Антонюк С.М.

Хмельницький національний університет, Україна

ДИТЯЧЕ МОВЛЕННЯ В ЛІТЕРАТУРНОМУ ДИСКУРСІ

Вивчення мовлення дітей вже протягом багатьох років привертає увагу лінгвістів, психологів, соціологів, педагогів та інших вчених, що працюють у галузі гуманітарних наук. “Дитячий” матеріал достатньо специфічний і потребує особливого підходу, обумовленого необхідністю прослідкувати будь-яке мовне явище у його динаміці, розвитку, становленні, індивідуальній своєрідності.

Слід зазначити, що в дитячому мовленні різних народів існують загальні стратегії і типи номінації. Матеріал автономного дитячого мовлення досить різноманітний в різних мовах, але є значна кількість загальних фонологічних та граматичних моделей модифікації, які викликають інтерес, наприклад: спрощення поєднань приголосних, заміна [r] іншим приголосним; шиплячі приголосні замінюються свистячими.

На думку С.Н. Цейтлін, дитяча граматика більш послідовна, ніж та, якою користуються дорослі [3]. Ця граматика, як зауважує авторка, спирається на більш загальні закономірності, морфологічні надмоделі. Створена таким чином система не зазнає винятків і логічних невідповідностей, зокрема в ній немає перешкод, які накладаються на носіїв мови граматичною нормою. Ненормативні морфологічні форми дитячого мовлення нагадують продукти мовної гри дорослих, але різниця в тому, що мовна гра базується на свідомому порушенні норми, тоді як дитина створений оказіоналізм уважає єдиною можливою формою.

Дитяче мовлення на ранніх етапах відрізняється від мовлення дорослих своїм специфічним словником, який охоплює те нескладне коло понять, що ними оперують діти в перший період свого свідомого життя. Ще однією характеристикою автономного дитячого спілкування є редуплікація як частин слова, так і цілих слів. Наприклад: “boo-boo” (“вава”), “yum-yum” (“ням-ням”), “night-night” (“спатки”). Можливо, редуплікацію слід розглядати як характерну ознаку автономного дитячого спілкування у всьому світі.

Мовлення дітей характеризується значною кількістю інновацій та оказіоналізмів; сюди зараховують, з одного боку, унікальні слова, відсутні в нормативній мові і створені дитиною на основі комбінації відомих кореневих й афіксальних морфем за продуктивними словотвірними моделями (або за схожістю звукового складу) з чіткою внутрішньою формою, а з іншого боку, оказіоналізмами вважають загальновживані слова літературної мови, що набули в дитячому мовленні свого змістового наповнення, своїх семантичних характеристик, які виходять за межі традиційно закріплених [1].

Від часів появи літературні тексти, адресовані дітям, розглядалися як “частина цілеспрямованих зусиль світу дорослих щодо формування образу дитини, як потужний інструмент соціалізації …” [2]. Тексти творів, призначених дітям, можна розглядати як комунікацію особливого ґатунку, під час якої адресат повідомлення апріорі опиняється у нерівноправному становищі щодо адресанта, що зобов’язує останнього – дорослого автора – вміти бачити світ дитячим поглядом, відчувати побачене і пережите по-дитячому.

Аналіз текстів дитячих видань засвідчує, що часто автори відтворюють у них так званий стереотип регістру спілкування з дітьми. У текстах дитячої літератури автори реалізують своє уявлення про те, як спілкуються діти. В англійській літературі одним із таких авторів є Льюїс Керрол. Опрацювання твору Льюїса Керрола “Сільвія та Бруно” дає нам можливість зробити певні узагальнення щодо найвиразніших рис мови літературного дискурсу, спрямованого на юних читачів.

Один із героїв зазначеного вище твору – маленький хлопчик Бруно. У художньому творі Льюїса Керрола “Сільвія і Бруно” дитяче мовлення передається за допомогою фонологічних та граматичні помилок та лексико-стилістичних прийомів (гра слів, алітерація, дитячі оказіоналізми). Перше, на що звертає увагу читач, – це те, що Бруно не вимовляє деякі англійські звуки, а саме: [j], який часто вилучається: oo (you), oor (your); [θ], який замінюється на [f]: mouf (mouth), froo (through), bofe (both), toof (tooth); [ð], який замінюється або на [z]: wiz (with), wizout (without), або на [v]: uvver (other), anuvver (another), rarver (rather). Проте, зазначимо, що переважають граматичні помилки, серед них – неправильні форми дієслова to be, подвійне заперечення, неправильне утворення ІІ та ІІІ форм дієслова, неправильне вживання допоміжних дієслів do-does, додавання закінчення -(e)s в Present Simple в 1-й та 2-й особі, помилки при утворенні часових форм дієслова та неправильне утворення ступенів порівняння прикметників.

Чималу тематичну групу в творі “Сільвія і Бруно” становлять назви страв. Численні згадки про їжу в творі свідчать лише про прагнення Льюїса Керрола дати задоволення своїм маленьким читачам, оскільки діти цікавляться стравами, особливо смачними.

Аналіз перекладу твору російською мовою (виконав Андрій Москотельніков) засвідчив, що в основному звертається увага на стилістичні засоби, які використовує Льюїс Керрол. При неможливості знайти еквівалент перекладач застосовує прийом компенсації.

Отже, дитяче мовлення не копіюється в літературних творах, а своєрідно відтворюється в них за допомогою стилістичних засобів. Особливості репрезентації дитячого мовлення залежать від образу персонажу, від тих художніх задач, які поставив перед собою письменник.

Список використаних джерел:

1. Крутій К.Л. Дитячі оказіоналізми як продукт мовної системи/ К.Л. Крутій // Дошкільна освіта. – 2009. – №4(26). – C.34-43.

2. Кулешов Е.В. Предисловие/ Е.В. Кулешов // Детский сборник: Статьи по детской литературе и антропологии текста. – М., 2003. – С.8-15.

3. Цейтлин С.Н. Язык и ребенок: Лингвистика детской речи / С.Н. Цейтлин . – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. – 240 с.