К. філол. н. Галацька В. Л.
Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара, Україна
ОБРАЗНА ЕВОЛЮЦІЯ ФОЛЬКЛОРНОГО ЕЛЕМЕНТА
У РОМАНІ П. ЗАГРЕБЕЛЬНОГО «ЛЕВИНЕ СЕРЦЕ»
Проблема вивчення фольклоризму в художній літературі є актуальною для сучасного літературознавства. Останні компаративні дослідження у цій галузі (Т. Шевчук, Г. Насмінчук , С. Росовецький , Ю. Шутенко ) засвідчують багатоаспектність досягнення означеного явища в сучасному літературному бутті, увагу до мікропоетики художнього тексту.
Естетично-художній феномен творчості видатного випускника філологічного факультету ДНУ, Героя України Павла Загребельного полягає в універсальному мистецькому баченні різних епох, постатей, історичних подій. Разом з тим митцю притаманне особливе образне мислення, яке трансформує в художні образи, концепти, деталі,фольклорну картину світу. Переконливо це засвідчує роман «Левине серце» (1975–1976), який у гумористичній манері окреслює специфіку національного буття 70–80-х ХХ століття.
Авторське узагальнення життєвих реалій відбувається у романі на рівні трансформації фольклорних концептів: луг, хліб, степ, бузина, чорт. На цьому наголошує відомий дослідник Г. Гачев [1, с. 32] у монографії « Национальные образы мира». У свідомості пересічних українців – героїв роману «Левине серце» Зіньки Федорівни, Левенця, Самуся, Зновобрата події буття, втілені в драматично-комічних перипетіях сюжету, набувають глибоко народного змісту, уособлюючи національні елементи образності: «Не стрибай поперед батька в пекло, кажуть у Веселоярську » [2, с. 269].
П. Загребельний художньо моделює дійсність у фольклорному контексті, продукуючи індивідуально-авторські фразеологізми, яскраві риторичні конструкції, виразні ліричні відступи у прозовому тексті. Естетична категорія комічного найкраще втілює динаміку романного мислення митця, характеризує рівень образної трансформації життєвих реалій, втілюючи специфіку парадоксальної імплікації, тобто невідповідності авторського ідеалу комічним перипетіям дійсності.
Варто зазначити, що адекватні засоби художнього творення комічного – від іронії до самоіронії, буквалізації метафори, словесних алогізмів – демонструють художню майстерність П. Загребельного, узагальнюють парадоксальність внутрішнього стану людини, гармонізують буття: «З полум’я ентузіазму виривається ніби якась мелодія; задихаючись, Гриша Левенець переслідує її, йому вдається її наздогнати, він простягає руку, але вона знову летить, вона зникає, вона провалюється в безвість, туди, де гримлять громи і клекочуть пристрасті, він настигає її навіть там, він хапає її в обійми, в обійми, в обійми… І обіймає порожнечу [2, с. 269].
Насичений емоційний темпоритм фраз, посилений повтором як риторичним прийомом, створює дієву картину сучасної сільської дійсності, в якій фольклорні константи виступають у ролі національних елементів образності [3, с. 9]. Найприкметнішими з них є індивідуально-авторські назви географічних реалій ( Карповий Яр, Веселоярськ , Світлоярськ ), імена та прізвища героїв роману, в яких персоніфікується комічний пафос (Іван Несвіжий, Рекордист Іванович, Варфоломій Кнурець, агроном Лисичка, Микола Надутий або дядько Обеліск, дід Утюжок та ін.)
Шлях до фольклорного розуміння буття, образного мислення в манері парадоксальності складався для П. Загребельного на природній іронії, скептицизмі як основі світовідчуття: «Однак не забуваймо про могутні знаряддя скептицизму, якими пронизані не тільки вселенські простори, але й душі українців… Скептицизм – це така штука, що, народившись, вже не вмирає ніколи».
Комічне зображення героїв, гумористичне моделювання реалій навколишнього світу, побудоване на доброзичливому ставленні до нього, складає основу «мови» письма автора, способу сприйняття навколишнього світу. Це підтверджує думку відомого дослідника Ю. Борєва про комічне як соціальну реальність, емоційно насичену критику [4, с. 147].
Цікаво, що К. Фролова визначає структуру комічного у зв’язку з взаємодією ідеалу та дійсності як «парадоксальну алогічну взаємодію, парадоксальну імплікацію» [5, с. 89], позиціонуючи питання про важливість комічного конфлікту. Його можна пояснити невідповідністю між видимістю і сутністю.
П. Загребельний в основу комічного конфлікту у романі «Левине серце» покладає позицію гармонізації буття через гумористичний погляд на нього: « Світлоярівці вважали, що головне в цьому ділі − харчі. Повітря до уваги не бралося, бо тут його –хоч греблю гати, дихають усі досхочу, щоправда, в лісництві там воно трохи не таке, як у степу, але ж тут і степ, і ліс поряд, дихай, де хочеш [2, с. 159].
Варто зазначити, що манера неповторного мислення видатного митця слова П.Загребельного у романі «Левине серце» ґрунтується на принципі образного декодування реалій людського буття засобами фольклорної поетики. Особливо переконливо це втілюється на рівні сюжетних перипетій національного життя, специфічних образних елементів, риторичних фігур, які втілюють ментальність народу.
Список використаних джерел:
1. Гачєв Г. Д. Национальные образы мира / Г. Д. Гачев . − М.: Наука, 1989. − 270 с.
2. Загребельний П. Левине серце. Роман / П. Загребельний. − К.: Рад. письм . , 1978. − 327 с.
3. Фролова К. П. Чувство семьи единой ( Взаимовлияние и взаимосвязи советских национальных литератур ) / К. П. Фролова.− М.: Знание , 1980. − 63 с.
4. Борев Ю. И. О комическом / Ю. И. Борев . − М.: Искусство , 1983. − 270 с.
5. Фролова К. П. Теория и методика применение эстетических категорий в литературоведческом анализе / К. П. Фролова. − Д.: ДГУ, 1985. − 229 с.