К.філол.н. Лисейко Л.В.

Чорноморський державний університет імені Петра Могили, м. Миколаїв, Україна

РОЗВИТОК МІСТИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА СЕРЕДНЬОВЕРХНЬОНІМЕЦЬКУ МОВУ

На шляху до змістовного, мовного удосконалення та одухотворення німецької мови у пізньому середньовіччі був зроблений визначальний крок у літературі в галузі містичної літератури, який став для середньоверхньонімецької мови продуктивнішим, суттєвішим, чим наслідки лицарської німецької. Багато представниць і представників цього напрямку походили з дворянства, брали від мовного мистецтва духовно–душевний лексикон придворних поетів для своєї споглядальної боротьби з німецькою мовою. Це було новим застосуванням німецької мови в тематиці, за яку раніше відповідала латина. Вона мала певні аристократичні, антиклерикальні риси і була споріднена з мовносоціологічною емансипацією придворних поетів. У господніх переживаннях німецьких містиків прослідковувалися метафоричні уявлення про придворне життя і мінезанг. Містичне відділення душі для єднання з Богом у творах Метхільди фон Магдебург – це hovereise – ‘подорож до двору’, Господь – hohe fürste – ‘високий князь’, що перебуває на небесному дворі – ‘auf himelischem hof’, ze hove dienet – ‘при дворі служити’, hovesprâche spricht – ‘розмовляє придворною мовою’[2]. Душа була для авторки minnesiech – ‘кохана’, minnewunt – ‘любовна рана’, вона стала brût – ‘сухою’, тому що за gemahel triutet – ‘сумує за суженим’. Це були тільки зовнішні стилістичні складові ранньої містики, яка пізніше розвивалися у більш бюргерському напрямку. Власне внесок представників містичного напрямку для німецької мови полягав у серйозних, непримирених дискусіях з приводу проблеми, що мала назву “несказане” – ‘Unsagbares’. Все, що було до цього сказане, написане і термінологічно доведено латиною не задовольняло більше мовні кола з питання сприйняття та усвідомлення Бога. Те, що з’являлось невисказаним і безсловесним треба було вербалізувати за допомогою перефразування, причому рідною мовою. Містики робили багато спроб зробити зрозумілими свої думки та внутрішні переживання. Результатом цих намагань стало збагачення німецької мови великою кількістю нових слів і зворотів, які стали вживаними у філософії та психології і збереглися до наших часів [1]. Особливо характерними для містиків є абстрактні новоутворення з суфіксами –heit, –keit і –lich: unwizzenheit – ‘незнання’, geistekeit – ‘духовність’, wesentlich – ‘суттєвий’, bildelich – ‘освітній’. Пізнавальне, переживаюче ставлення людей до Бога було основною проблемою містики. Божественність проникає в людину, “вливається” в неї, світить їй. Людина, навпаки, повинна відвернутися від світу, зупинитися, пустити Бога в себе і в кінці кінців прийняти його форму. Внаслідок цих процесів з’явилися слова, що вводять у світ думок містиків та входили спочатку в коло уявлень містиків, а саме: Eindruck – ‘вплив’, Einkehr – ‘вхід’, gelassen – ‘спокійний’, einförmig – ‘одноформний’, gleichförmig – ‘однакової форми’, які лише з розвитком мови набули теперішнього абстрактного значення. До цієї групи лексем входить сьогодні часто вживане слово bloß – ‘тільки’, яке безсумнівно є відгалуженням містичного прикметника bloß у значенні nackt – ‘голий’, unbekleidet – ‘неодягнений’. Справа в тому, що бажання бачити Божество неодягненим має місце у писемних творах містиків [5].

У містиків зустрічаються досить сміливі субстантивовані новоутворення, які, на перший погляд, можна вважати типовими для сучасної філософії selbseheit – ‘Selbstheit’, ichheit –‘Ichheit’, dînesheit – ‘Deinheit’, nihtheit – ‘Nichtheit’, geschaffenheit – ‘Geschaffenheit’, gewordenheit – ‘Gewordenheit’, genantheit – ‘Genanntheit’, daz niht – ‘das Nichts’, daz wô– ‘das Wo’, daz al – ‘das All’[6].

На трьох останніх прикладах видно, що містики використовували один з нових засобів словотворення аналітичної побудови мови. Вони не тільки субстантивовували лексеми за допомогою додавання суфіксів – heit і –keit, а й просто застосовували ролі членів речення, які зазвичай недоступні для синтаксичного класу лексеми, якої це стосується, тобто конверсія у сенсі вчення про словотворення. Подібним способом містиками передусім вживається субстантивований інфінітив, який мовні критики вважають явищем сучасної субстантивації: daz wesen – ‘істота’, daz sîn – ‘буття’, daz tuon – ‘діло’, daz hœren – ‘слухання’, daz anehaften – ‘приставання’, daz minnen – ‘кохання’, знаковим є також те, що часто вживалися ці лексеми з неозначеним артиклем ein. Навіть філософське речення-інфінітив das An-und-für-sich-Sein – ‘буття самe по собі’ почало писатися без дефісу, частково в постпозиціїї після групи доповнення: ein aller ding vergessen – ‘забути одну з усіх речей’, ein sîn selbs vermissen – ‘самому собі не вистачати’, ein wol wärnemen des menschen inwendigkeit – ‘сприйняття людської внутрішньої сутності’[3]. Такі абстрактні словотворчі поєднання не виникали як модна мова завдяки вільнодумству окремих осіб, а спонтано з потреб вищого мислення та уявлення про мову. З цієї точки зору абстрактна лексика – це не лексика з абстрактною семантикою, що перенесена з конкретного поняття на духовно–душевне, а зумовлений контекстом допоміжний засіб до нового сприйняття вже сказаного або припустимого в ролі іншого члена речення в новому реченні. Абстрагування у цьому процесі носить формально–граматичний характер [7]. Приклад мови представників містичного напрямку належав іменниковому стилю в мові духовного життя, особливо у проповідній літературі. Тому дискусійним залишається питання, чи була мова містиків свого роду підготовкою сучасної німецької наукової мови. Як вже було сказано, відрізок часу з XII до XV століття вважався віком містики.

У релігійній сфері характеризується той час перш за все двома великими напрямками: схоластикою і містикою. Цьому явищу можна дати означення спроби знайти Бога науковим способом за допомогою логічних понять Арістотеля. Містика сповідувала чуттєве сприйняття та розуміння Бога. Ці обидва напрямки складно було чітко відділити одне від одного. Схоластика базувалася більше на почуттях, а містика намагалася своєрідно все систематизувати. Проста різниця полягала у тому, що лексема ‘схоластика’ була в латинській мові, а містика в німецькій – більше не підтверджується, з того часу, як знайдений переклад “Summa Theologiae” Томаса фон Аквіна. В давніх уявленнях навпаки можна було прочитати, що містики навіть створили свій власний лексикон, що зробити доступним більш зрозумілим нелогічний процес людського розуміння Бога та єднання з ним (“unio mystica”).

У зв’язку з цим у німецьку мову ввійшли слова Einfluss – ‘вплив’, einfließen – ‘впливати’, Einfließen des Geistes Gottes – ‘вплив духу Божого’, Anschauung – ‘світогляд’, wesentlich – ‘суттєвий’, Wesenheit – ‘сутність’, Begriff – ‘поняття’, begreifen – ‘розуміти’ та інші абстрактні утворення на –keit, -heit, -ung [5]. Хоча існують думки, всі поняття, які були у вжитку в німецькомовній схоластиці, містики просто перейняли. Особливо чітко прослідковується це на прикладі Метхільди фон Магдебург. Частину своїх видінь вона пише сама, іншу частину їй надиктовує духовний наставник. Так як фон Магдебург не мала теологічної освіти, то мовну форму слід приписати саме йому. До основних представників німецької містики належать окрім Метхільди фон Магдебург (1210-1282), Майстер Екхардт (1295-1366), Йоганес Таулер (1300-1361). Майстер Екхардт постійно наголошував про неспроможність слів описати містичні процеси. Найчастіше передавався особистий досвід власною рідною мовою. Той, хто не володів таким досвідом, не міг це зробити просто вербально [4].

Таким чином, виник лексичний філософський склад, який відрізнявся оригінальністю та глибоким змістом, але при цьому зберіг ясність і точність давньоверхньонімецького періоду щодо створення термінології. Безумовно, що частина лексики залишилася нечіткою та зберегла елементи чуттєвості при представленні ірраціональних моментів, але це не стало на заваді при досягненні мети не тільки схоластичних, а й гуманістичних вчень.

Список використаних джерел:

1. Brinker-v. der Heyden, Claudia die literarische Welt des Mittelalters / C. Brinker-v. der Heyden. – Darmstadt, 2007. – S. 191.

2. Die dt. Literatur Mittelalter I,B.1, Philipp Reclam jung. Stuttgart,1976. – S.343.

3. Dhondt, Jan Das frühe Mittelalter B.10. / J. Dhondt. – Frankfurt/M., 1990. – S. 397.

4. Dhondt, Jan Das Hochmittelalter B.11. / J. Dhondt. – Frankfurt/M., 1991. – S. 349.

5. Pretzel Ulrich Mittelhochdeutsche Bedeutungskunde / U. Pretzel. – Heildelberg, 2002. – S. 296.

6. Polenz Peter Geschichte der deutschen Sprache / P.Polenz. – Walter de Gruyter. – Berlin, 2009. – S.224.

7. Siebenhaar, Klaus über Geschichte der Literatur B.2 / K. Siebenhaar. – Frankfurt/M., 2008. – S. 562.