Бурковська Л.Д.

Хмельницький національний університет, Україна

ІСТОРИЧНО ВІДДАЛЕНІ ТЕКСТИ ЯК ПРОБЛЕМА ПЕРЕКЛАДУ

Критичне узагальнення розрізнених і суперечливих підходів до перекладу історично (хронологічно) віддалених творів дозволяє виділити два основних підходи до вирішення проблеми. Прибічники першого, формального, підходу зважають лише на формальні, мовні, ознаки твору, пов’язані з його хронологічною віддаленістю. У перекладі такі ознаки можуть зовсім не передаватися, а можуть і відтворюватися, причому існує принаймні три способи їх відтворення: а) через використання часткової архаїзації перекладу, виконаного сучасною мовою; б) переклад мовою на тому етапі розвитку, що відповідає часу створення оригіналу; в) переклад штучно створеною мовою, яка комбінує ознаки реально існуючих або мертвих мов та діалектів [5].

Прибічники другого підходу наголошують на необхідності врахування не лише мовних характеристик старого оригіналу, але і його історичного, соціального та літературного контекстів. За такого підходу всі ознаки першотвору розглядаються відносно сучасної мовної та естетичної норми та фонових знань сучасного читача, і за умов невідповідності перших останнім обирається один з двох можливих варіантів вирішення цього протиріччя: виконується переклад, в якому не відтворюються ознаки першотвору, що не відповідають сучасній нормі або є незрозумілими для сучасного читача через відсутність відповідних фонових знань; або ж виконується переклад, в якому всі особливості змісту і форми оригіналу інтерпретовані й відтворені з урахуванням сучасної мовної та естетичної норми та фонових знань сучасного читача.

Процес перекладу хронологічно віддаленого твору, у порівнянні з перекладом сучасного, ускладнюється через те, що суб’єктивна позиція автора давнього оригіналу та особливості сприйняття твору сучасними перекладачем та читачами перекладу значною мірою зумовлені історично. Розуміння твору його автором, перекладачем та читачем перекладу обов’язково відрізняються через розбіжності між двома мовами й розбіжності фонових знань між відповідними колами читачів. При перекладі давнього художнього твору найбільшу вагу мають розходження між першими читачами оригіналу й читачами сучасного перекладу щодо попередньої поінформованості культурно-історичного характеру. Цей компонент лінгвоетнічного бар’єру присутній і в процесі сприйняття твору, віддаленого значною часовою дистанцією, сучасним читачем, навіть якщо він є носієм мови, якою цей твір написано. Крім того, зв’язок між автором першотвору і читачами сучасного перекладу не є безпосереднім, і автор не може враховувати уявлення та інтереси читачів майбутнього. Точка зіткнення між автором хронологічно віддаленого художнього твору і читачем сучасного перекладу виявляється в естетичній, загальнокультурній цінності першотвору та духовній потребі читача перекладу.

При перекладі художнього твору, віддаленого значною часовою дистанцією, сама дистантність висуває додаткові вимоги до стилістичних характеристик тексту перекладу, які полягають у а) відмові від використання специфічно сучасного словника та фразеології, бо використання навіть окремих специфічно сучасних елементів мови неминуче увійшло б у протиріччя з часом дії твору і переносило б її до наших днів, та б) використанні архаїзмів за умов їх загальностилістичної відповідності оригіналу.

Теоретики використовують поняття “історична стилізація” як засіб збереження історичного і культурного колориту оригіналу у перекладі або як засіб відображення часу культури у перекладі. Багато дослідників історичної стилізації у своїх працях висвітлювали питання “часу і культури” і вказували на те, що культурний код у тексті оригіналу може співпадати і не співпадати, (і частіше не співпадає) з культурним кодом, реалізованим у тексті перекладу. Культури і мови різних народів розвиваються різними темпами, а відтак мова, наприклад, творів англійського Відродження 17 ст. не знайде аналогу в українській чи російській літературі 17 і 18 ст. Вихід із такої ситуації теоретики перекладу вбачають у тому, щоб при перекладі текстів, написаних кілька століть тому, передача історичного колориту здійснювалася мовними засобами, характерними для більш пізніх періодів. Вчені наголошують на тому, що історичний колорит епохи створюється аж ніяк не використанням застарілих слів, маловідомих або взагалі незрозумілих сучасному читачеві, а вдалим використанням засобів стилізації на всіх рівнях – фонетичному, лексичному, синтаксичному, стилістичному.

Намагатися при перекладі створити не лише витвір художньої літератури, але й пам’ятник мови минулої епохи – завдання навряд чи плідне. Історію мови потрібно вивчати не з перекладів, а з оригіналів [1]. Багато майстрів художнього перекладу зуміли ледве помітним, вдалим прийомом підкреслити вік тексту оригіналу, не відмовляючись при цьому від відтворення його засобами сучасної мови. Одним із таких прийомів є вміла, тактовна, економічна передача у перекладі реалій і термінів.

Список використаних джерел:

1. Виноградов B. C. Темпоральная (временная) стилизация как переводческий прием / В. С. Виноградов // Филологические науки. — 1997. — №6. – С.54 – 59.

2. Коваленко О. В. Хронологічно маркована лексика як фактор тексту в жанрі історичного роману (на матеріалі художньої прози В. Скотта): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук / О.В. Коваленко. – О.: Одес. нац. ун-т ім. І.І.Мечникова, 2002. – 19 с.

3. Ланчиков В. К. Историческая стилизация в синхроническом художественном переводе / В. К. Ланчиков // Вестник МГЛУ. – 2002. – Вып. 463. – С. 115–122.

4. Островський Д.О. Історична реалія – історичний символ – історичний концепт: перекладознавча проблема / Д.О. Островський // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. – 2002. – Т. 9. – №2. – С.110–115.

5. Рудницька Н. М. Часова дистантність художнього твору як проблема перекладу (на матеріалі перекладів "Кентерберійських оповідей" Дж.Чосера сучасною англійською, німецькою, українською та російською мовами): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук / Н.М. Рудницька. – К.: КНУ ім. Шевченка, 2005. – 19 с.