К.політ.н . Хома Н.М.
Інститут держави і права ім. В. Корецького НАН України, Україна
ВПЛИВ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ НА МОДЕЛЬ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ
Одними з актуальних наукових питань є: чому в еру глобалізації відбувається демонтаж інститутів соціальної держави; чи саме глобалізаційні процеси підривають стабільність усталених соціальних держав? В епоху глобалізації ідея “держави добробуту” змінюється через порушення системи спрямування результатів капіталістичного виробництва на соціальне вирівнювання, виробничу демократію та зменшення залежності особи від ринку . Зараз відбувається фундаментальне зрушення в оцінці перспектив , шляхів і цілей глобалізації, усвідомлення того , що економіка та , перш за все, фінанси обігнали у своєму розвитку старі соціальні інститути, усталені структури життєвого світу, що поклало початок деградації фундаментальних передумов західної цивілізації.
Соціальна держава обмежена національними рамками, суверенітетом над певною територією. Вона не може регулювати світовий ринок і діючих на ньому глобальних фінансових структур і транснаціональних корпорацій. Саме цей “ недолік” соціальної держави став гостро очевидний в процесі глобалізації.
Сформувалися дві позиції щодо сучасного призначення соціальної держави: 1) підтримується ( насамперед, лівим крилом західної соціал - демократії) ідея про те, що в епоху глобалізації соціальна роль держави повинна зростати. Соціальну державу в умовах глобалізації соціал - демократи бачать як “активну (випереджаючу ) соціальну державу” , яка передбачає баланс між персональною відповідальністю людей і захистом і з боку держави; 2) розвивається політична ідеологія “нового третього шляху” , яка стала підставою розробленої англійським соціологом Е. Гідденсом концепції “ держави соціальних інвестицій” , яка є неоліберальним трактуванням “держави загального добробуту” , де її рол ь обмежена помірно- перерозподіляючими механ ізмами у сфері соціального забезпечення та наданням можливостей для нарощування інтелектуального капіталу людини.
Із точки зору “ гіперглобалістів ” , у сучасному світі практично відсутня необхідність існування держави. Національним урядам відводиться роль мало не привідних ременів, що обслуговують світовий капітал, або, головним чином, усього лише посередницьких інститутів, що забезпечують зв’язок між дедалі міцніючими місцевими, регіональними, тобто глобальними механізмами управління” . “ С кептики” наголошують на перебільшенні значення та ролі глобалізації: ні держави, ні уряди не втратили своєї ролі , а, вони є основними політичними акторами, а тому незмінною є функція соціального забезпечення держави. “ Трансформісти” дотримуються позиції, що держава як і раніше володіє усією повнотою влади на своїй території, але все більше значення починають набувати норми міжнародного права й інститути міжнародні органи. Відбувається трансформація та пристосування держави до нових умов, унаслідок чого змінюватимуться й адаптовуватимуться до нових умов й її функції щодо забезпечення добробуту.
Деякі автори, стоять на позиції, що соціальна держава в сучасному світі не тільки не втрачає свого значення, але, навпаки , зміцнюється як гарант дотримання прав громадян. Процеси, які відбуваються у світовій системі, становлять загрозу тільки для ліберальної моделі соціальної держави, а при неоконсервативній та соціал - демократичній моделях держава жодною мірою не перестає віді грати своєї ролі. В цілому в заємозв’язок міжнародної економіки та соціальної держави різниться в кожній конкретній державі .
Ще один науковий підхід - визнання кризового стану сучасної соціальної держави, що проявляється у зменшенні її здатності захистити національну економіку від глобальної, а також у стагнації й інфляції, коли робляться спроби це зробити. Унаслідок кризи відбувається заміна welfare state на неоліберальну competition state (конкурентна держава), а відповідно, і відмова від політики забезпечення соціальних потреб.
Німецькі соціологи Ю. Хабермас і У. Бек наголошують на незворотності трансформацій соціальної держави під впливом глобалізації, коли ми входимо в нову епоху з новим балансом між економікою та соціальною сферою. Традиційна кейнсіанська держава загального добробуту з її потужною “ національно-державницькою” складовою, на їх думку, приречена, і кінець цьому європейському соціальному проекту покладе глобалізація. Зовсім по-іншому оцінюють причини та хід глобалізації автори, які дотримуються погляду на глобалізацію як перемогу у всесвітньому масштабі ідеології “вільного ринку” , напр., Б. Ліндсі вважає, що оскільки соціальній державі не вдалося уникнути ні криз в економіці, ні подолати нерівність у суспільстві, то вона (соціальна держава) підлягає ліквідації, а її основні функції - приватизації.
В умовах глобалізації дедалі проблематичним стає здійснення державою її соціальних функцій. Із одного боку, це пов’язано з посиленням впливу транснаціональних корпорацій, що прагнуть знизити витрати на виробництво, у т.ч. і за допомогою зниження соціальних гарантій для своїх працівників. Засоби впливу національної держави на політику таких компаній є досить обмеженими. Із іншого боку, ослаблення соціальної діяльності держави пов’язане зі свого роду “ліберальним ренесансом” , який спостерігається в політиці індустріально розвинених країн із кінця 90-х років ХХ ст. і спричинив відступ від принципів колективної відповідальності та солідарної взаємодопомоги у соціальній сфері. Сьогодні соціальні відносини трактуються більш індивідуалістично, ніж це було кілька десятиліть тому. Це призводить не тільки до зниження регулюючої ролі держави в соціальній сфері, але і до поширення “ ліберальних” установок у масовій свідомості, в результаті чого багато молодих працівників відмовляються від участі у національних пенсійних системах, віддаючи перевагу індивідуальним (накопичувальним) схемам соціального захисту. Крім того, демографічна криза породжує серйозні проблеми з фінансуванням пенсійних систем.
Усе частіше висловлюється припущення, що основне соціальне протиріччя глобалізації – це гальмування прогресу або пряме погіршення умов існування основної (і при цьому такої, що збільшується) частини людства за рахунок прискорення розвитку та зростання добробуту меншої його частки.