K. е. н. Страхарчук В. П., к. е. н. Страхарчук А. Я.

Львівський інститут банківської справи Університету банківської справи Національного банку України (м. Київ)

ШЛЯХИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ПІДГОТОВКИ ВИПУСКНИКІВ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

 

Постановка проблеми. Перехід від індустріального суспільства і простих технологічних операцій до постіндустріального типу економіки вимагає великої кількості фахівців, здатних працювати в середовищі сучасних автоматизованих систем і технологій в мінливих зовнішніх умовах, що змушують людину самостійно оцінювати ситуацію і приймати відповідальні рішення. Пріоритет сьогодні отримують вимоги системно організованих інтелектуальних, комунікативних та моральних засад, що дозволяють успішно організувати діяльність у широкому соціальному, економічному, культурному контекстах.

За таких умов удосконалення процесу підготовки висококваліфікованих фахівців набуває подальшої актуальності, зростає його вага, він розглядається як основний чинник освітньої державної політики. Відтак, процес підготовки фахівців сучасного рівня вимагає постійного удосконалення на базі наукових досліджень, розробки єдиних вимог, критеріїв, нових стандартів задля забезпечення підготовки конкурентоспроможних професійних кадрів світового рівня.

Виклад основного матеріалу. Інтеграція  вищої професійної освіти України в Болонський процес, удосконалення системи вітчизняної освіти у вищих навчальних закладах та досягнення відповідності зі світовими стандартами обумовило перехід вищих навчальних закладів  України на дворівневу систему освіти відповідно до державних освітніх стандартів нового покоління, що передбачає проведення навчання сьогодні за двома освітньо-кваліфікаційними рівнями – «бакалавр» і «магістр». Довгі роки освітні стандарти в нашій країні були засновані на кваліфікаційному підході. Сьогодні ж підготовка фахівців у будь-якій сфері повинна здійснюватися на новій концептуальній основі в рамках компетентнісного підходу. Зміна парадигми вищої освіти на основі компетентностного підходу  має за мету перенесення акцентів з організації навчального процесу на його кінцевий якісний результат. За таких умов в процесі навчання необхідно формувати не кваліфікації, а компетенції. Реалізація нового підходу до концепції освіти в українських умовах, а відтак,  необхідність формування компетенцій у студентів, вимагає однозначного концептуального розуміння і тлумачення нових понять «компетенція» і «компетентність».

Звернувшись до численних визначень компетенції, вважаємо за доцільне зупинитись на різновидах і суті категорії «компетенція» як здатності фахівця виконувати певні професійні завдання. У досліджених тлумаченнях компетенції загальним є їх змістова основа: знання, які повинна мати особа; коло питань, в яких особа повинна бути обізнана; досвід, необхідний для успішного виконання роботи відповідно до встановлених прав, законів, статуту. Отже, доходимо висновку, що компетенція розглядається одночасно в трьох сенсах:

-       як коло питань, в яких особа повинна бути обізнана, коло повноважень, делегованих суб'єкту (посадовцю, органу управління, групі і т.п.);

-       як досвід, інформаційний ресурс, знання в певній предметній галузі, якими володіє суб'єкт;

-       як соціально задана вимога до підготовки особи у певній сфері.

Водночас, поняття компетентності визначають як здатність успішно задовольняти індивідуальні та соціальні потреби, діяти та виконувати поставлені завдання. Компетентність спеціаліста з вищою освітою – це виявлені ним на практиці прагнення і готовність реалізувати свій потенціал (знання, уміння, досвід, особистісні якості та ін.) для успішної творчої (продуктивної) діяльності в професійній і соціальній сфері. З точки зору освітнього процесу, компетентність включає в себе і знання, і уміння, і навички, але також передбачає здатність діяти в певних заданих обставинах.

Знання та навички, як поверхневі компетенції, відносно просто розвинути. Дослідження процесів формування соціокультурних компетенцій майбутніх фахівців дозволив узагальнити цікавий досвід США та Європі щодо затребуваності компетенцій роботодавцями. Західні роботодавці, крім фундаментальної, загальнонаукової та професійної підготовки, показником сформованості компетенцій випускника ВНЗ вважають загальні (універсальні) компетенції для випускників, як найбільш важливі якості особистості, а саме: відповідальність, ініціативність, винахідливість, креативність, відданість організації, готовність до самовдосконалення, вміння працювати в команді, соціальна активність, комунікабельність, орієнтація на споживача, самостійність у прийнятті рішень, конструктивність мислення, працездатність, лідерство, гнучкість розуму, духовність, толерантність.

Водночас професійним компетенціям закордонні роботодавці та фахівці відводять нижчий рівень затребуваності, аргументуючи тим, що знання та навички швидко набуваються, а загальні компетенції є «стійкою частиною людської особистості», які оцінити і розвинути важче, оскільки більшість так званих загальних компетенцій, які розглядаються в більшості класифікацій для фахівців з вищою освітою, формуються задовго до початку навчання індивіда у вузі. Саме з цих причин в Європейських країнах і США надають перевагу при прийнятті людей на роботу за критерієм наявності необхідних загальних компетенцій. Такий підхід дозволяє чітко визначити, що необхідно розробити для переходу системи освіти та професійної діяльності на компетентнісний підхід. Це:

-       визначити повноцінний перелік усіх компетенцій, які можуть бути затребувані в різних галузях професійної та соціальної діяльності держави;

-       визначити та описати шкали цих виділених компетенцій;

-       визначити кількість рівнів компетентності для всього періоду освітньої та професійної діяльності індивіда;

-       визначити склад і рівні компетенцій для кожного рівня компетентності (з урахуванням конкретної професійної діяльності).

Забезпечення компетентнісного підходу при викладанні дисциплін вимагає впровадження інноваційних педагогічних технологій в навчальний процес.  З погляду роботодавців, застосування інноваційних методів навчання забезпечить ефективне формування загальних та професійних компетенцій із навчальних дисциплін  та  задовольнить виклик часу щодо підвищення якості підготовки випускника ВНЗ,  характерної здатністю:

-       орієнтуватися в суміжних галузях знань;

-       застосовувати нетрадиційні підходи до вирішення різних проблем, знаходити конкурентоспроможні рішення проблем;

-       володіти сучасними засобами комунікації,  методами економічного аналізу та організації маркетингової діяльності;

-       просувати результати своєї професійної діяльності на відповідних ринках;

-       підтримувати професійну конкурентоспроможність на всіх етапах професійної кар'єри. 

Дослідження впливу форм і методів освітньої діяльності на рівень розвитку загальних компетенцій підтверджує необхідність застосування певних методів оцінки (вимірювання) загальних компетенцій студентів ВНЗ. Отже, ключове питання, що виникає в зв’язку з переходом на компетентісний підхід в освіті – це інструменти оцінки компетенцій. У багатьох розвинених країнах, де сьогодні широко застосовується компетентнісний підхід, успішно проводиться вимір компетенції за спеціально встановленою шкалою, яка містить певну кількість чітко визначених рівнів. При розробці процедури оцінки перш за все слід визначитись з переліком критеріїв, зрозумілих для всіх учасників цього процесу. При цьому доцільним є ранжування компетенцій за ступенем важливості для роботодавців, яких слід  також залучати до процесу оцінки компетенцій. Далі є логічним формування оціночної шкали.

Досвід застосування методів вимірювання загальних здібностей студентів, які пройшли дослідну перевірку на гуманітарних, економічних та технічних спеціальностях ВНЗ підтвердили гіпотезу, що на розвиток соціокультурних компетенцій впливають, як мінімум, два фактори:

-     інтеграція навчального і виробничого процесів;

-     інноваційний характер діяльності.

У студентів, залучених до виробничого процесу, рівень компетенцій вище, ніж у решти, а в групі працюючих студентів виділяються ті, які мають досвід інноваційної діяльності. Позитивний вплив інтеграції навчального та виробничого процесів на якість підготовки фахівців підтверджує необхідність розвитку всебічного взаємодії вузів і підприємств. Особливої актуальності набуває це завдання при переході до економіки інноваційного типу.

Висновки. Сьогодні для забезпечення інтеграції навчального і виробничого процесів слід:  знайти нові форми залучення представників підприємств до навчального  процесу; навчальні плани спеціальностей та робочі програми дисциплін погоджувати з підприємствами; посилити контроль з боку ВНЗ за організацією практики на підприємстві; узгоджувати плани роботи кафедр з планами роботи профільних служб підприємств; створювати спільні проектні команди з молодих учених вузів і молодих спеціалістів для розробки і впровадження інновацій; удосконалити роботу з роботодавцями щодо виявлення вимог до підготовки випускників і формування компетентнісної моделі;, проводити оцінку рівня компетенцій студентів старших курсів і молодих спеціалістів на підприємствах.

Отже, компетентність випускників сьогодні розглядається як результат і продукт діяльності вищої школи, як кон­курентоспроможний товар на ринку праці, як важлива складова формування репутації певного ВНЗ. Відтак, на шляху просування до європейського освітянського простору Україна дедалі повинна наполегливіше працювати над єдиними вимогами, критеріями і стандартами задля забезпечення належних умов підготовки професійних економічних кадрів світового рівня.