I Международная научно-практическая конференция "Финансовый механизм решения глобальных проблем: предотвращение экономических кризисов" ВТОРОЙ ЭТАП (20-21 сентября 2012 года)

К.е.н . Онищенко С.В., Штепенко К.П., Мирошниченко В.В.

Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка, Україна

ФІНАНСОВІ ІНСТРУМЕНТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ

НАФТОГАЗОВОГО КОМПЛЕКСУ

 

Ефективний розвиток економічних відносин в Україні визначається ступенем самодостатності та забезпечення фінансової самостійності. Зміни, які відбулися за останні роки незалежності вимагають переосмислення та оцінки впливу економічних загроз на рівень стабільного розвитку. Аналізуючи фактори впливу на економічний розвиток України всіх галузей народного господарства суттєвим чинником визначено проблеми енергетичної залежності. Енергетика є базовою галуззю в житті кожної країни, від неї значною мірою залежить, як розвивається країна, як формується структура економіки, а відповідно її конкурентні позиції на міжнародному рівні.

Паливно-енергетичний комплекс (енергетика) – один з найважливіших секторів національної економіки, що визначає темпи розвитку всіх галузей народного господарства. Це єдина система енергопостачання країни, яка охоплює сукупність процесів розвідки паливних ресурсів, видобування палива та виробництво електроенергії, перетворення, транспорту і розподілу ПЕР.

Нафтогазова галузь – це стратегічно важливий сектор паливно-енергетичного комплексу, яка об’єднує підприємства, що розвідують й видобувають нафту та природний газ, включаючи альтернативні джерела енергії, транспортують і зберігають нафту, а також забезпечує потреби в енергетичних ресурсах. До нафтогазового комплексу належать процеси та засоби для видобування, зберігання, транспортування,переробки, постачання і обліку енергоносіїв та продуктів їх переробки.

Реалізація стратегічних завдань розвитку нафтогазового комплексу, впровадження масштабних заходів з розвитку, технічного оновлення і модернізації основних фондів, а також послідовне впровадження конкурентних відносин у ПЕК та на суміжних ринках здійснюватиметься шляхом удосконалення цінової і тарифної політики через впровадження економічно обґрунтованого рівня цін і тарифів на енергоносії.

Розвиток та функціонування паливно-енергетичного комплексу потребує значних інвестиційних ресурсів (базовий сценарій, ціни 2005 р.): до 2030 р. – 1045,0 млрд. грн., з яких:

 

Таблиця 1

млрд. грн.

Напрями фінансування

2006–2010

2011–2020

2021–2030

2006–2030

Усього

у тому числі:

158,2

431,0

455,9

1045,0

Теплова енергетика

16,7

75,8

90,9

183,4

Гідроенергетика

2,8*

5,6

10,6

19

Розвиток електричних мереж

13,2

43,8

25,9

82,9

Ядерна енергетика

11,6**

79

117,6

208,2

Розвиток відновлювальних джерел виробництва електроенергії (без ГЕС)

1,1

3,0

3,0

7,1

Ядерно-паливний цикл

4,0

13,3

4,4

21,7

Вугільна промисловість

42,4

87,9

91,4

221,7

Нафтогазовий комплекс

65,6

122,6

112,1

300,3

 

Складено за даними: [2, с.106].

 

Необхідний обсяг фінансування в нафтогазовому комплексі складає – 300,3 млрд. грн., зокрема на:

·     відновлення газотранспортної системи України, зокрема, трубопроводів та газоперекачувальних агрегатів – 92,4 млрд. грн.;

·     будівництво нових потужностей ГТС для забезпечення зростання надходження природного газу – 47,0 млрд. грн.;

·     капітальний ремонт та реконструкція основного обладнання магістральних нафтопроводів – 9,1 млрд. грн.;

·     будівництво нових нафтопроводів – 3,5 млрд. грн.;

·     модернізація обладнання та будівництво нових потужностей нафтопереробних заводів – 26,8 млрд. грн.;

·     геологорозвідувальні роботи та видобування нафти і газу – 103,5 млрд. грн.;

·     формування інфраструктури для забезпечення стратегічного запасу нафти і нафтопродуктів – 7,5 млрд. грн.;

·     створення стратегічного запасу нафти і нафтопродуктів – 10,5 млрд. грн.

Важливим чинником фінансового забезпечення розвитку НГК має стати створення умов для збільшення доходності та підвищення рівня капіталізації прибутку енергетичних підприємств, ліквідація субсидування інших галузей економіки і соціальної сфери за рахунок галузей ПЕК. Необхідно посилити державний контроль за одержанням, використанням та поверненням кредитів іноземних банків та міжнародних фінансових організацій.

Багато дослідників погоджуються з тим, що формами реалізації фінансового забезпечення є самофінансування, кредитування та державне фінансування. Кожна з них складається з відповідного ряду елементів (об’єкти та суб’єкти фінансування, джерела фінансування, способи їх мобілізації, порядок надання, зберігання та витрачання коштів тощо), організованих у відповідну систему.

Зрозуміло, що в чистому вигляді кожна з перерахованих форм не може бути самостійно використана як єдиний спосіб фінансового забезпечення діяльності підприємства. Лише використання ефективної їх комбінації може призвести до оптимальної структури капіталу підприємства. Досягнення подібного оптимуму неможливе без проведення активної фінансової політики держави в сфері оподаткування доходів підприємств, регулювання внутрішньогосподарського механізму, підтримки найуразливіших в ринковому середовищі сфер підприємницької діяльності. На цьому етапі відбувається зближення та взаємозв’язок фінансового механізму підприємства і фінансового механізму державного регулювання.

Виходячи з ситуації, яка склалася в нафтогазовидобувній промисловості України, найважливіше завдання на найближчу перспективу полягає у створенні сприятливого інвестиційного клімату в даній галузі з метою фінансового забезпечення нафтогазовидобувних підприємств України через залучення коштів вітчизняних та іноземних інвесторів.

У світі існують різні способи фінансування нафтогазовидобувних проектів. На думку деяких фінансистів в умовах сьогодення є два таких способи:

• вкладення власних коштів спонсорів проекту, якими, як правило, виступають співзасновники компанії-інвестора;

• залучення позикового капіталу.

За економічними постулатам фінансової діяльності в частині відмінності між прибутковістю по позиковому та інвестиційного капіталу банкам і фінансовим установам, що надають кредитне фінансування, набагато складніше приймати на себе кредитні ризики, ніж інвесторам, які вкладають власний ризиковий капітал . Звичайно, банки розуміють, наскільки вагомою може бути повернення на інвестиції у разі успіху проекту. Але в силу свого становища при аналізі кредитних ризиків банки змушені основну увагу приділяти несприятливим факторам, здатним привести до невдачі проекту. Більш того, за міжнародного та національного банківського права в більшості держав існує граничний рівень ризиків, які банки та кредитні установи мають право прийняти на себе при виділенні фінансових ресурсів. Тому, враховуючи високу ступінь кредитних ризиків, до цих пір проектне фінансування з боку іноземних комерційних банків в українські проекти практично було відсутнє.

Контрактне право, інститути та інструменти цивільно-правових відносин за участю держави (що особливо актуально для нафтогазової галузі) в Україні – як у будь-якій країні з перехідною економікою – розвинені недостатньо. Формування ж правової інфраструктури, що забезпечує адекватне зниження ризиків, які існують при проектному фінансуванні, йшло з помітним відставанням.

Хоча в інших країнах проектне фінансування стало в багатьох випадках кращою формою надання позикового капіталу, в тому числі для нафтогазових проектів на найбільш капіталомісткої стадії розробки, міжнародне банківське співтовариство розглядає сьогодні фінансові ризики в як неприйнятні

На основі розглянутого вище наведеного проектного фінансування можливо стверджувати що такий спосіб фінансування певною мірою можливо застосувати для розвитку українського НГК .

Звісно власних коштів нафтогазових компаніях та коштів державного бюджету недостатньо для забезпечення необхідного фінансування та розвитку нафтогазової сфери, для цього необхідно певна підтримка зарубіжних інвесторів та міжнародних фінансових організацій. Проте ситуація яка спостерігається в політиці, економіці та інвестиційний клімат який на даний час склався в країні далеко не приваблюють закордонних інвесторів. Звісно відразу фінансувати масштабні проекти мало хто ризикне, проте починати необхідно. Так, якщо влада держави поступово буде забезпечувати стійкість фінансового законодавства та стабільність в країні опираючись на зарубіжний досвід, то поступово можливо досягти бажаних результатів розвитку НГК , в результаті зменшити енергозалежність країни від імпорту сировини.

 

Список використаних джерел:

1.   Дікань Л. В. Фінансове забезпечення діяльності підприємства: сутність та джерела / Л. В. Дікань , Ю. О. Голуб // Економіка розвитку. – 2007. – № 3 (43). – С. 65–68.

2.   Енергетична стратегія України на період до 2030 року / Міністерство енергетики та вугільної промисловості України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mpe.kmu.gov.ua.

3.   Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): навч . посіб . / В.М. Опарін . – 2-ге вид. доп . і перероб. – К.: КНЕУ, 2002. – 240 с.

4.   Романенко О.Р. Фінанси: підручник / О.Р. Романенко . – К.: Центр навч . літ-ри , 2004. – 312 с.

5.   Фінансова діяльність підприємств: навч . посіб . / В. І. Арначій , В. Д. Чумак, О. Ю. Смолянська , Л. В. Черненко. – К.: Професіонал, 2004. – 240 с.

6.   Бочаров В. В. Методы финансирования инвестиционной деятельности предприятий / В. В. Бочаров . – М. : Финансы и статистика, 1998. – 160 с.

7.   Загородній А. Г. Фінансовий словник. – 4-те вид., випр. та доп . / А. Г. Загородній, Г. Л. Вознюк, Т. С. Смовженко . – К.: Т-во „ Знання” , КОО ; Львів: вид-во Львів. банк. ін-ту НБУ, 2002. – 566 с.

8.   Зятковський І. В. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: навч . посіб . / І. В. Зятковський . – Тернопіль: Економічна думка, 2005. – 356 с.