К. е. н. Хачатурян О. С.

Кіровоградський національний технічний університет, Україна

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ КАТЕГОРІЇ «ЗАЙНЯТІСТЬ»

Зайнятість являє собою проблематичну, різносторонню соціально-економічну сутність, якій притаманна всеохоплююче-загальна для всього людства природа. Проблема зайнятості працездатного населення в умовах ринкової економіки загострюється як адекватне відображення зміни масштабів виробництва, його структуризації та переходу на нові умови господарювання. Більше того, з поглибленням соціально-економічної кризи, пов’язаної з подіями на сході країни, вона перетворюється в Україні у проблему номер один.

Значне число різноманітних за своєю оцінкою формулювань змісту світосприйняття зайнятості наводиться у наукових часописах. Вчені радянської економічної школи тлумачили зміст зайнятості населення таким чином, що вона є фактом докладання дійсної праці, котра ґрунтується на громадському розподілу практичної діяльності різноманітними прошарками народонаселення в багатоманітних галузях громадсько-доцільного функціонування. Також під зайнятістю малося на увазі переміщення дієвого елементу народонаселення стосовно до матеріальних часток сфери створення та накопичення матеріальних благ у характерних соціально-економічних формах для певного суспільно-політичного ладу.

Сателітами повної зайнятості в «соціалістичному» минулому фігурували невисока вартість прикладеної праці, брак суперництва між претендентами на посади та робочі місця й неефективне використовування розумових можливостей працівників. Однак, визначення повної зайнятості на той час, як співвідношення поміж попитом працездатного населення на роботу та фактом існування на ринку праці вільних посад, які можуть вдовольнити цей попит на державному, регіональному та місцевому рівні, може бути визнане таким, що відповідає ринковим умовам господарювання.

Інтерпретацію змісту зайнятості, що ґрунтується на праві громадян вільного володіння своєю здатністю до праці та праві власності на засоби виробництва для виконання цих робіт схильні поділяти ряд вітчизняних і зарубіжних економістів. У цілому, зайнятість у суспільстві знаходиться під впливом багатьох факторів і процесів, зокрема, економічного механізму формування відносин зайнятості.

Прикладом економічного підходу може бути формулювання, за яким зайнятість являє собою сукупність взаємовідносин між особами у зв’язку із наданням їм робочих місць і прийняття участі в хазяйській роботі, яка зумовлена рисами форм виробничої діяльності. У сенсі суспільної сутності зайнятості розуміється непорушний порядок діяльності суспільних класів у царині зайнятості, їх взаємовідношення між собою та з владою.

Якщо розглядати зайнятість як соціально-економічне поняття, то вона визначає поведінку трудящих, спрямовану на забезпечення індивідуальних і громадських запитів, і в той же час не конфліктує із законодавством і дає їм заробітну платню, тобто відповідний статок. Прибічники соціально-економічного трактування, визначаючи поняття зайнятість, зосереджуються на присутності у взаєминах зайнятості таких обопільно зумовлених сторін: соціальної та економічної.

Отже, у зайнятості знайшли своє відображення різноманітні стосунки: економічні, демографічні, суспільні, нормативно-правові, психологічні, через котрі зайнятість відображує загальне становище щодо відтворення громадських реалій. Максимально всеохоплююча природа її зводиться до її економічних параметрів. У соціальному аспекті зайнятість характеризує розвиток особистості, у демографічному дається характеристика у поєднанні з по віковою та статевою особливістю, а законодавство, мовби конфігурація вияву реальної суті соціального ладу, достачає правові перспективи притягнення особистості стосовно прикладання трудових навичок, цілком чіткого виду діяльності, гарантованої шляхом працевлаштування чи само зайнятості, законності отримання прибутку. Психологічний підхід до визначення категорії зайнятість може бути представлений формулюванням, згідно з яким зайнятість являє собою не безпосередньо ринкову домовленість, зміст котрої зводиться до обміну трудових навичок на заробітну платню, а має місце переміна у способі існування. Це супроводжується глибинними перемінами у звичному перебігу реальності. Причому ці зміни можуть бути довготривалими, а в деяких випадках повернення до звичного способу існування стає неможливим [3, с. 257].

Максимально поширеним є загальнотеоретичний погляд на формулювання поняття «зайнятість». У межах такого підходу зайнятість – це не тільки прибуткова робота, а вона являє собою трудову діяльність у якового найширшому розумінні. Так, зайнятість розуміється як участь працездатної частини народонаселення в трудовому процесі. Причому, під зайнятістю мається на увазі і отримання освіти, і проходження військової служби, і господарювання дома, і патронажна діяльність, а також «зайнятістю … визнають також корисну для суспільства роботу працездатних осіб, яка дає можливість їм отримувати заробітну платню» [2, с. 227].

Відповідно до визначення, яке може бути прикладом реалізації в змісті зайнятості інституціонального підходу адекватного ринковим відносинам, «зайнятість виступає як сукупність суспільних відносин із приводу включення суб’єкта праці в господарську діяльність через купівлю-продаж робочої сили» [1, с. 49].

Таким чином, зайнятість у новітній оцінці являє собою систематичність громадсько-економічних стосунків, котрі дають можливість для працевлаштування економічно активної частини народонаселення, урізноманітнюють види його діяльності у громадському створенні матеріальних благ, а так само забезпечують відтворювальні, розподільчі та перерозподільні процеси стосовно до активних у трудовому відношенні осіб, тим самим визначаючи якісний рівень життя у реальному режимі.

Список використаних джерел:

1. Белокрылова О. С. Занятость и рынок труда в переходной экономике: теория и практика / О. С. Белокрылова, А. А. Заиченко. – Ростов на Дону : Книга, 1998. – 212 с.

2. Борисов А. Б. Большой экономический словарь / А. Б. Борисов. – М. : Книжный мир, 2001. – 895 с.

3. Корнаи  Я. Дефицит / Я.  Корнаи. – М. : Наука, 1990. – 607 с.