VIII Международная научно-практическая Интернет-конференция «Альянс наук: ученый – ученому» (28–29 марта 2013г.)

К. політ. н.ЯрошкоО.З.

Інститут соціальної та політичної психології НАПНУкраїни, м. Київ

ОЧІЛЬНИЦЯ СИСТЕМИ ВИБОРЧИХ КОМІСІЙ У ФОКУСІ ДОВІРИ УКРАЇНЦІВ

Вибори і референдум є необхідною передумовою демократії, оскільки саме через пряме волевиявлення дорослого населення реалізується принцип безпосереднього народовладдя. В Україні Центральна виборча комісія є єдиним колегіальним органом державної влади, що очолює систему виборчих комісій і наділений контрольними і консультативно-методичними повноваженнями щодо організації підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради АРК, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, всеукраїнського і місцевих референдумів [3]. Тому ставлення громадян до цієї владної інституції слугує одним із індикаторів оцінки ними виборчої системи зокрема і ступеня політичного розвитку в цілому.

Мета цього дослідження – визначення особливостей феномену довіри громадян України до Центральної виборчої комісії.

Для цих цілей «довіра» розглядається у трьох площинах: балансового показника довіри – недовіри, його динаміки; часткової / цілковитої довіри та недовіри; регіональної специфіки рейтингів довіри до цієї інституції.

Задля досягнення поставленої мети застосовуємо результати моніторингових досліджень явища довіри населення до органів державної влади, інших суспільних інституцій, проведених Інститутом соціальної та політичної психології НАПН України за 2007–2011роки, зокрема дані всеукраїнських репрезентативних опитувань дорослого населення, здійсненні методом інтерв’ювання 21–25травня 2007року (вибіркова сукупність – 2000респондентів, похибка вибірки) [2, с. 4], 18–24грудня 2009року (вибіркова сукупність – 1997респондентів) [4, с. 4], 26–31серпня2010року (вибіркова сукупність – 2003респондентів) [1, с. 4] та 27–31серпня2011року (вибіркова сукупність – 2000респондентів) [5, с. 4]. В усіх цих опитуваннях похибка вибірки становить ±2,2% [1, с. 4; 2, с. 4; 4, с. 4; 5, с. 4].

Весь досліджуваний період українці не довіряють очільниці системи виборчих комісій України, тобто спостерігається переважання показника недовіри над довірою, а отже, й негативний балансовий показник довіри – недовіри населення до цієї владної інституції. Так, у вересні 2007року (за кілька днів до позачергових парламентських виборів) він становив –21,7, як в грудні 2009року (менш як за місяць до президентських виборів) –21,0 [5, с. 17]. А ось в період між цими двома виборами (у листопаді 2008року) він був ледь не вдвічі гіршим –37,9 [5, с. 17]. Вочевидь, українці були розчаровані перманентними виборами (чергові у 2006році та позачергові у 2007році), коаліціадою та невдачами «помаранчевих», а ось напередодні виборів Президента зросла надія на краще та довіра до інституту виборів і Центральної виборчої комісії. У серпні2010року довіра українців до Центральної виборчої комісії істотно зросла і балансовий показник до жовтневих місцевих виборів становив –5,6, проте через рік знову погіршився і сягнув –9,8 [5, с. 17]. Отже, в цілому напередодні виборів показники довіри дещо покращуються, а після них– народне розчарування і погіршення ставлення до ЦВК.

Як показуються результати вище зазначених репрезентативних опитувань дорослого населення згаданого Інституту, українці довіряють (ті, які схильні це робити) ЦВК з обережністю: показник часткової довіри («скоріше довіряю») переважає аналогічний цілковитої («цілком довіряю»): у 2007році перевага часткової довіри над цілковитою 17,7% проти 2,9% [2, с. 28], у 2009році – 24,8% проти 3,6% [4, с. 28], у 2010році – 29,1% проти 6,7% [1, с. 6] та у 2011році – 28,4% проти 5,3% [5, с. 15]. Проте і недовіра до цієї владної інституції теж не така категорична: або з перевагою часткової недовіри («скоріше не довіряю») у 2007році (32,1% проти 25,5%) [2, с. 28] та у 2010році (22,3% проти 19,1%) [1, с. 6], або ж тотожно із показником цілковитої недовіри («зовсім не довіряю») у 2009році (часткова – 24,4%, цілковита – 25,0%) [4, с. 28] та у 2011році (часткова– 20,9%, цілковита – 22,6%) [5, с. 15].

Для оцінки регіональної специфіки довіри громадян до ЦВК, спершу наведемо всеукраїнські рейтинги довіри до цього виборчо-владного інституту: у 2007році – 20,6% [2, с. 29], 2009році – 28,4% [4, с. 29], 2010році – 35,8% [1, с. 7] і 2011році – 33,7% [5, с. 16]. На початку зазначеного періоду мешканці Заходу більше довіряли ЦВК, вочевидь, з вірою у налагодження стосунків у таборі «помаранчевих», у зв’язку з наближенням позачергових виборів народних депутатів у 2007році, а далі – розчарування не лише в електорально-політичній системі, а й у ЦВК і як наслідок – найнижчі рейтинги довіри. Довіра Заходу до ЦВК у 2007році – 23,6% [2, с. 31], у 2009році – 24,1% [4, с. 32], у 2010році – 28,8% [1, с. 10] та у 2011році – 29,2% [5, с. 19]. У 2007 та 2009роках Центр демонструє аналогічні із загальноукраїнськими показники довіри: 21,8% [2, с. 31] та 26,7% [4, с. 32], відповідно, однак, у 2010–2011роках, як і Захід, – нижчі: 29,4% [1, с. 10] та 27,4% [5, с. 19], відповідно. Південь спочатку менше довіряв ЦВК – 15,7% (2007) [2, с. 31], а далі – вирівнювання до середньовибіркових – 27,5% (2009) [4, с. 32], згодом – найвищий індикатор – 48,3% (2010) [1, с. 10] і знову – спад до середньовибіркового – 30,8% (2011) [5, с. 19]. У 2007році мешканці Сходу довіряли ЦВК на рівні середньовибіркових показників – 19,3% [2, с. 31], а далі – висхідний тренд і найвищий рейтинг довіри: 33,0% (2009) [4, с. 32], 40,7% (2010) [1, с. 10] і 43,9% (2011) [5, с. 19]. Звідси, регіональна довіра до ЦВК перебуває в залежності від довіри до виборчої системи зокрема і політичної загалом: при управлінні «своїх» та їх перемоги – вищі або середньовибіркові показники, а «чужих» – відповідно нижчі.

Таким чином, українці більше схильні не довіряти, аніж довіряти, очільниці системи виборчих комісій України, як і виборчій та політичній системам. Проте довіра в термінах відповідних статистичних показників напередодні виборів зростає, попри загальну недовіру, вочевидь, з надією на краще (а може щось зміниться), а ось після виборів погіршується, як наслідок розчарувань. Довіряють українці, якщо це має місце з обережністю: довіряю, але чекаю реальних кроків (справедливих виборів), а ось не довіряють по-різному: чи то однаково з певним скепсисом (а може не все так погано, як я думаю) – часткова недовіра, чи то повною мірою (не довіряю, і все). У регіональному вимірі на недовіру до ЦВК накладаються особливості політичної довіри до «своїх» і «чужих»: з надією на перемогу «своїх» та їх перебування при владі – зростає довіра до виборів та органу, що ними опікується, а «чужих»– навпаки, зменшується.

Список використаних джерел:

1. Актуальні проблеми українського суспільства на старті нового політичного сезону: інформаційний бюлетень. Вересень’2010 / за ред.М.М.Слюсаревського; упоряд.Л.П.Черниш. – К., 2010. – 58с.

2. Політична криза – 2007 у вимірах суспільної свідомості: інформаційний бюлетень. Травень’2007 / за ред.М.М.Слюсаревського; упоряд.Л.П.Черниш. – К., 2007. – 48с.

3. Про Центральну виборчу комісію: закон України від 30червня2004року№1932-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www. zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1932-15/print1359460551787485

4. Україна передвиборна: рейтинги кандидатів у президенти, рівень довіри громадян до органів державної влади та інших суспільних інститутів, соціальні настрої: інформаційний бюлетень. Грудень’2009 / за ред.М.М.Слюсаревського; упоряд.Л.П.Черниш. – К., 2009. – 50с.

5. Українська держава на рубежі третього десятиріччя незалежності: думки та оцінки громадян: інформаційний бюлетень. Вересень’2011 / за ред.М.М.Слюсаревського; упоряд.Л.П.Черниш. – К., 2011. – 60с.