Афанасьєва М. Г.

Криворізький національний університет, Україна

МОДЕЛЮВАННЯ ПРОЦЕСІВ ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ НОВОЇ ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

На сьогодні продовжується процес реформування національної економіки. Позитивність реформ на макроекономічному рівні оцінюється показником валового внутрішнього продукту, структура якого не враховує долю високотехнічних та науковоємких виробництв, долю продукції інноваційних технологій і послуг таланту та інтелекту.

Необхідність інноваційного типу розвитку на сьогодні є загально визначеною, але, як свідчить аналіз розвитку цього процесу, чіткої уяви про сутність інновації, її місця у науково-технічному прогресі та їх взаємодії, методів виявлення інновацій та обґрунтування ефективності поки ще не існує. Проте саме інноваційні об’єкти, розкривають нові можливості для виробництва, вносять зміни як у його структуру так і структуру потреб споживача. Тому саме інноваційні інвестиції створюють імпульси для економічного зростання економіки України в цілому.

Серед факторів, що гальмують засвоєння базисних інновацій є брак власних коштів підприємств та високі ставки за використання кредиту. Підприємницький сектор намагається використовувати власні кошти певної організації виробничо-господарської діяльності, але самотужки він не має змоги вирішити проблеми технічного переозброєння та реалізації нововведень, які призвели б до нової якості технологічного стану підприємства. Загальний інноваційний клімат в Україні безумовно потребує покращення. Більш того, загальна характеристика інвестиційно-інноваційного клімату в економіці України є одним із індикаторів її спаду.

Отже, залишається невизначеною проблема встановлення критерію оцінки інновації та економічної оцінки інноваційної діяльності підприємства. Існуючі методи, що ґрунтуються на традиційних засадах порівняння результатів та витрат чи їх співвідношеннях, не дають можливості об’єктивно оцінити інновацію. Це обумовлено, по-перше, тим що кожна інновація не схожа одна на одну і потребує специфічного оцінювального підходу. По-друге, інновація, як ядро науково-технічного прогресу, може бути ефективною у випадку, коли її практичне використання індукує дію науково-технічного прогресу, що в теперішніх умовах виробничо-економічної діяльності підприємств раціонально оцінити неможливо.

Визначено, що на сьогодні поширеними є зарубіжні методи оцінки інвестицій, які засновані на критеріях чистої теперішньої чи чистої кінцевої вартості, внутрішньої норми доходності чи її модифікованої формули та індексу прибутковості.

На практиці виникають протиріччя між цими методами, а саме, якщо реалізуються незалежні інноваційні проекти, то застосування методів призведе до однакових результатів, але, якщо треба зробити вибір між двома взаємно-залежними проектами, тоді виникають потенційні конфлікти. До певного значення вартості капіталу методи дають однакову оцінку, але коли вартість капіталу зменшується, то вони дають різну оцінку доцільності реалізації проектів. Крім зазначених проблем, передбачається визначення теперішньої вартості майбутніх витрат та дисконтування грошового потоку, що за теперішніх умов, за причин неможливості здійснення конкретних розрахунків норми дисконту, призводить до недосконалої економічної обґрунтованості управлінського рішення. Зазначені методи мають вартісну основу, яка не повністю відображає процес участі техніки у створенні продукції. У той же час, інновація не може визначатися лише технічними параметрами.

Різноманітність критеріїв, що використовуються, потребує чіткого визначення умов їх застосування із урахуванням того, що інновація має індивідуальний специфічний характер, а це потребує нового концептуального підходу до її економічної оцінки. У цьому зв’язку, пропонується, що інновація як процес визначається аналітичною функцією між продуктивністю праці ( р ) та капіталоозброєністю ( k ), які взаємопов’язані між собою коефіцієнтами ( b ₁ ) та ( b ₂ ):

,

де знак ( ± ) вказує, відповідно, на принцип зменшення чи зростання ефективності інноваційного процесу і дає основу визначення типу інновації.

Існує твердження, що економіко-математична модель оцінки інноваційного процесу визначається у залежності від типу інновації, яка підпорядковується закону уповільненого чи прискореного зростання. Тоді, модель функції інноваційного процесу ( T _t ) повинна визначатися залежністю:

,

де k _із – коефіцієнт ефективності використання інтенсивності процесу уповільненого чи прискореного зростання; z – змінна, що відображає темпи індукування технічного прогресу внаслідок реалізації інновації.

Таким чином, можна подати залежність технічного прогресу від кумулятивних інвестицій в інновацію, яка буде представлена у мікроекономічній виробничій функції двома варіантами: функцією уповільненого чи прискореного зростання.

Для знаходження коефіцієнта ( k _із ) можуть бути використані формули:

, і ,

щ о, зокрема, стосується відповідно як для умов уповільненого та к і прискореного зростання.

При цьому коефіцієнт ( k _із ) адаптує функцію інноваційного процесу до реальних умов виробничої діяльності підприємства.

Встановлено, що характер інновації, який підпорядковується принципу як уповільненого так і прискореного зростання слід розглядати у взаємозв’язку між інвестиціями та їх ефективністю за певні терміни індукування технічного прогресу.