К. е. н. Маслій Н. Д., Дябло А. С.

Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, Україна

УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИМ ПОРТФЕЛЕМ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ УКРАЇНИ

 

Становлення розвинутої ринкової економіки неможливе без створення умов для активізації інвестиційного процесу. Джерелом інвестицій, як фактора економічного зростання, є внутрішні і зовнішні вкладення [2]. У зв’язку з цим необхідно розробити механізм, здатний забезпечити мобілізацію капіталу для інвестицій у реальний сектор економіки.

За роки незалежності в Україні сформувався фондовий ринок, що потенційно може слугувати джерелом фінансування інвестицій. Багато вітчизняних підприємств набули досвіду роботи на фондовому ринку, достатнього для того, щоб активно використовувати його інструменти для вирішення інвестиційних завдань. Але на українському фондовому ринку професійна інвестиційно-банківська діяльність недостатньо розвинута, і це гальмує процес виходу підприємств на фондовий ринок. Саме банк, на відміну від інших установ, є універсальною організацією, що може надавати максимальну кількість і забезпечувати найкращу якість послуг в інвестиційній сфері. Банк краще за інших інформований про ситуацію на ринку, він реально володіє інформацією щодо управління фінансовими потоками своїх клієнтів, у змозі контролювати і навіть регулювати діяльність своїх клієнтів, може надавати консультаційні послуги високої якості.

Таким чином, розвиток інвестиційно-банківської справи виявляється необхідною і важливою передумовою удосконалення інвестиційного механізму українського фондового ринку.

Українські комерційні банки, маючи кваліфіковані кадри, відповідну інформаційну базу клієнтів, повинні, крім кредитної, активніше займатися інвестиційною діяльністю. При цьому ефективне формування і стратегія управління інвестиційним портфелем є основним чинником успіху в даній сфері.

У діяльності комерційних банків гранично високий ступінь ризиків, а управлінські помилки можуть потягти за собою найтяжчі наслідки – відтак ефективне управління для комерційних банків стає особливо значущим. Проте ключові складові теорії банківського менеджменту поки що слабко впроваджені в практичну роботу більшості вітчизняних комерційних банків. Це стосується і того аспекту даної теорії, який пов’язаний з управлінням інвестиційним банківським портфелем. Отже, адаптація теорії управління інвестиційним портфелем комерційних банків до специфіки української економіки є безальтернативною необхідністю. Актуальність цієї адаптації підсилюється також доволі скромним теоретичним доробком у вітчизняній літературі.

Питання управління портфелем цінних паперів банку розглядається в комплексі питань управління ризиком і прибутковістю інших банківських активів. На інвестиційну діяльність комерційного банку впливають як власні внутрішньобанківські обмеження, так і зовнішні – регулювання з боку Національного банку України [1].

Незважаючи на складні функціональні взаємозв ’ язки, інвестиційний процес можна поділити на два етапи: стратегічний і оперативний. На стратегічному етапі з урахуванням експертних оцінок і макроекономічних прогнозів встановлюються основні орієнтири для інвестування: ліміти на ризики, обмеження на структуру портфеля, план прибутковості тощо. На другому етапі згідно з ринковою кон'юнктурою і з урахуванням всіх щодо названих, обмежень відбувається оперативне управління портфелем.

У процесі управління портфелем варто виділити п’ять основних етапів:

1. Вибір інвестиційної політики.

2. Аналіз ринку цінних паперів.

3. Формування портфеля цінних паперів.

4. Перегляд портфеля цінних паперів.

5. Оцінка ефективності портфеля [3].

Проте для досягнення своїх цілей інвестори використовують різні портфелі, і в кожному буде власний баланс між очікуваним ризиком і доходом. Співвідношення цих факторів і дозволяє визначити тип портфеля, який в свою чергу впливає на інвестиційну стратегію управління взагалі. Серед портфельних стратегій виділяють активні та пасивні.

Проведеній аналіз показав, що активна модель управління припускає ретельне відстеження і негайне придбання інструментів, що відповідають інвестиційним цілям портфеля, а також швидку зміну складу фондових інструментів, які входять у портфель. Інвестор, що займається активним управлінням , повинен зуміти відстежити і придбати найбільш ефективні цінні папери і максимально швидко позбутися низькодохідних активів. При цьому важливо не допустити зниження вартості портфеля і втрати ним інвестиційних властивостей. Цей метод вимагає значних фінансових витрат, тому що пов'язаний з інформаційною, аналітичною, експертною і торговою активністю на ринку цінних паперів, при якій необхідно використовувати широку базу експертних оцінок і проводити самостійний аналіз стану ринку цінних паперів та економіки загалом.

 

Список використаних джерел:

1.              Ассоциация украинских банков [Електронний ресурс] / Режим доступу: http:// www.aub.com.ua

2.              Вожжов А. П. О тенденциях и противоречиях развития мировой валютной системы / А. П. Вожжов , М. Г. Коновалова // Финансы и кредит. – 2009. – № 31– С. 19–32.

3.              Дорошенко Н. О. Інвестиційний портфель комерційних банків України / Н. О. Дорошенко // Економіка: проблеми теорії та практики: зб. наук. праць. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2005. – Вип . 207: в 4 т. – Т. І. – С.   27–32.

4.              Информационный лист Международного валютного Фонда [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.imf.org/external/np/exr/facts/rus/sdrr.pdf

5.              Шклярук С. Г. Портфельное инвестирование . Теория и практика / С. Г. Шклярук . – К.: Нора принт , 2000. – 350   с.