К. е. н. Дереза В. М.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна

Використання сучасних фінансових інструментів

Використанню сучасних фінансових інструментів присвячено значна кількість робіт як закордонних так і вітчизняних вчених.

Фінансові інструменти хеджування досить різноманітні за своїми характеристиками – ліквідністю, доступністю, вартістю, ступенем ризику Тож, кожен з інструментів має свої переваги і недоліки. Зосередимо свою увагу на похідних цінних паперах. Похідні фінансові інструменти (деривативи) дістали свою назву від англійського терміну «derivative» – «похідний», оскільки їх вартість є похідною від вартості базових інструментів, покладених в основу угоди. Особливість похідних фінансових паперів (деривативів) полягає у тому, що їх інвестиційна віддача залежить від тих фінансових інструментів, від яких вони походять, тобто їх обіг пов’язаний з обігом базових фінансових активів. Базовим інструментом у подібних контрактах фінансового характеру, згідно світової практики, можуть бути як окремі види первинних фінансових інструментів – грошові кошти в національній та іноземній валютах, цінні папери, фінансові показники у вигляді індексів, курсів, відсоткових ставок, так і самі деривативи. Слід зауважити, що предметом похідного контракту можуть виступати не лише фінансові інструменти, але й біржові товари, відповідно до цього розрізняють фінансові і товарні деривативи.

На сьогодні законодавство України не має досконалих норм, які б передбачали регулювання випуску та обігу похідних інструментів, що значно гальмує розвиток ринкових реформ в цілому.

В цілому процедура трансферту ризиків через деривативи дозволяє згладжувати ризики, внаслідок чого підвищується ефективність фінансової та виробничої діяльності суб’єктів ринкових відносин. Водночас з виникненням біржової форми торгівлі похідними фінансовими інструментами створюються сприятливі умови для проведення операцій спекулятивного характеру.

В сучасних умовах деривативи виконують в економічній системі дві важливі функції, створюючи, з одного боку, механізми для проведення операцій хеджування цінових ризиків, а з іншого, дозволяючи біржовим спекулянтам гарантувати свої прогнози і здійснювати спекулятивні операції з метою отримання доходу від різниці в цінах.

Бурхливе зростання операцій з ПФІ припадає на кінець 70-х – початок 80-х років нашого століття в США, в Європі – на 80-90-і роки. В період енергетичної кризи, що спричинила інфляцію, гострою була проблема страхування ризиків, пов’язаних із зміною біржових курсів і процентних ставок. Операції з ф’ючерсами та опціонами переважно розв’язали цю проблему. Спекулятивні операції з ф’ючерсами допомогли зменшити коливання біржової кон’юнктури.

На основі аналітичних даних [ 1 ] встановлено, що найвища частка угод з деривативами на позабіржовому ринку припадає на контракти на процентні ставки (від 66 % до 75 %). На другому місті за кількістю угод (від 8 % до 12 %) знаходяться валютні контракти. Інші види угод займають незначну частку від загальної кількості угод, в межах від 0,5 % до 2 %. Таким чином, приблизно 80 % угод з деривативами припадає на хеджування процентних та валютних ризиків.

Аналізуючи структуру інструментів валютних контрактів, можна дійти висновку, що найбільш популярним інструментом, близька 50 % угод, є форварди та forex свопи, опціони та валютні свопи складають решту угод у приблизно рівних пропорціях. Така динаміка свідчить, що укладання строкових валютних контрактів є дієвим інструментом хеджування валютних ризиків, але при цьому кількість угод скорочується, тобто укладати угоди в змозі не всі учасники ринку. Аналіз структури та динаміки контрактів на процентні ставки виявив, що найчастіше, приблизно 80 % угод, використовуються процентні свопи, решту складають опціони та форвардні процентні угоди. Аналізуючи загалом позабіржовий ринок деривативів за останні роки слід зазначити, що від 52 % до 57 % усієї кількості угод складають процентні свопи, при цьому у вартісному вимірі на дані угоди припадає від 40 % до 58 % усього ринку [ 1 ]. Таким чином, даний інструмент хеджування фінансових ризиків є найбільш популярним серед учасників позабіржового ринку.

Популярність свопів у світі пояснюється наявністю вагомих переваг, у порівнянні з іншими інструментами хеджування, а саме: взаємовигідністю (завдяки проведенню операцій обміну обидві сторони досягають тієї мети, яку вони перед собою поставили); угоди своп укладаються тоді, коли потенційні учасники мають намір скористатися такими можливостями іншої сторони, яких самі вони не мають (від своп-контракту переваги отримують обидва учасники, жодний з них не програє і не виграє, завдяки чому вдається знизити вартість операції своп); своп-контракти – порівняно недорогі інструменти хеджування ризиків і за здійснення операції зацікавлена сторона сплачує комісійну винагороду в розмірі близько 1 % від суми угоди, крім того в разі взаємної домовленості комісійні за угодами своп можуть взагалі не стягуватися; угоди укладаються на будь-який період і базовий інструмент; ринок свопів (за кордоном) добре розвинутий, і тому процедура укладання своп-контрактів легко реалізується, умови обговорюються, як правило, по телефону; можливістю достроково вийти з операції своп кількома способами (для цього укладаються зворотні свопи, коли новий контракт компенсує дію вже існуючого); під час підписання угоди можна обумовити випадки припинення її дії, які дозволяють кожній зі сторін за певну платню розірвати контракт; зниження ризику за даним видом операцій, у разі невиконання зобов’язань однією зі сторін втрати іншої сторони обмежуються контрактними відсотковими платежами або різницями валютних курсів, а не поверненням основної суми боргу.

На наш погляд, найбільш доцільно укладати валютні свопи між підприємствами експортерами та імпортерами, що стосується процентних свопів, то між кредиторами та позичальниками.

Список використаних джерел:

1.                   Електронний ресурс. – Режим доступу: http//:www.bis.org/statistics/derstats.htm