ОЗДОБНІ ЗАСКЛЕННЯ ЯК ЕЛЕМЕНТ АРХІТЕКТУРИ ЖИТЛОВИХ ТА АДМІНІСТРАТИВНИХ БУДІВЕЛЬ МІСТА ЛЬВОВА ПЕРІОДУ СЕЦЕСІЇ
Шумська М. В.
Львівська національна академія мистецтв, Україна
Період кінця ХІХ – початку ХХ ст. ввійшов у мистецтво під знаком панування стилю сецесії. У мистецтві всіх країн Європи швидко поширювався новий, оригінальний художній напрямок. Стиль цей відзначався не лише значною свободою форм, але намаганням митців відтворити чи подати природу у всій її красі. Саме сецесійний рух, який зв’язав мистецтво з сучасним життям і водночас проголосив природу єдиним джерелом творчості, тяжів до художнього втілення динамічної рівноваги у взаємодії між людиною та природою. Сонячне світло стало одним з найвдаліших природних інструментів, який сприяв втіленню їх задумів. Будівлям цього періоду притаманні великі вікна, прикрашені вітражними полотнами з використанням багатої палітри барв. Крізь них сонячне проміння проникало у практично всі частини приміщення і наповнювали його яскравим різнобарвним світлом навіть у похмурий день. Саме з розквітом сецесії вітражі стали окрасою міської архітектури, адміністративних та громадських будівель, житлових приміщень чи функціональних речей, як, наприклад, ширми, люстри, рекламні вивіски тощо. Одним словом вони стали невід’ємною частиною всього, що оточувало людину у повсякденному житті.
Цілком логічно що й змінились «обличчя» вітражів. І якщо до цього це були рапортні композиції чи фігуративні перекази біблійних історій, то з переходом у житлові приміщення вони стали центром інтер’єру. Завдяки сонячному світлу що потрапляло крізь них, будь який коридор, зала чи марші сходів наповнювались кольоровими бліками . Приміщення ніби оживало. Основним композиційним елементом стає поєднання рапортно-геометричного членування з вплетеним поміж нього стилізованих рослинних елементів. Здебільшого це гірлянди з листя та квітів, що звисають ( як, наприклад, на Саксаганського, 7; І. Франка, 77; пл. Григоренка, 3… ) чи стримана орнаментальна стрічка по периметру ( Мушака , 50; Листопадового чину, 8; Горської, 5…) , хоча не рідко зустрічаються вази з квітами ( Січових стрільців, 9; Маланюка, 2,…) або медальйони (Соборна, 7…) . Вітраж стає не просто вікном, а бере на себе функції кольорових акцентів, без яких інтер’єр вже не сприймається як єдине ціле.
На поч. ХХ ст. відбувається дуже інтенсивна розбудова Львова. На місці давніших будинків з’являються 4-5 поверхові будівлі, у яких внутрішнє подвір’я, так званий «колодязь» є вимушеною архітектурною частиною, проте не надто привабливою для споглядання. У цьому випадку вітражі стають просто незамінними, бо вони не тільки оживляють монотонний інтер’єр сходових маршів, але й приховують внутрішні подвір’я.
Найкращим прикладом такого вирішення є 11-метровий вітраж-ширма що знаходиться за адресою Герцена, 6, він єдиним цілим піднімається на висоту чотирьох поверхів. Композиція цього пейзажу при переході на кожен наступний поверх створює враження підйому від підземного царства через ліс, озеро та гори і аж у хмари до неба. На жаль сигнатура не збереглася, проте за характерним стилем виконання можна висловити припущення, що робота належить Краківській майстерні вітражів та мозаїки С. Г. Желенського .
Вітражів такого типу, що закривають вид у внутрішнє подвір’я по всьому Львову є надзвичайно багато, це практично більшість всіх житлових будинків збудованих чи перебудованих у період кінця ХІХ початку ХХ століття. (Франка, 75, 77; Герцена, 4)
Аналогічну роль вітражів-перегородок виконують вітражі у зовнішніх дверях квартир (Франка, 77…) , а також у вікнах, котрі виходять не на вулицю, а в під’їзд на сходи (пр. Шевченка, 28; Сербська, 15…) .
Іншим цікавим прикладом є кілька вітражів у будинку Львівського радіо ( кн.. Романа,6 ). Деякі з них приховують внутрішнє подвір’я, декілька шахту ліфта, а декілька знаходяться в стіні між коридором та кабінетами. Тобто за рахунок вітражів різної форми вирішувалась проблема монотонності сходових маршів та довжелезних коридорів.
За звичай сходові клітки були оточені квартирами, і навіть якщо й було місце на одній зі стін для вузьких вікон, то вони, переважно, як згадувалось вище, виходили в непривабливе маленьке внутрішнє подвір’я. Тому світла все ж таки було замало. Та завдяки появі нових матеріалів та технологій будівництва з’явилися широкі можливості радикального вирішення цієї проблеми шляхом монтування вікон безпосередньо у стелі. Через них сонце могло освітлювати коридори впродовж усієї світлової частини доби. Це було не лише модерно та естетично, але й економно щодо видатків на штучне освітлення. Загалом у Львові є понад 50 під’їздів зі скляними стелями, хоча на даний час дуже багато з них просто перекриті у зв’язку з їх протіканням. Більшість з них виконані з безбарвного фактурного скла (Богомольця, 8; Зелена, 22; Левицького, 11,13,15; Театральна, 6… ). Проте не рідко зустрічаються і поліхромні вітражні стелі (Гоголя, 1; Шевченка, 26; Сербська, 13; Рилєєва, 12…).
Прикладів таких вітражних плафонів є вдосталь і у Львові. До останньої із перелічених груп, зокрема, належить засклення житлового будинку за адресою вул. Богомольця, 8 ( 1906–1907 рр., арх. Є. Нагірний ). Освітлення сходової клітки у денну пору забезпечує напівовальний сецесійний монохромний плафон, обриси якого повторюють форму сходових маршів. Слід зазначити, що такі засклення максимально гармонізовані із інтер’єром сходової клітки (її формою, художнім металом перил, формою віконних та дверних рам тощо). Схожий варіант такої гармонії яскраво демонструє монохромне овальне засклення сходової клітки у буд. №22 по вул. Зеленій.
Функціонально це виправдано у будівлях, вищих, ніж чотири поверхи, коли співвідношення ширини та висоти сходової клітки є явно на користь останнього параметра, і постає необхідність в отриманні максимально інтенсивного світлового потоку природного походження. У цьому випадку дизайнери переважно уникають кольорових засклень і концентрують увагу на поєднанні міцності конструкції плафона із його рисунком.
Окремо хочеться звернути увагу на вітражні стелі, котрі в поєднанні з архітектурним плануванням будівлі набували різноманітних геометричних форм, наприклад півкруглі зі зміщеним еліптичним центром ( Богомольця, 8 чи; восьмикутні як на Гоголя, 1), овальні, яйцеподібні, чи у деяких випадках похилені ( Пекарській, 11 ).
Але верхнє денне освітлення використовувалось не лише у під’їздах. Його широко застосовували для освітлення великих залів та вестибюлів, як, до прикладу, у головному корпусі Львівського Національного Університету ім.. Ів . Франка, будинку нацбанку у Львові (колишній Акційний банк), чи у читальній залі бібліотеки вищезгаданого університету на вул.. Драгоманова.
Дуже цікавим зразком інтер’єру є вітражний ансамбль у приміщенні управління залізниці що на Гоголя, 1. Гармонійне поєднання стриманого у композиції вітражу біля сходів та надзвичайно кольоровий з багатьма елементами величезний вітраж у стелі над холом.
Згадуючи про вітражні стелі не хотілося б обминути увагою ще два, нажаль вже не існуючі об’єкти, котрі були чи не найяскравішим прикладом декоративного засклення як елементу архітектури, і окрім того виключно сецесійними . Це пасаж Міколяша , котрий був зруйнований під час ІІ Світової Війни та вітраж над залом квиткових кас ( площею у кілька десятків квадратних метрів ) Львівського головного залізничного вокзалу разом з повністю скляним перекриттям перонів, яке єдине з наведеного переліку збереглось до наших днів.
Окремим і дуже цікавим елементом декору стає кабінетний вітраж, як, наприклад, у будинку Сегеля ( Чайковського, 6) . Це вітраж в рамі над каміном, що більше схожий на картину на стіні аніж на вітраж у його класичному розумінні.
Ще однією абсолютно новою галуззю застосування вітражу стає його використання у рекламних вивісках. Він на подобі кабінетного вітражу вмонтований не у вікна, а у нішу в стіні з використанням електричного світла для підсвічування. Згадки про виконання таких вітражів було знайдено у приватному архіві Майстерні вітражів та мозаїки С. Г. Желєнського для аптеки під св. Духом (Шевченка, 28, плафон діаметром 60 см у стіні, 1938 рік виконання) та для вітража каплиці в домі студенток університету Яна Каземира у Львові (сьогодні це приміщення медінституту). Вітраж у вигляді надвівтарного образу (оскільки каплиця межувала зі стрихом і вікон не було взагалі, 1934 рік виконання).
Що ж стосується класичного віконного вітражу, то одним із найцікавіших та найбагатших зразків віконного засклення можемо спостерігати виготовлений Краківською майстернею С. Г. Желєнського у 1913р. за проектом Г. Узембло вітраж у сходовій клітці будівлі колишнього «Краківського готелю» на пл. Соборній, 7 (тепер там знаходиться апеляційний суд, і доступ для огляду, на жаль, обмежений) . Переступивши поріг, завдяки розсунутим між собою сходовими маршами, можна одночасно бачити величезні вітражні засклення на трьох поверхах. Це надзвичайне враження синтезу сонячного світла, простору та бездоганної композиції, яке ніби стирає обмеження, що створюють стіни, і водночас створює свою специфічну гармонію.
Іншим чудовим прикладом вітражів як елементу архітектури є вітражі у будівлі колишньої торгово-промислової палати (пр. Шевченка, 17-19. На сьогоднішній день в цьому будинку знаходиться обласна прокуратура, і знову ж таки доступ для огляду обмежений) . Тяжкі ковані двері, складені з фальцьованого скла у вигляді лускоподібного рапорту, котре завдяки своїй формі розкладали ці промені на повний кольоровий спектр, завершуються вгорі півкруглим вітражем. А відразу за дверима відкривається прохід до вестибюлю з якого видно величезний вітраж між першим та другим поверхами. І знову ж таки живий яскравий рослинний орнамент, котрий гармоніює з мозаїчними панно розміщених вздовж балюстради сходів .
Так слід згадати ще й про вікна у відомій кав’ярні «Атлас» які створені у 1937 році. Це і вітражі у Вірменському соборі виготовлені за проектом Розена наново були складені з окремих часточок фірмою Желенських .
У цей період фірмою Желенських було виконано понад 150 вітражних комплексів у сецесійні будівлі зведені ще у довоєнний період. Серед них 12 вікон у Технічний Департамент Магістрату м.Львова ( Королівська кам’яниця пл. Ринок,6) . Вітражик для Нафтового банку ( Бандери,3 1926 рік). Кутова лампа для аптеки під св. Рафаїлом, аптека під св. Духом – вітражний плафон діаметром 60 см з розписом на стіні з електричною підсвіткою (1938 рік). І ще дуже багато замовлень невеличких вітражиків , як то вставки в креденси, підвісні вітражні люстри, фальцьовані віконечка у годинники тощо. І все це виконане було в стилі інтер’єру будівель зведених у період сецесії.
Архітектори, за звичай, відразу передбачали місце, розміри та колористичне вирішення вітражів, адже вітраж був та й залишається тим елементом що поєднував внутрішній інтер’єр приміщення та екстер’єр зовнішнього вигляду будівлі. У будь-якому ракурсі з обох сторін огляду він, завдяки своїй активній композицій та яскравості займав ключове місце у будівлі.