САМБІРСЬКА СТУДІЯ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА
Дзюба М. А.
Прикарпатський національний університет імені В. Стефаника, Україна
У статті піднімається питання про Самбірську студія образотворчого мистецтва, що на Львівщині, у якій навчання учнів мистецьким навикам відбувається в індивідуальному класі, майстерні під керівництвом митців, педагогів-практиків у поєднанні з публічною діяльністю – виставками. Вчителями-художниками влаштовувалися часті пленери, а живопис на відкритому повітрі набув розвитку, насамперед, у пейзажному жанрі.
Ключові слова: студія, вчителі-художники, студійці, пленер, пейзаж, виставки.
В статье поднимается вопрос о Самборскую студия изобразительного искусства , что на Львовщине , в которой обучения художественным навыкам происходит в индивидуальном классе , мастерской под руководством художников , педагогов-практиков в сочетании с публичной деятельностью – выставками . Учителями-художниками устраивались частые пленэры , а живопись на открытом воздухе получил развития , прежде всего в пейзажном жанре .
Ключевые слова: студия , учителя-художники, студийцы , пленэр , пейзаж, выставки.
The article raised questions about Samborskii studio art , Lviv region , where the art of teaching children skills occurs in an individual classroom workshops led by artists , educators and practitioners in conjunction with public activities – exhibitions . Teachers , artists were held frequent open air , and painting outdoors well developed , especially in the landscape genre .
Key words : studio , teachers , artists , the studio , plein air , landscape , exhibitions .
Досліджуючи культурні процеси Самбора, визначено, що художньо-освітні діячі створювали мистецькі надбання у творчій майстерні і передавали свій досвід наступним поколінням, де велася мистецька підготовка та загально-естетичне виховання. Довгий час мистецьких шкіл у місті не було, проте ситуацію змінює у 1946 р. художник М. Прокопенко. Митець створює у Самборі студію, яка існує вже понад 60 років та відома своєю хорошою школою грамоти образотворчого мистецтва. Послідовницею його справи з 70-х років стала В. Тарасенко. Часто вчителі влаштовували пленери для своїх учнів, які втілилися у пейзажному жанрі.
Студія має велике значення для регіону у вихованні нової плеяди молодих художників. Про неї згадує Г. Машура у своєму краєзнавчому нарисі «Самбір і Самбірщина », Л. Гак в статті «Віра Тарасенко» у журналі Арт-клас . У передмові до альбому «Зразковий художній колектив» написано декілька абзаців про студію. Неодноразово про неї писали кореспонденти в газетах «Новини Самбора» та «Голос Сабірщини »: В. Антощак , С. Петруш , О. Сторож.
Вивчення джерел вказує на недостатній рівень висвітлення даної проблеми, а тому актуальним є розкриття діяльності студії, її художників-вчителів, студійців та пленерного живопису, що набув втілення у пейзажному жанрі.
Метою статті є всебічне висвітлення праці вчителів-художників студії образотворчого мистецтва, їхніх вихованців та умов розвитку пленерного живопису .
Художня освіта в усі часи була важливою сферою суспільного життя – питання естетичного виховання підростаючого покоління. Вона не може не хвилювати і сьогодні українських педагогів і науковців. Розвиток індивідуальної обдарованості дитини, підвищення її творчої активності та креативних якостей – актуальна тема художньо-педагогічної науки, що вимагає детального теоретичного обґрунтування та практичного впровадження [4, с. 6].
В історії педагогіки мистецтва Самбора є досить багато загадок про те, як талановиті художники-педагоги намагалися впроваджувати теоретичне і практичне навчання та виховання в єдності, особистим прикладом захоплювали учнів, піднімаючи їх на новий щабель розуміння й усвідомлення художніх явищ у світі. Вони були характерними представниками культури своєї епохи і, в основному, належали до широкого кола демократичного середовища, виступаючи активними учасниками відродження національної культури. Залишили яскраву спадщину, яка переконливо свідчить про незаперечні цінності, що були їм притаманні і, відповідно, зумовлювали зацікавленість їхньою творчістю та ними самими.
У 1946 р. художник Микола Васильович Прокопенко створює у Самборі студію образотворчого мистецтва [5, с. 153]. Він був родом із Забайкалля , але більше половини свого життя жив і працював у Самборі [1, с. 1].
З притаманною йому енергією створює умови для поглибленої художньої освіти студійців, приділяючи велику увагу розширенню кількості та якості вивчення спеціальних художніх предметів, добре розуміючи, що без міцної образотворчої бази неможливо говорити про творчість і подальшу плідну професійну діяльність вихованців. Удосконалюється вивчення рисунку, багато уваги приділяється технікам акварельного живопису.
Власне він і був духовним наставником молодих митців. З його ініціативи художники понад десять років щотижня збиралися на «Вечірній малюнок», ділилися своїми планами, опрацьовували свої задуми в спілкуванні з колегами. З 1988 року під його керівництвом учні об’єдналися у Товариство і влаштовували виставки у концертному залі органної та камерної музики, Дитячій картинній галереї, яку створив М. Прокопенко [11, с.2], а згодом і в музеї « Бойківщина ».
Деякі вихованці після студії продовжували навчання у Києві, Львові, Ужгороді та отримували позитивні відгуки про неї, адже саме там вони отримали дуже добру базову освіту від професійного художника Миколи Прокопенка , який колись навчався у Чупруненко і Білащенко – учні великого Іллі Рєпіна, а згодом і в Івана Горюшкіна-Сорокопудова . У пошуках власних шляхів досягнення гармонії, художник використовував практичний досвід своїх вчителів-попередників, у яких переважав реалізм, поєднуючи з власним мистецький поглядом на світ.
Вчителем-художником влаштовувалися часті пленери, а живопис на відкритому повітрі набув розвитку, насамперед, у пейзажному жанрі. Митець часто організовував пленерні поїздки в Карпати, де діти серед мальовничої природи вчилися малювати етюди. Ними й захоплювався художник. Основним завданням була передача багатства кольорів натури, яке виявляється в природних умовах на відкритому повітрі, під впливом світлоповітряного середовища. Працюючи на пленері, вчив чуйно сприймати красу навколишнього простору й виражати це в живописі. Їхня творчість екстравертивна. Вони зверталися до Природи як до божественної сили, що творить. Пленерами, які відбувалися у віддалених гірських селах, місцеві діти захоплювалися та з великим бажанням їздили на уроки до художника, незважаючи на велику відстань, часто їдучи зранку і, повертаючись ввечері.
Багатьом учням Студія допомогла обрати свій життєвий шлях. Серед них: член Спілки художників та заслужений художник України Євген Безніско [2], художниця видавництва «Веселка» (Київ) Ольга Сенченко, архітектори Володимир Дудко, Степан Лапичак , брати Мирон і Петро Сметани, член Спілки художників України та голова Спілки художників Тернополя Богдан Ткачик 1961-1962 [9, с.6], виклад Київської художньої школи імені Т. Шевченка Йосип Дубрицький , Віра Тарасенко – член Спілки художників України та багато інших [5, с. 153].
Вихованці-художники другої половини ХХ – початку ХХІ ст., зберігаючи традиції роботи на пленері, продовжують вивчати натуру, осягаючи світ. Їхнім головним творчим завданням став пошук гармонії через суб’єктивне переживання світла, кольору та простору. Вони прийняли модерні течії як метод можливості висловити захоплення або просто тиху радість споглядання краси навколишнього світу. Цим їхнє мистецтво сприяє відновленню втраченого зв’язку між природою та людиною в період, коли в свідомості людей немає цілісної системи сприйняття світу і кожен зосереджений на власному « Его ».
З 1970 року художниця Віра Тарасенко є керівником студії образотворчого мистецтва [3, с. 100], тієї ж, до якої потрапила, будучи маленькою дівчинкою, захопленою світом творчості. За 35 років служіння мистецькій музі Віра Тарасенко здобула визнання як талановитий, різножанровий митець і, що не менш важливо, знайшла себе у художній педагогіці.
Все життя Віра Тарасенко віддала юним талантам, навчаючи їх в Студії образотворчого мистецтва, вчила не лише малювати яскравими барвами світ, а й сприймати його таким, як є, вміти розрізняти у житейському морі світлі й не зовсім тони. Художниця жила і живе їхніми переживаннями, здобутками. Вона як у пісні : «…у дітях ми себе лишаєм, себе продовжуємо в житті» [10, с. 2].
Вихованців з етюдниками можна побачити і на самбірських вулицях, де вони малюють міські пейзажі, і біля хати В. Тарасенко, а коли з’являється можливість, то виїжджають у гори.
Художниця вчить малювати картини-пейзажу, поєднуючи традицію з новаторським пошуком. Створені ними композиції мають високий ступінь узагальнення, метафоричний характер просторового та світло-кольорового рішення. Переконливість художніх образів досягається завдяки вивченню натури на пленері. Пленерний живопис має особливе «звучання» – йому притаманна тонка ліричність, часто навіть інтимність. Це бесіда з природою, де автори уміють слухати, чути й утілювати її живі одкровення. Робота на пленері для студійців є безпосереднім контактом із природою, яка живе тільки сьогоденням. Сама ж художниця відображає органічну взаємодію людини з природою, природи з мертвою натурою. У результаті з погляду жанру їх можна визначити як портрет у пейзажі, натюрморт у пейзажі, побутову сцену, де пейзаж є не так фоном, як атмосферою для персонажів, рівною за значенням сюжету. Загалом безперервність традиції роботи на пленері учнів самбірської студії – позитивна тенденція. Своєю творчістю юні художники відновлюють зв’язок із природою й у такий спосіб знаходять гармонію.
Їхні роботи викликають естетичну насолоду від побаченого [3, с. 100]. Варті уваги твори студійців побачили не лише на Україні, але й закордоном. Так вони брали участь у міжнародних конкурсах, фестивалях, виставках у Македонії, Чехії, Болгарії, Польщі, Румунії, Росії, Франції [6, с. 1], а також в арабській країні Лівії [7, с. 2].
У 2006 році Студія була нагороджена почесним званням «Зразковий художній колектив» [8, с. 4]. Сотні учнів пройшли тут мистецьку школу, можна сказати цілком впевнено: всі її вихованці зовсім по-іншому сприймають життя – небуденно, яскраво, з почуттям причетності до всього, що відбувається навколо.
Висновки. Завдяки методиці особистісного навчання, студія існує як єдиний живий організм, дихає повітрям творчості та натхненням. Професійна система організації навчально-виховного процесу, талановита педагогічна діяльність самбірських художників-педагогів М. Прокопенка та В. Тарасенко сприяла вихованню багатьох відомих художників. Їхній художньо-педагогічний досвід переконливо доводить необхідність пошуку нестандартних рішень у процесі впровадження стратегії індивідуального підходу до кожного учня.
Художник-педагог завжди залишає стежку для творчих проявів вихованців у межах поставлених завдань, допомагає виховувати особистісні здібності та таланти. Вони намагалися впроваджувати теоретичне та практичне навчання й виховання в єдності, особистим прикладом захоплювали учнів, піднімаючи їх на новий щабель розуміння й усвідомлення художніх явищ у світі. Саме такий творчий підхід присутній у практиці розглянутих вище художників-педагогів.
Студія образотворчого мистецтва має важливе значення для Самбора, як головний чинник розвитку пленерного живопису. Це дозволяло виражати особисте світовідчуття, втілювати позачасову тему взаємовідношення людини і природи.
Самбірська студія може стати предметом зацікавлення мистецтвознавців для поглибленого вивчення культурно-художнього життя регіону, що є невід’ємною частиною Львівщини в цілому, а також зіставлення із студіями інших регіонів.
Список використаних джерел:
1. Антощак В. Торкаючись струн серця / В. Антощак // Самбірські вісті. – 1992. – № 31(231). – С. 1.
2. Безніско Євген. Альбом. – Львів: ВВП «Місіонер», 2001. – С. 116.
3. Гак Л. Віра Тарасенко / Л. Гак // Арт-клас . – Л. : ЛІППО , 2007. – № 2. – С. 96.
4. Дьомін М. Важливість художнього виховання / М. Дьомін // Образотворче мистецтво : Видання національної Спілки художників України. – 2004. – № 1. – С. 96.
5. Машура Г. Самбір і Самбірщина / Г. Машура . – Дрогобич: Коло, 2005. – 288с.
6. Петруш С. Віра Тарасенко стала членом національної спілки художників України / С. Петруш // Голос Самбірщини . – 2008. – № 31(1356). – С. 1.
7. Петруш С. Учні Самбірської студії перемогли у Лівії / С. Петруш // Голос Самбірщини . – 2005. – № 85/1108. – С. 2.
8. Садловськи М. Зразковий художній колектив / М. Садловськи . – Германія: Silvertree , 2006. – 45с.
9. Сорока П. Богдан Ткачик. Мистецький силует. Монографічне дослідження / Петро Сорока. – Тернопіль: СорокаА , 2006. – 170с.
10. Сторож О. «…У дітях ми себе лишаємо, себе продовжуємо в житті» / О. Сторож // Новини Самбора. – 2004. – № 16(428). – С. 2.
11. Товариство Самбірських художників. Виставка: живопис, графіка. – Львів, 1989.