IX Международная научно-практическая Интернет-конференция «НАУКА В ИНФОРМАЦИОННОМ ПРОСТРАНСТВЕ» (10–11 октября 2013 г.)

Горевський А. І.

Національний університет цивільного захисту України, м. Харків

НАПРЯМИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В СФЕРІ РОЗВИТКУ РЕКРЕАЦІЙНОГО ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ

У концепції державної регіональної політики України визначено, що важливим напрямом прискорення соціально-економічного розвитку країни є підвищення ефективності функціонування господарського комплексу кожної адміністративно-територіальної одиниці на основі раціонального використання її природно-ресурсного, екологічного, виробничого та іншого потенціалу. Більшість регіонів України, володіючи значним потенціалом туристсько- рекреаційних ресурсів, мають суттєві передумови для забезпечення свого соціально-економічного розвитку за рахунок активізації сфери туристичного бізнесу. Туризм є однією з найбільших і динамічних галузей економіки, важливою складовою зовнішньоекономічної діяльності багатьох розвинутих країн світу. Високі темпи його розвитку, великі обсяги валютних надходжень активно впливають на різні сектори економіки, що сприяє формуванню туристичної індустрії. За даними Всесвітньої туристичної організації, на сферу туризму припадає близько 6% світового валового національного продукту, 7% світових інвестицій, кожне десяте робоче місце, 11% світових споживчих витрат, 5% усіх податкових надходжень.

В Осакській Декларації тисячоліття, прийнятій на Конференції країн – лідерів у сфері туризму (вересень 2001 р.), зазначалося, що економічний вплив індустрії туризму, а також її вплив на соціальне, навколишнє середовище зумовлюють необхідність поглиблення досліджень стану і перспектив розвитку туризму з урахуванням принципів стійкого розвитку, які дають змогу врівноважувати й комплексно вирішувати проблеми виживання місцевих громад, а також завдання, пов'язані з охороною природних ресурсів і об'єктів культури. Туризм сприяє вирішенню суперечностей, які викликані, з одного боку, потребами в охороні довкілля, а з іншого боку, необхідністю забезпечити розвиток господарства місцевих громад. Цим цілям найбільшою мірою відповідає рекреаційний туризм. Важливість туризму як чинника в досягненні стійкого розвитку була підтверджена на Всесвітньому саміті зі стійкого розвитку в Йоханесбурзі (ПАР, вересень 2002 р.). При цьому «стійкий розвиток» розуміється як «підтримуване задоволення потреб населення, що покращується, без негативного впливу на навколишнє середовище». На Першому Всесвітньому саміті з природного туризму ( Квебек , 2002 р.) останній характеризувався як «відповідальна подорож до природних об'єктів при збереженні природного середовища і поліпшенні добробуту місцевого населення».

У прогнозі розвитку туристичних напрямів, зробленому ВТО і представленому в дослідженні « Tourism 2020 Vision », визначені найперспективніші напрями та види туризму XXI ст. Одним із найбільш популярних видів туризму до 2020 р. стане рекреаційний туризм.

Рекреаційний туризм, як складова природного туризму, сьогодні є одним із напрямів, який найдинамічніше розвиваються у світовій туристичній індустрії і на частку якого припадає, за різними оцінками, 7–8% світового обігу капіталу у сфері туристичного бізнесу. Зростаюча популярність його певною мірою відображає тенденцію збільшеного інтересу до природи і дбайливого ставлення до довкілля, засновану на вищому рівні екологічної свідомості людей у світі. Проте в Україні, що має колосальні туристичні ресурси, рекреаційний туризм ще не досяг рівня розвитку, адекватного своїм потенційним можливостям. Складність сучасної соціально-економічної обстановки, її нестабільність у поєднанні з гальмуванням економічних реформ істотно позначається на розвитку вітчизняної індустрії туризму. Ефективному розвитку туризму в Україні перешкоджає недосконалість механізмів державного регулювання на різних рівнях влади, відсутність мотивації для приватних інвестицій у туристичні ринки, незатребуваність туристичних об'єктів внаслідок нерозвинутості інфраструктури туристичних послуг, недостатність вивчення туризму з наукової точки зору, відсутність ефективних методів економічного аналізу туристичного комплексу регіонів. Таким чином, назріла необхідність формування стратегічного підходу в розвитку вітчизняної туріндустрії і, зокрема, рекреаційного туризму.

Удосконалення механізмів державного регулювання та організаційної структури управління туристичною і курортно-рекреаційною сферами у регіонах України є дуже актуальним і своєчасним. Необхідність пошуку раціональних шляхів щодо підвищення ефективності механізмів державного регулювання сферою туризму і курортів у регіонах України обумовлює актуальність даної проблеми для ретельного дослідження. Адже розвиток рекреаційно-туристичної галузі пов'язаний майже з 50-ма галузями суспільного виробництва: транспортом, промисловістю, сільським господарством, будівництвом, медициною, культурою тощо. Значна частина пасажирів у будь-якому виді транспорту, крім місцевого – туристи. В авіації їхня частка складає близько 80%. Тому розвиток рекреаційно-туристичної галузі позитивно впливає на економічне зростання виробництва, перш за все, предметів споживання, агропромислового комплексу, спортивно-оздоровчих баз, розвиток дорожнього будівництва та транспорту, реставрацію пам'яток історії та культури, краще використання природно-рекреаційних ресурсів, підприємств торгівлі і харчування, закладів культури.

Раціональне використання рекреаційних ресурсів держави обумовлене доцільною політикою в цьому напрямку. Виходячи зі світового досвіду необхідно, щоб законодавчі та виконавчі органи забезпечили зацікавлений підхід до розвитку рекреаційного туризму, а він став частиною загальнодержавної гуманітарної політики і пріоритетів, та враховувався при розгляді інших питань, які мають національне значення.

Список використаних джерел:

1. Стафійчук В. І. Рекреалогія : навч . посіб . / В. І. Стафійчук . – К.: Альтер-прес , 2006. – 264 с.

2. Шапран М. С. Розробка механізмів державної політики розвитку рекреаційного туризму / М. С. Шапран // Менеджер: Вісник Донецького державного університету управління. – 2012. – № 2. – Донецьк: ДонДУУ , 2009. – С. 101–105.