К. філол. н. Штохман Л. М., Доскоч І. О.

Тернопільський національний економічний університет, Україна

ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ КАРТИНИ СВІТУ

У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

 

Формування інтересу сучасного студента до свідомої та наполегливої праці з метою самореалізації є першочерговим завданням педагога вищої школи. Покликання наставника полягає у скеруванні учня до правильної моделі розвитку особистого Я. У свою чергу, метою того, хто навчається, повинне бути тверде переконання у важливості самовдосконалення для власної реалізації та повноцінного функціонування у суспільстві.

У вищих навчальних закладах продовжується комплектування цілокупності знань студента про світ. Іншими словами, відбувається поглиблення здобутих знань та розширення рамок розуміння концептуальної картини Всесвіту, що знаходить відображення у системі мовного вираження.

Становлення індивідуальної мовної картини світу людини триває протягом всього її життя. Мова здійснює донесення знань, що утворилися в ході історії надбання суспільством досвіду, а також допомагає здійснити особистий внесок у збагачення колективного цілого [3, с. 161]. Період навчання у вищій школі можна співставити з часом активного вдосконалення мовних засобів індивіда, які відповідатимуть його досвідові, інтелектуальному розвиткові, емоційним та психологічним особливостям, естетичним смакам.

Вербальне спілкування – це не тільки мета і кінцевий результат, але й одночасно засіб навчання. У цьому зв`язку визначальним є рух від цілісної діяльності через використання нерозчленованих комунікативних блоків до вичленення і осмислення мовної структури. Індивідуальний мовний світ знаходить вираження в мовленні людини.

Без сумніву, у процесі навчання іноземній мові у вмотивованому форматі присутні й елементи стихійності. У психології та методиці це розглядається як мимовільне засвоєння іноземної мови. Дослідник цього явища В. А. Артьомов виокремлює найбільш типовий випадок, коли особа, яка вивчає іноземну мову, читає цією мовою значну кількість художньої літератури і має на меті входження в лексичну та синтаксичну своєрідність мови, яка засвоюється [4].

Значення високої мотивації навчальної діяльності у концептуальному сприйнятті іноземної мови неодноразово відзначалось спеціалістами в області психології навчання і методики викладання.

Можна вважати, що сама форма навчальної діяльності і можливість досягнення високих практичних результатів створюють передумову для стимулювання учнів. Але вирішальним у забезпеченні ефективності навчання є свідоме врахування мотиваційного фактору і керування ним на всіх рівнях і всіх компонентах навчального процесу, вплив на нього через особливу організацію навчального матеріалу, методів і прийомів його введення і закріплення, а також організацію форм групової взаємодії. Визнаючи провідну роль мотивації у вивченні іноземної мови, викладачу необхідно продумувати засоби й прийоми її формування в умовах навчального закладу. Хоча, як визнають науковці, навчальна діяльність, яка здійснюється у формі комунікативної діяльності групи студентів, є завжди вмотивованою [4, с. 57].

Формування мотивів – це насамперед створення умов для проявлення внутрішніх стимулів до навчання, усвідомлення їх самим студентом та подальший розвиток мотиваційної сфери. 

Активізація та інтенсифікація навчання відбувається завдяки залученню психологічних, особистісних можливостей викладача і студента, а також соціально-психологічних можливостей, які закладені у характерній для розвинутого навчального колективу взаємодії та взаємостосунках [4, с. 135].

Метою вмотивованого навчання є опанування «живою» мовою. У вивченні іноземної мови і аудіолінгвальний , і аудіовізуальний методи є досить інтенсивними – вони вимагають багатогодинних тренувань як у присутності вчителя, так і самостійних, за допомогою технічних засобів, навчання. Домінуючим умінням, на розвиток якого спрямовані всі зусилля як у школі, так і у ВНЗ, є усне мовлення. Інтенсивність за часом, використання технічних засобів навчання, багаторазовість повторення матеріалу дозволяють досить швидко досягти певного рівня розвитку вмінь, особливо умінь говоріння.

Часи непомірних захоплень з приводу «лабораторій усного мовлення» давно пройшли. Критики даних методів підкреслюють неможливість поглибленого проникнення в структури мови подібним способом: технологія лабораторії усного мовлення дозволяє засвоїти досить обмежений, а отже, одноманітний набір вправ, метою яких є, в основному, відтворення (а не продукція) знайомих мовних структур [1]. У розвитку умінь також спостерігається перевага говоріння – читання і письмо залишаються підпорядкованими методам і вводяться лише на просунутому етапі навчання. Що ж стосується аудіювання , то воно не знаходить послідовного розвитку саме як вміння: воно є радше засобом досягнення мети, але не самою метою [5].

Крім того, мішенню для критики часто стають тексти підручників, створених на основі обох методів. Як правило, це діалоги, покликані продемонструвати, як кажуть носії мови «в житті». Проте, це спеціально придумані, так звані синтетичні тексти, лише віддалено нагадують розмови реальних носіїв. Тому ситуативне мовлення за зразком, яким оволодівають учні після закінчення середньої школи повинно набути якісно нового характеру, стати більш довільним в тематиці висловлювання, багатшим на синонімічність та категоризацію, вдосконаленим у використанні граматичних структур повідомлення.

Мотивація учіння, як свідчить аналіз розвитку загальної теорії учіння в рамках психологічної науки, відіграє вагому роль у засвоєнні знань, особливо тоді, коли воно здійснюється у порівняно стислий проміжок часу в умовах включення студента в різні види життєдіяльності [6]. Домінуючими мотивами навчальної діяльності студентів повинні стати мотиви пізнання навколишнього світу. При цьому важливо, щоб учні оволодівали засобами цього пізнання, щоб на першому місці були мотиви їх власної реалізації як особистостей.

Соціально-психологічні умови, в яких існує реально діючий мотив, визначають формування мовленнєвих навичок і вмінь, необхідних для оволодіння іноземною мовою. Відповідаючи життєвим потребам, цей мотив співпадає з метою кожної конкретної навчальної дії. За теорією діяльності, тотожність мотиву і мети робить діяльність ефективною [2, с. 43].

Таким чином, активізація та інтенсифікація навчання відбувається за рахунок більш активного використання психологічних, особистісних можливостей, якими володіють вчитель та учні, а також соціально-психологічних можливостей, які закладені у характерній для розвинутого навчального колективу взаємодії та взаємостосунках [4, с. 135].

 

Список використаних джерел:

1.             Вербицкий А. А. Активное обучение в высшей школе : контекстный подход / А. А. Вербицкий . – М.: Высш . школа, 1991. – 207 с.

2.             Заганов М. А. Техника запоминания иностранных слов ( запоминание на основе визуального мышления ) / М. А. Заганов . – М.: Образование , 2002. – 144 с.

3.             Крупа М. Лінгвістичний аналіз художнього тексту: посіб . для студ . філол. спец. вищих навч . закладів / М. Крупа. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2010. – 496 с.

4.             Методика интенсивного обучения иностранным языкам .: учеб . пособ. для студ . ин-тов фак. иностр . яз. / [ Г. А. Китайгородская и др. ]; п од ред. В. А. Бухбиндера и Г. А. Китайгородской . – К. : Высш . школа,1988. – 343 с.

5.             Пометун О. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід / О. Пометун , Л. Пироженко . – К., 2002.

6.             Соловова Е. Н. Методика обучения иностранным языкам : базовый курс лекций / Е. Н. Соловова . – М.: Просвещение , 2005. – 173 с.