Клепець К. В.

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, м. Луцьк, Україна

МЕТАФОРА ТА ЇЇ ВИДИ У ПОЕЗІЇ МИХАЙЛА ПЕТРЕНКА

Дослідження метафори є важливим етапом в осягненні художнього образу. Цей вид тропу можна розглядати як механізм художнього мислення, джерело виникнення нових значень та засіб пізнання навколишнього світу. Метафора виконує роль перенесення властивостей або ознак одного предмета, явища, аспекту буття на інший за принципом схожості чи розподібнення. Подібними можуть бути колір, форма, характер руху, будь-які індивідуальні властивості предметів. При метафоричному перенесенні змінюється предмет, однак саме уявлення чи поняття, раніше закріплене за іншим предметом, не змінюється цілком. Ознака чи властивість наслідуваного об’єкта обов’язково залишається [1, с.250]. І.Франко у трактаті «Із секретів поетичної творчості» зауважив: «Поет, коли береться малювати, то не чинить се виключно красками, фарбами, котрі у нього властиво є тільки словами, зчепленням таких і таких шелестів і гуків, але торкає різні наші змисли, викликає в душі образи різнородних вражень, але так, щоб вони тут же зливалися в одну органічну і гармонійну цілість» [3, с.405].

Зі спадщини українського поета-романтика ХIХст. М.Петренка збереглося близько двадцяти поезій. У його ліричних творах простежується активне використання метафор із метою емоційно-оцінювальною (досягнення експресивного ефекту), жанроутворювальною (основа ліричного вірша), орнаментальною (надання твору естетичного забарвлення).
Доречно звернути увагу на суцільну метафоризацію поетичної тканини текстів лірика. Головний, домінуючий троп, який формує весь текст, – це персоніфікація, тобто «оживлення» . Найчастіше в поезіях М.Петренка набуває ореолу життя та поетичності природа. Вона у плинному русі, у тихому розвитку та зміні. Як і людина, вона сумує, радіє, тужить та вірить поряд із ліричним героєм. Для яскравого та найточнішого зображення природи поет використовує саме персоніфікацію, яка виконує образотворчу роль. Вітер у нього «в полі плаче, у діброві тяжко стогне» («Як в сумерки вечірній дзвін…») [2, c.296], «кругом мовчить і небо, і земля» («Батьківська могила») [2, c.304], ніч «темніє та плаче», хмари «схилилися на груди», весна «долини, гори звеселила», «розкинула квіти» («Весна») [2, c.289], місяць молодий «схиливши голову, на горах засипав» («Рай цілий радості і пекло мук…») [2, c.292]. Однак все це оживає поруч із почуттями ліричного героя. Через природу можемо побачити його внутрішній стан, горизонти його потаємних думок та глибоких душевних страждань, зрозуміти всю повноту нещасливого кохання.

Майже відсутнє використання в поезії М.Петренка метафори орудного відмінка, яка здатна посилити певний семантичний відтінок: «Кохаюся лихом, привіту не знаю» («Небо») [2, c.286]. Часто в науковій літературі зауважують тонку межу метафори орудного відмінка та порівняння, однак у цьому випадку створена певна метаморфоза, що є ознакою метафори, а, отже, є певна метафоризація.

Частотність уживання класичної метафори є великою. Метафора «твої дівки цвітуть» («Слов’янськ») [2, c.289] є зіставленням дівчини з квіткою, з утіленням краси. У метафорах «вирвати з неба і душу, і очі» («По небу блакитнім очима блукаю…») [2, c.287], «сонечко зайде і темрява почне томити очі» («Чи бачив хто слов’янську дівчину?») [2, c.291], «тисяча тися зірок за ним броде» («Туди мої очі, туди моя думка») [2, c.295], «сонечко лягло спочинути за гори крейдянії », «ніч лягала по долині» («Рай цілий радості і пекло мук…») [2, c.292], «сонечко ясне сідає у морі» («Чого ти, козаче, чого ти, бурлаче…») [2, c.298] простежуються давні анімістичні вірування, згідно з якими всі предмети неживої природи можуть мати начало життя, душу, керуватися духом. Тому можна припустити, що джерелом цих художніх тропів є народні поетичні надбання. З народних пісень і метафори «пісні дівочі широко ллються», «душа горечком наллється через край», «серденько дуже ниє», «душа моя від смути розболиться» («Чи бачив хто слов’янську дівчину?») [2, c.291].

Ліричний герой досить часто позиціонує себе як частину природи: « тьохка серце у мене» (серце – співучий соловей), «потонуло в хмарах око» («Схилившись на руку, дивлюсь я…») [2, c.288], «к далекому небу мене прикувала» («По небу блакитнім очима блукаю…») [2, c.287], «в небо ясне я влюблюсь» («Ой біда мені, біда…») [2, c.296].

Абстрактні поняття (найчастіше − почуття) у поезіях М.Петренка набувають зримого звучання в метафорах: «тяжке горе не дійде, не перескоче гори», «мою печаль, мою тоску , яка мене все точе , точе », «уб’є мене тоска » («Тебе не стане в сих місцях») [2, c.294], «сирітське горе покаже, певно, і промове » («Батьківська могила») [2, c.304], «наляже на серденько смута» («Іван Кучерявий») [2, c.301], «а думка все туди летить» («Як в сумерки вечірній дзвін…») [2, c.296], «я радість горем запивав» («Рай цілий радості і пекло мук…») [2, c.292], «покинула мене доля» («Думи мої, думи мої…») [2, с. 287], «заллюся горем» («Далеко од родини») [2, с. 293].

Цікавим щодо творення та змістового наповнення є такий тип метафори, як генітивна . Генітивна метафора являє собою незвичне для повсякденного вжитку поєднання слів у родовому відмінку. Це надає ліричному твору поетичної вишуканості. Окрім того, генітивна метафора дає можливість простежити власне авторські особливості бачення світу чи образу, побачити образно-метафоричний світ як індивідуальне творче начало митця. М.Петренко використовує цей різновид метафори як художні вкраплення в полотно твору. «Хмара бід» («Схилившись на руку, дивлюсь я…») [2, c.288], «рай радості», «пекло мук», «радість рая » («Рай цілий радості і пекло мук…») [2, c.292] – приклади генітивної метафори поета-романтика.

Різновидом метафори є метафоричний епітет – особлива форма граматичного вираження метафори. Його використання у поезії М.Петренка є одиничним. «Горем з вітром поділюсь в буйную годину» («Ой біда мені, біда») [2, c.296] − у наведених рядках знаходимо метафоричний епітет «в буйную годину», який поєднується з простою дієслівною метафорою «з вітром поділюсь». «В буйному морю» («Минулися мої ходи…») [2, c.297], «не все гудуть вітри буйні» («Іван Кучерявий») [2, c.301], «в морі з буйним вітром» («Думи мої, думи мої…») [2, c.286], «покотилась буйна хвиля» («Недуг») [2, с.302] – зразки такого метафоричного епітета.

Розглянувши метафорику ліричних творів М.Петренка, можна стверджувати, що метафора є однією з основ кожної його поезії. Метафора розширює межі тексту, надає словам нового сенсу та емоційного відтінку. Отже, метафори у всій сукупності відіграють важливу роль у поетичній творчості митця-романтика.

Список використаних джерел:

1. Ткаченко А.О. Мистецтво слова (Вступ до літературознавства) / А.О.Ткаченко. – К.: Правда Ярославичів, 1997. – 448с.

2. Українські поети-романтики: Поетичні твори / упоряд . і приміт. М.Л. Гончарука . – К.: Наук. думка, 1987. – 592с.

3. Франко І. Краса і секрети творчості: Статті, дослідження, листи / упоряд ., приміт. Ф. Д. Пустова , Р. Т. Гром’як . – К.: Мистецтво, 1980. – 500с.