Д. психол. н. Щербан Т. Д., д. е. н. Гоблик В. В., Щербан Г. В.

Мукачівський державний університет, Україна

Проблеми використання коштів трудових  мігрантів для розвитку регіонів

 

У цьому зв'язку можна виділяти дві групи причин так зва­ного «непродуктивного» використання ресурсів заробітчан. Перша з них – об'єктивні: адже перебуваючи за кордоном більшість українських трудових мігрантів слабо орієнтується у тому, що відбувається в економіці рідного регіону, більше того, навіть якщо б вони і хотіли започаткувати тут свій бізнес, у них немає для цього часу (принаймні до моменту повернення на батьківщину). Тому розпоряджатися заробітками доводиться здебільшого їхнім родичам, які залишились в Україні (як прави­ло це неповнолітні діти чи літні батьки або ж зайнята вихован­ням дітей «друга половина»). Зрозуміло, що такі «розпорядни­ки коштів» схильні витрачати їх на споживчі потреби: харчуван­ня, одяг, дозвілля, часом – комунальні платежі. Ще один попу­лярний напрям видатків: оплата навчання дітей, купівля нерухо­мості, автомобіля, які можуть вважатися формою внутрішніх інвестицій, але ці кошти, як правило, або вкладаються у вторин­ний ринок, або інвестуються за межі регіону (купівля будма­теріалів та авто, навчання в зарубіжних чи столичних ВНЗ то­що). Об'єктивність цієї групи факторів, на нашу думку, обумов­люється тим, що українське суспільство перебуває поки що на нижчих щаблях «піраміди Маслоу», коли домінуючими потре­бами є фізіологічні та потреби безпеки. Відтак, можна сподіва­тися, що ефективність такого джерела інвестування «автома­тично» зросте зі зростанням добробуту громадян.

Друга група причин неефективного інвестування коштів заробітчан – суб'єктивні, які обумовлюються мотивацією кожного з потенційних інвесторів та працівників органів місцевої влади як суб'єктів інвестиційного процесу. Йдеться, насамперед, про слабке розуміння суті підприємницької діяльності (зі знанням основ економічного права, бізнес-планування, управління персоналом тощо). По-друге, суб'єктив­ним бар'єром слід вважати і відсутність лідерського по­тенціалу, необхідного для створення власного бізнесу, у пе­реважної частини заробітчан. Адже сама мотивація їхнього виїзду на заробітки за кордон часто обумовлювалась неспроможністю «знайти власне місце у житті» на Батьківщині. До того ж трудова діяльність за кордоном концентрується, як правило, в сфері низько кваліфікованих робіт, що не сприяє формуванню лідерських амбіцій та відчуття відповідного сус­пільного статусу. По-третє, більшість українських трудових мігрантів працюють в напівлегальному режимі, що зумовлює постійний «страх» до відкритої конкуренції, невміння раціо­нально будувати стосунки з владою, недовіра до владних інституцій, намагання «не засвічувати» своїх доходів. Зреш­тою місцева влада не сприймає своїх співвітчизників, що пере­бувають на заробітках за кордоном, у ролі потенційних інвес­торів чи серйозних партнерів для співпраці. Відтак, навіть при наявності грошей і бажан­ня інвестувати в економіку свого регіону, трудові мігранти, швидше за все, наштовх­нуть­ся на низку суб'єктивних проблем у стосунках з владою.

Для того, щоб сформувати систему мотивації трудових мігрантів, яка б спонукала їх вкладати кошти в місцеву еко­номіку, насамперед у власний бізнес, на рівні регіональних органів влади слід запровадити відповідні заходи у декількох площинах: ідеологічній, стратегічній і психологічній.

Ідеологічний зріз передбачає формування нової філо­софії ставлення до заробітчан. На заміну асоціацій з пред­ставниками найбідніших соціальних верств або «нелегалами» варто запровадити фокус на потенційне партнерство. На рівні кожного регіону, де проблема заробітчанства є відчут­ною, має бути сформована програма співпраці із трудовими мігрантами, починаючи від опіки над їхніми дітьми на період відсутності батьків і закінчуючи створенням дорадчих органів при районних і обласних державних адміністраціях за участю самих заробітчан чи їх представників. По-друге, місцева вла­да має стати максимально відкритою до проблем громадян, зокрема тих, які в силу різних причин вимушені заробляти на життя за кордоном. У цьому разі може зникнути головна пе­решкода на шляху інвестування заробітчанами своїх коштів в українсь­ку економіку – недовіра до влади. Наступні кроки є більш очевидними: спрощення дозвільних та узгоджувальних процедур, інформаційна підтримка «нових» бізнесменів.

 У стратегічній перспективі проблема трудової міграції має стати складовою регіональних стратегій розвитку. У цьо­му ракурсі найбільш важливими заходами місцевої влади що­до активізації інвестиційного потенціалу заробітчан є:

–      інформаційна підтримка (дані про можливі об'єкти інве­стування, місцеві стимули до інвестування, пропозиції вільних земельних ділянок тощо);

–      консультування (створення за ініціативи місцевої влади консульта­тивних пунктів з надання відповідної правої, маркетингової, організаційної та інших видів підтримки бізнесу);

–      формування інституційного середовища для місцевого економічного розвитку (активізація діяльності агенцій регіонального розвитку, бізнес-асоціацій і бізнес-інкубаторів, громадських організацій (в тому числі і ор­ганіза­цій захисту інтересів трудових мігрантів), торгово-промислових палат та їхніх філій тощо).

У психологічній площині важливо створення комфорт­них умов для ведення підприємницької діяльності на певній території. З цією метою місцева влада може організувати на­дання послуг для отримання заробітчанами нової освіти, підвищення рівня кваліфікації, сприяння у забезпеченні ро­бочою силою відповідних підприємств тощо. Іншим засобом психологічної підтримки є ство­рення системи фінансових пільг на місцевому рівні. Ці пільги можуть стосуватися як на­дання так званих податкових кредитів для започаткування і налагод­ження бізнесу, так і роботи в режимі прискореної амортизації, а також тимчасового надання фінансової підтримки влади в разі інвестування коштів у пріоритетні для регіону галузі.

Готовність місцевої влади до співпраці з трудовими мігрантами як з потен­цій­ними інвесторами є, на нашу думку, важливим чинником економічного розвитку багатьох ук­раїнських територій. За допомогою вищеописаних важелів влада здатна досягнути вирішення найбільш гострих проб­лем заробітчан та залучити їх до роботи в легальному секторі економіки.

Водночас, слід визнати, що внутрішні інвестиції, у тому числі і акумульо­вані за рахунок вищеописаних «нетрадицій­них» джерел (заробітчани, «тіньо­вий» сектор і домашні госпо­дарства) мають не лише високий потенціал впливу на еко­номічний розвиток територій, але також несуть низку ризиків, які місцева влада повинна вміти своєчасно ідентифікувати та запобігати їхньому пере­ростан­ню у серйозні проблеми.