Городинський С. І.

Буковинський державний медичний університет, Україна

РОЗГЛЯД ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ТА СПОРТУ

ЯК ПРІОРИТЕТНОГО НАПРЯМКУ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ

У ЗАБЕЗПЕЧЕНІ ЗДОРОВ’Я ГРОМАДЯН

 

На сучасному етапі розвитку суспільства фізична культура – це самостій­на і особ­лива галузь загальної культури, яка спрямована головним чином на зміцнення здоров’я людини, продовження її творчої активності та жит­тя, а також на зростання і вдосконалення її всебічного й гармонійного розвитку і викорис­тан­ня набутих якостей у суспільній, трудовій та інших видах діяльності.

Фізична культура і спорт – дієві засоби для виховання всебічно гармо­ній­ного розвитку особистості, які поєднують у собі освітню, оздоровчу, виховну та інші ланки. Зв’язок розумового виховання з фізичною культурою і спортом – багатосторонній. На заняттях фізичними вправами набуваються знання про раціональний спосіб виконання рухових дій, застосування їх у тому чи іншому виді діяльності. Заняття фізичною культурою і спортом допомагають розвитку пам’яті, особливо рухової та зорової, удосконаленню уваги, її точності та якості. Відповідно здоров’я – це гармонійна єдність фізичних, психічних і професійних функцій людини, що сприяє оптимальній реалізації її можливостей у різних видах трудового і суспільного життя. Абсолютно чітко вимальовується і кореля­цій­ний взаємозв’язок між станом здоров’я, здоровим способом життя і здоровим стилем життя.

На думку сучасних учених, під здоров’ям мається на увазі гармонійна єдність обміну між організмом і довкіллям, результат якого – нормальна робота всіх органів і систем людини. Критеріями здоров’я можна вважати нормаль­ний стан нервової, серцево-судинної систем, шлунково-кишкового тракту, опорно-рухового і ендокринного апарату, мобільність, високий рівень адаптації до негативних чинників зовнішнього середовища. Багато біологів і філософів пов’язують стан здоров’я із сенсом життя, високою соціальною значущістю, творчою цілеспрямованістю людини, задоволенням, оптиміз­мом, бажанням працювати.

Людина, займаючись важкою фізичною працею, добре усвідомлювала, що вона сама повинна турбуватися про відновлення свого здоров’я. До не­дав­ньо­го часу людині здавалося, що здоров’я також постійне, як електро-, водопостачання, що воно буде завжди, оскільки турбота про нього перекла­дена сучасністю на плечі держави, медичної галузі, які повинні поставляти здоров’я як продукти, товари, послуги.

Проте загальновідомо, що головною і найсерйознішою причиною є нераціональний спосіб життя, неоптимальне використання сьогоднішніх досягнень науки про людину, про її резерви, психофізіологічні, фізичні можли­вості. Результати досліджень здоров’я людини та чинників, що впли­вають на його стан, показують, що здоров’я людини залежить від:

- стану медицини – на 10%;

- впливу екологічних чинників – на 20–25%;

- генетичних чинників – на 20%;

- умов і способу життя – на 50%.

У період сьогоднішніх соціально-економічних реформ різко зросло значення гігієни – науки про здоров’я, про засоби і методи його збереження, зміцнення і запобігання негативному впливу на нього чинників довкілля.

До гігієнічної регламентації схильні будь-які форми трудової, навчаль­ної, спортивної, культурної діяльності людини, і, як наслідок, гігієна вивчає умови праці, побуту, відпочинку, одягу, харчування, заняття спортом, фізич­ною культурою, що, у свою чергу, зобов’язав гігієнічну науку глибоко пізна­вати стан ґрунтів, повітря, клімату і мікроклімату.

Під здоровим способом життя розуміються використовувані форми повсякденної життєдіяльності, які відповідають гігієнічним принципам, підсилюють адаптивні можливості організму людини, сприяють відновлен­ню, підтримці і розвитку його резервних рівнів, а також виконанню про­фе­сій­них функцій.

Охорона здоров’я, забезпечення умов для здорового способу життя, ефективних санітарно-гігієнічних заходів віднесені до переліку основних прав громадян України, які захищаються державою на підставі конституційних положень відповідно до міжнародних стандартів.

Одним із найважливіших напрямів державної політики в Україні є створення умов для забезпечення здоров’я громадян, про що свідчать програми: а) Міжгалузева комплексна програма «Здоров’я нації» на 2002–2011 роки; б) Національна доктрина розвитку фізичної культури та спорту; в) Державна програма розвитку фізичної культури та спорту на 2007–2011 роки та ін. Після закінчення терміну дії вищезазначених програм Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2011 р. № 828-р затверджено Концепцію Загальнодержавної цільової соціальної програми розвитку фізичної культури і спорту на 2012–2016 роки, до якої, у тому числі, були включені питання програми «Здоров’я нації». Необхідність прийняття цих документів зумовлено стійкою тенденцією до зниження рівня здоров’я різних верств населення, що спостерігається останніми роками. Особливо гостра ситуація з погіршенням стану здоров’я серед учнівської молоді. Так, захворюваність, що пов’язана з порушенням постави, зросла у 1,5 рази, захворюваність шлунково-кишкового тракту – у 1,4 рази, захворюва­ність ендокринної системи – у 2,6 рази.

Отже, для покращення здоров’я школярів та подолання негативної тенденції щодо їх захворюваності слід створити умови, які б забезпечували формування в населення потреби в здоровому способі життя та сприяли вихованню соціально активного громадянина. Створення таких умов є одним із найважливіших напрямів державної політики України.

В Україні набуває поширення міжнародний рух “Спорт для всіх, який розглядає фізкультурні заняття як невід’ємне право кожного громадянина, незалежно від етнічних, вікових, статевих відмінностей, соціального статусу і можливостей. Це нове досягнення світового суспільства, яке має прихильників у багатьох країнах, спрямоване на зміцнення здоров’я і розвиток фізичної підготовленості населення за допомогою спортивних та рекреаційних видів оздоровчої рухової активності.

У проекті Національної доктрини розвитку фізичної культури і спорту зазначено, що пріоритетним завданням сфери є виховання національних традицій прихильності до оздоровчої рухової активності як важливого компонента здорового способу життя особистості. Кожен громадянин держави має усвідомити необхідність докладання максимальних зусиль у використанні доступних засобів фізичної культури для підвищення своєї фізичної підготовленості, функціональних можливостей організму, зміцнення здоров’я, профілактики захворювань; організації активного дозвілля, сприяння успішній соціалізації на всіх етапах життєдіяльності.

В останні роки в Україні здійснюються заходи, спрямовані на формування та вдосконалення сфери фізичної культури і спорту. Державна програма розвитку фізичної культури і спорту та Цільова комплексна програма «Фізичне виховання – здоров’я нації», які реалізувались наприкінці минулого та на початку нового століття в Україні, визначили організаційно-управлінські, нормативно-правові та інші засади її функціонування в нових соціально-економічних умовах.

Однак, незважаючи на це, нинішній рівень розвитку фізичної культури у нашій країні не задовольняє суспільство за багатьма показниками. Недооцінюються її можливості у формуванні здорового способу життя та зміцненні здоров’я громадян, профілактиці шкідливих звичок, передусім серед молоді, та у розв’язанні інших важливих соціально-економічних проблем. Нагальним залишається питання забезпечення оптимальної рухової активності в структурі життєдіяльності та дозвілля громадян.