Д. е. н. Борейко В. І.

Міжнародний економіко-гуманітарний університет

імені академіка Степана Дем’янчука, м. Рівне, Україна

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО УПРАВЛІННЯ

НАЦІОНАЛЬНОЮ ЕКОНОМІКОЮ В ПІСЛЯКРИЗОВИЙ ПЕРІОД

Для швидкого подолання наслідків фінансової кризи та забезпечення динамічного розвитку національної господарства нашій країні необхідно визначити концептуальні засади соціально-економічної політики на найближчі роки та через регуляторні механізми забезпечити її реалізацію. При цьому визначення концептуальних основ державної соціально-економічної політики потребує аналізу особливості трансформаційних перетворень, яких зазнала Україна з часу проголошення незалежності і вироблення стратегічних напрямів розвитку країни в умовах глобалізації міжнародних відносин.

Слід зазначити, що сучасні погляди на ринкову економіку суттєво відрізняється від тих що існували у ХІХ та на початку ХХ століття. Остання розвивалася з безмежною вірою в саморегуляцію ринку. Проте, фінансові потрясіння ХХ століття спонукали вчених та політиків до удосконалення ринкових економічних систем, яких дотримуються розвинуті країни світу. Якщо класики політичної економії в основу всіх ринкових процесів ставили приватну ініціативу і прагнення суб’єктів ринкових відносин до самозбагачення , то сьогодні ключову роль в регулюванні цих процесів науковці відводять державі.

Відповідно до цих тенденцій, соціально-економічна політика держави спирається на інституціональну, інвестиційну, інноваційну, бюджетну, податкову, грошово-кредитну, цінову, антимонопольну, зовнішньоекономічну, екологічну, соціальну і регіональну політику. Тому, від ефективності реалізації зазначених складових соціально-економічної політики держави залежить наскільки успішно країна пристосовується та розвивається в ринкових умовах господарювання. При чому, особливої актуальності ці питання набувають в умовах фінансово- економічних потрясінь в середині країни і нестабільності на міжнародних ринках.

З врахуванням зазначеного, для забезпечення подальшого динамічного розвитку національного господарства, з врахуванням наслідків кризи, яку наша країна пережила в 2008–2009 роках, та тривалого періоду стагнації, який продовжується сьогодні, необхідно обґрунтувати та розробити ефективні механізми регулювання економічних процесів в післякризовий період.

При цьому, слід наголосити, що підходи держави до управління економічними процесами в різних фазах економічного циклу (зростання, рецесії, стагнації) суттєво відрізняються. Так, відомий український економіст В. М. Геєць зазначає: «Структурні зміни в економіці – це постійний процес, який відбувається незалежно від того, в якому стані вона знаходиться. При цьому в одних випадках ці зміни виступають в якості структурного обмеження зростання, в інших – створюють передумови для швидкого руху вперед, а в третіх – структурні деформації є першопричиною кризи економіки, подолання якого відбувається дякуючи змінам в структурі рушійних сил і джерел зростання економіки [1, с. 54].

Отже, мистецтво державного управління полягає у використанні тих економічних механізмів, які б відповідали певній фазі економічного циклу. Водночас, необхідно враховувати, що економічні процеси в Україні, яка глибоко інтегрована в світову економіку, супроводжуються рядом негативних факторів:

– розвитком корупції та «тінізацією» значної частини національної економіки;

– нестабільністю податкового і бюджетного законодавства та правовою незахищеністю іноземних інвесторів;

– відтоком фінансових ресурсів вітчизняних та іноземних бізнесменів з України при перших признаках фінансової нестабільності;

– від’їздом за кордон кращих науковців і висококваліфікованих спеціалістів;

– нездатністю більшості видів вітчизняної продукції конкурувати на вітчизняному та міжнародних ринках із зарубіжними аналогами.

Тому, використовуючи зарубіжний досвід управління соціально-економічними процесами Україні необхідно робити поправку на існування в країні зазначених факторів. До того ж слід враховувати, що ринкові відносити в окремих капіталістичних країнах суттєво відрізняються, хоча постійно і удосконалюються. При цьому, найбільшого успіху добилися скандинавські країни економіки яких називають соціально-орієнтованими. Головним орієнтиром цієї моделі є забезпечення умов кожній особі для прояву своїх найкращих якостей та ділової активності, активне втручання держави в перерозподіл доходів та високі стандарти соціального захисту.

Цю ж модель може успішно використати Україна для подолання наслідків фінансово-економічної кризи 2008–2009 років. Обґрунтованою щодо цього питання є думка В. Мамутова: «Економічна наука давно довела і практика економічно розвинутих країн підтвердила доцільність та необхідність добиватися у соціально-економічній політиці оптимального поєднання державного регулювання економіки з ринковою саморегуляцією. Держава не повинна допускати як невиправданого втручання у господарську діяльність, так і економічної анархії, розгулу ринкової стихії» [2, с. 59].

Таким чином, у працях більшості вітчизняних науковців відстоюється теза про необхідність збереження у ринковій економіці державного контролю за роботою суб’єктів господарювання, особливо за монопольними структурами. В кризові періоди роль держави зростає, тоді як у фазі піднесення державний контроль можна послабити, обмежуючись економічним регулюванням.

Виходячи із зазначеного в основі моделі сучасного соціально-економічного розвитку України повинно лежати поєднання переваг концепції активного включання держави в ринкові процеси, запропонованої Дж. М. Кейнсом [3], та здобутків соціально-орієнтованої моделі розвитку скандинавських країн.

Отже, завдання України на нинішньому етапі трансформаційних перетворень полягає у виборі оптимального співвідношення між засадами, які характерні для вільного ринку та державного регулювання з усуненням факторів, що гальмують і стимулюванням факторів, що забезпечують динамічний розвиток країни. При цьому потрібно було врахувати, що гальмівні і стимулюючі фактори мають одні витоки.

Відомо, що ринкова економіка базується на засадах вільної конкуренції виробників і споживачів продукції. Тому, створення умов для вільного вибору роду діяльності та можливості реалізації власних здібностей кожним індивідом є основою для подолання нинішнього стагнаційного періоду в національній економіці. Проте, при цьому не потрібно втрачати з боку держави керованість національним господарством та забувати про соціальний захист населення.

Водночас, сучасні концептуальні підходи до управління соціально-економічним розвитком України повинні спиратися на три фундаментальні принципи, визначені відомим німецьким вченим В. Ойкеном [4]:

– принцип індивідуальної свободи: економічний лад повинен відповідати ідеалам свободи і гідності людини;

– принцип системної економічної політики, яку слід орієнтувати на ієрархію політичних цілей та спрямовані на їх реалізацію програми, що убезпечить країну від не системних, «експериментальних» дій держави;

– принцип сильної держави: держава має не втручатися у господарські процеси, а лише створювати умови для їх безперешкодного плину.

Саме використання цих принципів, з відведенням державі ролі контролера за виконанням встановлених правил та забезпеченням всім громадянам рівних прав і рівних можливостей в отриманні соціальних послуг і підвищенні добробуту дозволить Україні відновити економічне зростання, досягти високих соціальних стандартів та успішно інтегруватися в Європейський економічний простір.

Список використаних джерел:

1.           Геец В. М. Проблемность структурных трансформаций экономики стран с развивающимися рынками / В. М. Геец // Економіка і прогнозування. – 2009. – № 1. – С.   54–69.

2.           Мамутов В. Про поєднання держрегулювання і ринкової саморегуляції / В. Мамутов // Економіка України. – 2006. – № 1. – С. 59–65.

3.           Кейнс Дж. М. Трактат про грошову реформу. Загальна теорія зайнятості, процента та грошей / Дж. М. Кейнс. – К.: АУБ, 1999. – 189 с.

4.           Ойкен В. Основы национальной экономии / В. Ойкен; пер. с нем.: В. П. Гутник, В. И. Рубцов, А. Ю. Чепуренко. – М.: Директ-Медиа, 2007. – 326 с.