегулювання міжнародних конфліктів, не викликаних актами збройної агресії, за допомогою сили, а виключно мирними засобами на основі норм міжнародного права [2; 5], засудила як аморальні та протиправні дії, що призводять до міжнаціональних конфліктів, порушення прав людини, засудження дискримінації людей за національною ознакою та виступила з підтримкою конституційного порядку та закону у будь-якому регіоні світу [4].

Важливим положенням безпекового зовнішньополітичного характеру стала декларація наміру республіки стати в майбутньому постійно нейтральною позаблоковою неядерною державою [1], зокрема передбачалось у новій конституції України на реалізацію положень Декларації про державний суверенітет внести розділ «Національна безпека», складовими частинами якого повинні були стати глави «Збройні сили України» і «Неучасть у військових блоках. Постійно нейтральний і без’ядерний статус» [6].

Необхідність створення власних Збройних сил назріла у зв’язку з подіями 19–23 серпня 1991 року або ж спробою державного перевороту, очолюваного Державним комітетом з надзвичайних ситуацій [7]. Про право на власні Збройні сили йшлося ще на момент проголошення державного суверенітету [1], а в подальшому мала місце його конкретизація, зокрема розробка республіканського порядку проходження громадянами строкової служби та участі представників правоохоронних органів поза межами республіки, зокрема в зонах локальних міжнаціональних конфліктів – переведення їх для продовження служби на територію республіки та проходження строкової служби, як правило, на території України [9]. У зв’язку із згаданими подіями та загрозою державному суверенітету, прийнято рішення про підпорядкування внутрішніх військ МВС СРСР, які розташовані на території УРСР, органам державної влади та управління УРСР [3].

Закладено основи політики республіки щодо правового врегулювання проблем міждержавних кордонів: визнано, що територія республіки в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена та використана без її згоди [1], невизнання територіальних претензій до України, від кого б вони не виходили [8].

Таким чином, попри формальне існування СРСР та перебування України в його складі, республіка формує, виходячи із проголошеного державного суверенітету, засади зовнішньої політики безпеки: активне сприяння міжнародному миру та безпеці, мирне вирішення міжнародних конфліктів та спорів, недопущення порушень прав людини, проголошує намір стати в майбутньому постійно нейтральною, позаблоковою, неядерною державою, втілює право на власні збройні сили і проголошує недоторканість своєї території в межах існуючих кордонів.

 

Список використаних джерел:

1.       Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року № 55–ХІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon 1 . rada.gov.ua

2.       З приводу ірако-кувейтського конфлікту: заява Верховної Ради Української РСР від 2 серпня 1990 року № 137 – XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon 1.rada.gov.ua

3.       Постанова Президії Верховної Ради Української РСР „Про деякі заходи по захисту державного суверенітету Української РСР” від 8 лютого 1991 року №  702 – XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon 1.rada.gov.ua

4.       Постанова Президії Верховної Ради Української РСР „Про Заяву Президії Верховної Ради Української РСР у зв'язку з розвитком подій у Литві” від 14 січня 1991 року № 623– XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon 1.rada.gov.ua

5.       Постанова Президії Верховної Ради Української РСР „Про Заяву Президії Верховної Ради Української РСР з приводу конфлікту між Азербайджаном і Вірменією” від 17 травня 1991 року № 1045– XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon 1.rada.gov.ua

6.       Постанова Верховної Ради Української РСР „Про Концепцію нової Конституції України” від 19 червня 1991 року № 1213–ХІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon 1.rada.gov.ua

7.       Постанова Верховної Ради України „Про політичну обстановку на Україні і негайні дії Верховної Ради України по створенню умов неповторення надалі військового перевороту” від 24 серпня 1991 року № 1428 – XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon 1.rada.gov.ua

8.       Щодо заяви румунського парламенту «Про пакт Ріббентропа – Молотова і його наслідки для Румунії» : заява Верховної Ради Української РСР від 5 липня 1991 року № 1304 – XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon 1.rada.gov.ua

9.       Щодо проходження військової служби громадянами республіки: розпорядження Ради Міністрів Української РСР від 12 листопада 1990 року № 524–р [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon 1.rada.gov.ua