Пантелей І.А.
Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, Україна
АНТИКРІПОСНИЦЬКІ ТА АНТИРАБОВЛАСНИЦЬКІ ТЕНДЕНЦІЇ В ЛІТЕРАТУРІ ХІХ СТОЛІТТЯ
Історично суспільне життя України, Росії і США склалося так, що література стала голосом правди й совісті, найсильнішим та найдійовішим засобом вираження волелюбних прагнень усіх прогресивних сил. Слово – усне і друковане, особливо художнє – було головною зброєю проти невільництва. На сторінках тодішніх журналів і газет уже відвертіше стали дискутуватися соціальні питання, порушувались важливі для суспільства моральні й політичні проблеми, віддзеркалювалися найгостріші конфлікти часу. В Америці почав розвиватися аболіціонізм (30-ті роки ХІХ ст.) У той час молодий американський журналіст У. Гаррісон заснував газету «Визволитель» (« The Liberator »), яка проіснувала 35 років до скасування рабства. Він був засновником Американського антирабовласницького об’єднання. Набираючи з 1820-х рр. загальнонаціональних масштабів, цей рух розгортається насамперед у північних, вільних від рабства штатах, зокрема, у Новій Англії [3].
Скрізь точилися жваві розмови й полеміка про моральний занепад класу поміщиків-рабовласників, високу мораль кріпаків-рабів, їхню незмірну вищість над панівними класами; порушувались злободенні проблеми про необхідність надання невільникам свободи і прав, які мають білі, надання їм права на освіту, про розкріпачення жінки, полегшення її важких родинних умов, безправне становище її у суспільстві тощо.
Пульс епохи позначився не лише на творчості письменників, а й на ідейному змісті їх художніх творів, у яких не тільки реалістично відтворювалася, а й осмислювалася дійсності. До політичної сфери втягувалися навіть ті письменники, які раніше були байдужими до суспільних і політичних питань. Ситуація у країнах вимагала критичного ставлення до відтворюваних явищ суспільного життя [2].
В Україні на середину ХІХ ст. сфера національного життя й культури звузилась, вона стосувалася в основному нижчих суспільних верств, передусім селянства. Воно залишилося головним і надійним носієм української мови і, отже, основною базою розвитку української літератури та головним її адресатом. У період боротьби з невільництвом з’явилися твори, у яких письменники засуджували рабовласників, передавали жахливі картини життя поневолених людей. Такими творами є зокрема, «Народні оповідання», « Рассказы из русского народного быта », повість «Інститутка» Марка Вовчка, «Микола Джеря» І. Нечуя-Левицького, роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» та повість «Лихо давнє й сьогочасне» Панаса Мирного, «Білий раб, або Нотатки втікача» Річарда Хілдрета , «Хатина дядька Тома» та « Дред » Г. Бічер-Стоу тощо. Аболіціоністськими віршами відомий поет-романтик Джон Уітьєр ; антирабовласницькими мотивами пронизані «Пісні про рабство» Г. Лонгфелло, сатирична повість «Нотатки Біглоу » Джона Лоуела та інші. Популярність цих творів полягала в актуальності та злободенності висвітлюваної проблеми – скасування рабства [2; 4].
Аболіціоністська література пронизана духом романтичного протесту. За стилем, жанрами, формами дуже близька до спадщини письменників-романтиків. Вона створювалася письменниками різних поколінь, різних літературних шкіл, різних естетичних поглядів, тому не складає єдиного стилістичного напрямку. Попри це, письменників-аболіціоністів об’єднувала ненависть до рабства та співчуття рабам.
Гостра суперечність між народно-гуманістичним ідеалом і характером суспільних відносин – основний структурний принцип прозових творів того часу. З різко вираженими соціальними засадами у них органічно поєднується реалізація ідейно-естетичного принципу народності, таких важливих творчих принципів реалізму, як художнє відтворення істини життя, розкриття істотних закономірностей дійсності, заглиблення у внутрішній світ людини, типізоване й індивідуалізоване зображення обставин і характерів, художній історизм.
Українські, російські та американські письменники показали рабовласницьку систему як політичну й суспільно-економічну причину трагічного становища невільників. Твори українських письменників і письменників-аболіціоністів – це своєрідний художній літопис народного життя у період назрівання революційної ситуації у країнах. У своїх творах письменники проникають у глибини народної душі, соціальне буття народу, устами невільників розповідають про типові життєві випадки, викладають трагічні «біографії» поневолених. Література свідомо ставила своїм завданням описувати реальне життя й давати суспільну оцінку явищам, тобто змальовувати силу людського духу упродовж певного історичного періоду.
Антирабовласницький рух не ставив собі за мету знищити рабовласницьку систему революційними методами. Лише окремі представники вважали, що необхідна революційна боротьба і збройні повстання. Свої аргументи аболіціоністи черпали з декларації про незалежність, з американської конституції та Біблії. Багато письменників черпали сюжети своїх творів і образи із ситуацій, які особисто відчули на собі або були їх свідками. Так, в атмосфері духовних інтересів народолюбивих інтелігентів і передусім – критичного ставлення їх до невільницької дійсності формувався світогляд письменників. До того ж цьому сприяли самі обставини життя, постійні зустрічі й розмови з кріпаками, рабами, здебільшого учасниками або близькими свідками трагічних історій, причиною яких була рабовласницька сваволя.
Все пережите вилились живим, зворушливим народним словом, вибухом збурених соціальним злом почуттів гніву й протесту, відчайдушною спробою захистити від наруги й безчинств найсвятіше право людини на волю й щастя.
Список використаних джерел:
1. Аникст А. А. История американской литературы / А. А. Аникст . – М.: Ленинград : Изд-во Академии наук СССР , 1947. – 343с.
2. Історія української літератури ХІХст . / [за ред. Н. Т. Яценка]. – К. : Либідь, 1996. – 384с. книга 3 432с.
3. Літературознавчий словник-довідник / [ укл . Р. Т. Гром’як , Ю. І. Ковалів, В. І. Теремко ]. – К. : ВЦ «Академія», 1997. – 752 с.
4. Самохвалов Н. И. Американская литература ХIX века / Н. И. Самохвалов. – М. : Высш . школа, 1964. – 562с.