Капінус А. В.
Дніпропетровський національній університет імені О. Гончара, Україна
ПРОБЛЕМИ РИНКУ ЗАГАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ
Законодавча база має чіткі вказівки щодо створення, функціонування та ліквідації страхових компаній та до розміщення, використання фінансових ресурсів страхових компаній у відповідності до видів страхування, якими займається страхова компанія. Ймовірнісний характер роботи страхової компанії обумовлений тим, що обсяги виплати та дата виплати своїх зобов’язань за договорами заздалегідь не відома. Ці умови потребують побудову такої системи фінансової надійності, яка б створила не тільки умови для своєчасних виплат страховиками своїх зобов’язань у стабільних економічних умовах, а виплату їх, навіть, у несприятливих умовах зміни економічного середовища.
Світовий ринок страхових послуг поділений на ринок страхування життя та на ринок загального страхування у відповідності до наявності або відсутності у договорі страхування інвестиційної складової . В літературі та звітності можна зустріти такі терміни як « Non-life », або « General insurance » – « не-життя », або « загальне страхування ». До поняття «загальне страхування» входять всі види страхування, крім страхування життя [2].
На даний момент страхові компанії, що займаються іншими видами страхування ніж страхування життя займають значну долю страхового ринку. За чисельністю вони перевищують страхові компанії із страхування життя у декілька разів. При цьому, страхові компанії із загального страхування більш чутливі до зовнішнього економічного середовища, у зв’язку з тим, що договори, якими вони займаються, мають короткостроковий характер. З відси випливає, що пагубні коливання на ринку загального страхування впливають на показники ринку страхування в цілому.
Стандартний термін дії договору із загального страхування – близько року. Іноді вони можуть укладатися навіть на кілька днів, наприклад при страхуванні вантажів – на період транспортування, а при страхуванні туристів, що виїздять за кордон, – на період перебування там. Отже, тут немає змоги протягом тривалого часу нагромаджувати страхові премії. Та й самі страхові премії порівняно з договорами страхування життя мають зовсім інший економічний зміст. Вони не нагромаджуються, не розглядаються страхувальниками як інвестовані кошти. Договори загального страхування, таким чином, призначені лише для забезпечення компенсації збитків внаслідок страхових подій. Класифікація з виокремленням двох зазначених груп, незважаючи на зовнішню простоту, має дуже велике значення і глибокий зміст [2; 5].
Із-за специфіки своєї діяльності, для підвищення надійності, страховики, що займаються загальним страхуванням зобов'язані формувати і вести облік таких технічних резервів за видами страхування:
- незароблених премій (резерви премій), що включають частки від сум надходжень страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), що відповідають страховим ризикам, які не минули на звітну дату;
- збитків, що включають зарезервовані несплачені страхові суми та страхові відшкодування за відомими вимогами страхувальників, з яких не прийнято рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхової суми чи страхового відшкодування [4].
Важливість внутрішніх джерел формування фінансових ресурсів страхової компанії зумовлює необхідність використання в процесі стратегічного управління науково обґрунтованих підходів до прогнозування розміру надходжень страхових платежів. Даний бюджет можна скласти за умови детального попереднього дослідження ринку страхових послуг, вивчення попиту на той або інший вид страхових продуктів та виявлення усіх факторів, що впливають на їхнє просування [1; 3].
При цьому до факторів, які забезпечують фінансову стійкість страхової компанії відносять: достатній власний капітал, страхові резерви, позитивні результати інвестиційної політики, використання в необхідних випадках системи перестрахування, ефективна тарифна політика. Проблема фінансової надійності може бути вирішена за допомогою заходів спрямованих на підготовку професійних страховиків. Але основна роль відводиться державі яка за допомогою пільг, законодавства, податків впливає на формування надійної страхової компанії. Фінансова стійкість страховика багато в чому визначається диверсифікацією страхового та інвестиційного портфелів.
Основними методами покращення фінансової політики можна назвати:
- розвиток законодавчої і нормативної бази;
- створення умов для взаємовигідної інтеграції страхової та банківської систем;
- формування об’єднань страховиків з найважливіших проблем страхування;
- створення оптимальної структури співвідношення між обов’язковим і добровільним страхуванням;
- залучення страхового ринку до вирішення найважливіших питань соціального страхування;
- створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів.
Список використаних джерел:
1. Лебединська Л. Д. Концептуальні засади управління фінансовими ресурсами страхових компаній / Л. Д. Лебединська, Л. М. Ремньова // Науковий вісник ЧДІЕУ. – 2008. – №1.– С. 127–137.
2. Осадець С. С. Страхування : навч. посіб. / С. С. Осадець – К.: КНЕУ, 2002. – 599 с.
3. Приказюк Н. В. Перспективи розвитку страхового ринку України в умовах глобалізації/ Н. В. Приказюк // Вісник КНУ імені Тараса Шевченка. Серія «Економіка». – 2009. – № 113. – С. 39–42.
4. Про затвердження Правил формування, обліку та розміщення страхових резервів за видами страхування, іншими, ніж страхування життя: Розпорядження Нацкомфінпослуг України від 17 грудня 2004 р. №3104 за станом на 18 січня 2013 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www .zakon4.rada.gov.ua
5. Слепухов Ю. А. Страхование: учеб. пособ. / Ю. А. Слепухов, Е. Ф. Дюжиков. – М.: ИНФРА-М, 2006. – 312 с.