Наши конференции

В данной секции Вы можете ознакомиться с материалами наших конференций

VII МНПК "АЛЬЯНС НАУК: ученый - ученому"

IV МНПК "КАЧЕСТВО ЭКОНОМИЧЕСКОГО РАЗВИТИЯ: глобальные и локальные аспекты"

IV МНПК "Проблемы и пути совершенствования экономического механизма предпринимательской деятельности"

I МНПК «Финансовый механизм решения глобальных проблем: предотвращение экономических кризисов»

VII НПК "Спецпроект: анализ научных исследований"

III МНПК молодых ученых и студентов "Стратегия экономического развития стран в условиях глобализации"(17-18 февраля 2012г.)

Региональный научный семинар "Бизнес-планы проектов инвестиционного развития Днепропетровщины в ходе подготовки Евро-2012" (17 апреля 2012г.)

II Всеукраинская НПК "Актуальные проблемы преподавания иностранных языков для профессионального общения" (6-7 апреля 2012г.)

МС НПК "Инновационное развитие государства: проблемы и перспективы глазам молодых ученых" (5-6 апреля 2012г.)

I Международная научно-практическая Интернет-конференция «Актуальные вопросы повышения конкурентоспособности государства, бизнеса и образования в современных экономических условиях»(Полтава, 14?15 февраля 2013г.)

I Международная научно-практическая конференция «Лингвокогнитология и языковые структуры» (Днепропетровск, 14-15 февраля 2013г.)

Региональная научно-методическая конференция для студентов, аспирантов, молодых учёных «Язык и мир: современные тенденции преподавания иностранных языков в высшей школе» (Днепродзержинск, 20-21 февраля 2013г.)

IV Международная научно-практическая конференция молодых ученых и студентов «Стратегия экономического развития стран в условиях глобализации» (Днепропетровск, 15-16 марта 2013г.)

VIII Международная научно-практическая Интернет-конференция «Альянс наук: ученый – ученому» (28–29 марта 2013г.)

Региональная студенческая научно-практическая конференция «Актуальные исследования в сфере социально-экономических, технических и естественных наук и новейших технологий» (Днепропетровск, 4?5 апреля 2013г.)

V Международная научно-практическая конференция «Проблемы и пути совершенствования экономического механизма предпринимательской деятельности» (Желтые Воды, 4?5 апреля 2013г.)

Всеукраинская научно-практическая конференция «Научно-методические подходы к преподаванию управленческих дисциплин в контексте требований рынка труда» (Днепропетровск, 11-12 апреля 2013г.)

VІ Всеукраинская научно-методическая конференция «Восточные славяне: история, язык, культура, перевод» (Днепродзержинск, 17-18 апреля 2013г.)

VIII Международная научно-практическая Интернет-конференция «Спецпроект: анализ научных исследований» (30–31 мая 2013г.)

Всеукраинская научно-практическая конференция «Актуальные проблемы преподавания иностранных языков для профессионального общения» (Днепропетровск, 7–8 июня 2013г.)

V Международная научно-практическая Интернет-конференция «Качество экономического развития: глобальные и локальные аспекты» (17–18 июня 2013г.)

IX Международная научно-практическая конференция «Наука в информационном пространстве» (10–11 октября 2013г.)

«Спецпроект: анализ научных исследований» 2014 год

К. психол . н. Романець З. О.

Національний університет «Львівська політехніка», Україна

КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ   У   КОНТЕКСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ Я-КОНЦЕПЦІЇ І ДЕОНТОЛОГІЇ

 

Професійна компетенція лікаря вимагає, у значній мірі, комунікативної компетенції в контексті професійного спілкування з різними хворими, врахування їх особистісних властивостей, потреб, мотивів, а також їх сподівань на стосунок з лікарем, розуміння тієї ролі, якою хворі наділяють лікаря в особистісно-соціальному контексті.

Важливо, наскільки професійне ставлення лікаря охоплює роль особистості у результативності лікування, чи вміє залучати хворого у процес власного лікування, чи володіє гнучкістю тактики у стосунку з тими невротичними хворими, які знаходяться, наприклад, у двозначній позиції, – коли вони хочуть лікуватися, а повністю вилікуватись і одужати – ні.

Для інтегрального розуміння професійної компетентності лікаря, уявляється доцільним скористатися поняттям професійної Я-концепції медичного працівника як системи внутрішніх усвідомлюваних і неусвідомлюваних ставлень до різних аспектів фахової діяльності.

Так, в структурі професійної я-концепції медичного працівника можна виокремити наступні аспекти ставлень до:

1)    різного роду захворювань як частини природи людини, людського життя;

2)    медицини як науки і практики, її можливостей, перспектив, засобів, інструментарію тощо;

3)    процесу лікування, його етапів, рівнів, структурі, системності тощо;

4)    ліків як безпосереднього інструментарію лікаря;

5)    людей взагалі і хворих, зокрема;

6)    світу, природи, суспільства, устрою, законів тощо;

7)    до себе в ролі лікаря як функціонера у суспільстві.

Кожен із аспектів вимагає аналізу, осмислення, усвідомлення, можливо корекції з метою гармонізації власної особистості фахівця-медика, уникнення професійного психоемоційного вигорання.

Професіоналізм лікаря, імовірно, передбачає його комунікативну компетентність у стосунках із хворим. Поняття професійної компетентності сьогодні стало значущим в контексті фахової підготовки спеціалістів різного профілю. Його суть розкривається у наукових працях, дисертаціях тощо. Популярно, професійна компетентність може бути визначена як сукупність знань, вмінь, навичок, що адекватно застосовуються у динаміці професійно значущих ситуацій, вимог, виникаючих завдань тощо. Іншими словами, професійна компетентність – це здатність застосовувати свої фахові знання, вміння та навички адекватно до ситуації. це здатність застосовувати їх гнучко і динамічно. Щодо комунікативної компетентності, вочевидь, – це вміння гнучко застосовувати різні стилі спілкування з різними людьми за різних обставин. У цьому контексті виникає питання, скільки навчального часу приділено психології спілкування з хворим у фаховій підготовці медичних працівників. Можливо, існує навчання безпосередньо на робочому місці в залежності від специфіка хвороби та її впливу на особистість хворого, скільки часу приділяється тренінгу комунікативних вмінь.

Сьогодні у дипломних та дисертаційних роботах значне місце приділяється дослідженню так званої «психологічної картини хвороби», в якій відображається ставлення хворого до свого захворювання.

В результаті досліджень виділяють три найтиповіших ставлення.

1. Хворі цікавляться особливостями захворювання, прагнуть активно брати участь у лікуванні, сподіваються на одужання, роблять все можливе, виконують приписи і поради лікаря.

2. Хворі нічого не хочуть знати про своє захворювання, результативність лікування віддають на відкуп лікарю, дотримуються позиції: «Ви лікар,-. от і лікуйте».

3. Пригнічене депресивне ставлення, при якому людина є пасивною, зневіреною і не вважає своє видужання можливим, оскільки своє знання про захворювання негативно перебільшує. Такі хворі, в силу вказаних обставин, не сприяють одужанню, не допомагають лікарю у його роботі. Важливо зазначити, що, імовірно, для такого типу хворих, соматичне захворювання є свого роду нішею, захистом від різного роду психологічних проблем у житті.

Диференціація різних типів психологічних картин хвороби також пов’язана з нозологією соматичних захворювань, тобто, особистісно відрізняються пацієнти із захворюваннями ендокринної системи чи серцево-судинної, чи хворі на онкологічні захворювання тощо. Більше того, імовірно, в групі серцево-судинних захворювань буде своя диференціація щодо особистісних характерологічних особливостей між хворими на ішемічну хворобу серця і, наприклад, гіпертоніками.

Можна стверджувати, що психологічна професійна підготовка медичного працівника, її практичний компонент полягає у професійному підході до особистості хворого, здатності взаємодіяти з ним як з особистістю у процесі лікування, володінні конкретними методами і методиками релаксації, саморегуляції, зрештою, психокорекції щодо особистості хворого, так і себе самого. Такого роду знання, вміння, навички дозволять уникнути як непрофесіоналізму, так і професійної деформації особистості медичного працівника. Власне до останнього можна віднести «синдром вигорання», який виникає у різного роду фахівців, що працюють з людьми, і у своїй роботі використовують ресурси власної особистості. Він характеризується емоційним, розумовим, мотиваційним, фізичним виснаженням, викликаним гіперстимуляцією у роботі і професійним перевантаженням.

До появи синдрому професійного вигорання призводять наступні фактори:

–        нерозв’язані конфлікти власної особистості;

–        низький рівень підтримки і високий рівень критичності з боку колег;

–        робота з немотивованими або недостатньо мотивованими пацієнтами;

–        заборона на інновації і творче самовираження, що має адміністративний характер;

–        відсутність можливостей навчатися і вдосконалюватись.

Профілактика розвитку вказаного синдрому полягає у:

–        вмінні давати реалістичну оцінку своїх можливостей;

–        делегуванні частини відповідальності пацієнтам;

–        вмінні витримувати різного роду невдачі і поразки без самоприниження і ятрогенії;

–        розумінні того, що спади і тупики є природними етапами професійного розвитку справжнього фахівця.

До найбільш вагомих факторів щодо запобіганню професійному вигоранню, можна віднести наступні:

–        прийнятті на себе відповідальності за свою роботу, свій професійний результат;

–        можливість вільно висловлювати свої почуття і емоції, оскільки робота з хворими пов’язана, у значній мірі, з отриманням і накопиченням негативних емоцій;

–        застосування сучасних психотехнологічних релаксаційних методів та методів саморегуляції.

У кожного фахівця може бути свій набір загальних і спеціальних прийомів, усвідомлено чи не усвідомлено застосовуваних для відновлення і розвитку професійних здатностей і нормалізації загального стану.

Резюмуючи, можна підкреслити, що у контексті комунікативної компетентності і адекватної професійної я-концепції медичного працівника повинно бути присутнє

–        врахування особливостей особистості хворого і необхідність залучення його у процеси лікування через адекватне спілкування медика і хворого;

–        здатність протистояти професійній деформації власної особистості через вчасне розпізнавання ознак емоційного вигорання та їх ефективну корекцію.