К. і. н. Єремєєва І. А.

Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля, Україна

РЕАЛІЗАЦІЯ КОНЦЕПЦІЇ «СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА» В ПОЛІТИЦІ БРИТАНСЬКИХ КОНСЕРВАТОРІВ 50-х рр. ХХ ст.

У 40-50-і рр. консервативна партія в основному дотримувалась єдиної лінії стосовно профспілкового руху. Переглянути деякі моменти своєї доктрини трудових відносин спонукала консерваторів поразка партії на виборах до парламенту в 1945 р. Ведучі позиції у консервативній партії зайняли «нові консерватори», ідеологи яких (Г. Макміллан і Н. Скелтон) ще в міжвоєнний період розробили свою концепцію відносин із профспілками. Основною складовою цієї концепції була ідея про необхідність установлення «партнерства» між робітниками з одного боку, і підприємцями – з іншого та їх спільну участь в перерозподілі прибутку, що є необхідним кроком до більш широкого процесу перерозподілу багатства в масштабі суспільства.

Післявоєнна орієнтація консервативної партії на «соціальне партнерство» продовжувала стару традицію торійского патерналізму. Разом з тим, вона була обумовлена політичними цілями, зокрема: нейтралізація впливу лейбористської партії на профспілки й виборців-робітників; протистояння політизації тред-юніонів шляхом їх залучення до управління виробництвом.

Найважливішим результатом діяльності консерваторів із вироблення нового курсу у сфері промислових відносин стала «Промислова хартія» 1947 р. Автори хартії заявляли, що «офіційна політика консервативної партії відповідає інтересам тред-юніонів...партія надає величезного значення ролі профспілок у визначенні напрямків розвитку національної економіки» [2, р. 21].

Засновуючись на концепції «приватновласницької демократії» і, визнавши необхідність обмеженого втручання держави у сферу виробництва, ідеологи нового консерватизму запропонували своє обґрунтування принципових моментів у сфері виробничих відносин. Усіляко підкреслюючи традиційність, спадкоємність свого економічного курсу, консерватори, проте, не могли не враховувати нові реалії, сучасний рівень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Консерватори вважали, що основою системи конкуренції приватного підприємництва повинна бути не стара «політика невтручання», а те, що Р. Батлер визначив як «приватне підприємництво в суспільних інтересах». Тобто, не втручаючись безпосередньо у сферу виробництва, «уряд повинен використовувати силу держави для збереження й підтримки певних стандартів» [1, р. 73].

Усвідомивши нову роль держави й уряду в галузі економіки та виробничих відносин, ідеологи партії запропонували стратегію і тактику економічного розвитку, визначивши найбільш серйозні протиріччя та проблеми, що вимагають координації зусиль уряду, підприємців і профспілок.

Основою політики консенсусу консервативного уряду У. Черчілля з англійськими профспілками став принцип волюнтаризму. Після приходу до влади в 1951 р. Черчілль прагнув спростувати заяву лейбористів про те, що наслідком перемоги консерваторів на виборах буде посилення промислової нестабільності у Великобританії. Саме тому на посаду міністра праці був призначений Уолтер Монктон, який завжди виступав за здійснення політики примирення з профспілковим рухом. Усі зусилля державної влади у сфері промислових відносин були спрямовані на підтримку миру в промисловості, досягнення компромісів при вирішенні проблем, що повинно забезпечити рівновагу економічної й суспільно-політичної системи Великобританії.

Уряд розглядав «хороші відносини» у промисловості як справу великої важливості для британської економіки. У перші роки свого перебування у влади законодавчому втручанню у сферу організації праці й управління виробництвом консерватори віддавали перевагу доктрині «людських відносин», яка, на їхню думку, здатна була запобігти порушенню стабільності у системі промислових відносин і забезпечити соціальне співробітництво.

Велике значення консерватори надавали питанню розвитку на підприємствах спільних консультацій (joint consultation) з проблем раціоналізації виробництва, підвищення продуктивності праці та добробуту робітників. Така форма консультацій розглядалася як важливий засіб налагодження «людських відносин» у промисловості і як одне зі свідчень запровадження в життя консервативної версії концепції «промислової демократії». Термін спільної консультації містить у собі різні види відносин між наймачем і робітниками. Останні обирають делегатів, що представляють їх у спільних комітетах із підприємцями. Насамперед, висування представників у спільні консультативні ради відбувалося в більшості випадків через один канал – профспілки. Саме вони в цілому визначали обсяг і методи здійснення промислових перетворень. На початку 50-х рр. комітети стали приймати статути, де були закріплені завдання та функції комітету, визначався механізм обрання його членів. Функції дорадчих комітетів стали ширше, ніж у передвоєнні роки Багато профспілок почали розширювати свою діяльність у рамках спільних консультацій, використовуючи їх як форму колективних переговорів із питань кадрової політики, поліпшення умов праці, освіти робітників, участі в наукових дослідженнях із проблем промислових відносин. На активізацію політики промислової демократії вплинула повна зайнятість населення, що склалася ще під час війни і була підтримана лейбористським урядом у перші післявоєнні роки. Тому, життєві інтереси робітників усе більше пов'язувалися з кадровою політикою. Кількісні збільшення і якісні зміни трудових ресурсів підвищували значення профспілок на виробництві й у суспільстві.

Політика консенсусу у сфері промислових відносин привела до посилення й радикалізації профспілкового руху, який звільнився від постійного тиску масового безробіття. Результатом цього стало підвищення здатності тред-юніонів захищати матеріальні інтереси своїх членів і диктувати свої умови урядовим органам.

Список використаних джерел:

1. One Nation. A Tory Approach to social problems/ ed. by Macleod I. and Maude A. – L.: CPC, 1950. – 95 p.

2. The Industrial Charter. – L.: CUCO, 1947. – 40 p.