Стаховська Н. Ф.

Дніпродзержинський державний технічний університет

ЗМІНИ У ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІЙ СТРУКТУРІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Зміни у словниковому складі української мови пов’язані зі сферою матеріального виробництва, розвитком продуктивних сил і виробничих відносин, науково-технічним прогресом і зміною в соціальній та політичній структурі суспільства, засвоєнням чи втратою духовних та культурних цінностей народу. Кожна зі сфер функціонування літературної мови засвідчує ці зміни по-різному. Особливої уваги заслуговують дослідження лексики періодів соціальних зрушень, коли змінюються умови та сфери функціонування української мови як державної з урахуванням вікових, соціальних змін у складі мовців, територіальних відмінностей мови тощо.

На початку ХХІ століття питання статусу, перспектив та напрямів розвитку української мови, зокрема її лексичного складу, постійно перебувають у полі зору вітчизняних лінгвістів. Однак деякі мовні явища, що стосуються лексико-семантичного рівня мови, подаються без чіткої структуризації та детального аналізу класифікаційних ознак. Потребує уточнення поняття «лексико-семантичні процеси».

Під терміном «лексико-семантичні процеси» розуміємо зміни в лексико-семантичній системі української мови на рівні внутрішньослівних, парадигматичних, синтагматичних та асоціативно-дериваційних відношень, що визначають динаміку кількісних та якісних структурно-семантичних та функціонально-стилістичних змін.

Зміни словникового складу мови зумовлені дією інтралінгвальних та екстралінгвальних факторів (за іншою термінологією, такі кореляційні пари, як «позамовні / внутрішньомовні», «позамовні / мовні», «екстралінгвальні / лінгвальні», «екстралінгвістичні / інтралінгвістичні», «внутрішньосистемні / позасистемні» чинники/фактори/стимули розвитку мовної системи).

Активізація процесів запозичення, жаргонізації, лексичної реактивації в сучасній українській мові зумовлюється дією відповідних екстралінгвальних та інтралінгвальних факторів. Процес запозичення детермінується, з одного боку, змінами в суспільно-політичному, економічному, культурному, освітньому житті українського суспільства, а з іншого – викликаний потребою в засобах чіткої однозначної або експресивної номінації, тенденцією до уникнення полісемії, потребою нейтралізувати національну специфіку, протиставити певні групи або мовців довкіллю чи ідентифікувати, завуалювати поняття (прагнення до евфемістичних замін).

Серед факторів активізації реактивованих лексичних одиниць виділяються: зміни у суспільно-політичному житті, демографічні зміни (активні міграційні процеси в країні), зміни умов функціонування української мови, а також тенденція до деколонізації, ідентифікуюча функція слова, явище «стилістичної транспозиції» тощо.

У процесі розвитку мови можуть виникати нові значення слова, тобто його семантичний обсяг змінюється – розширюється чи звужується. Але в кожний конкретний період семантична структура слова є величиною постійною, інакше неможливим було б мовне спілкування. Здатність слова вживатися в кількох значеннях називається багатозначністю. Багатозначність вважають могутнім джерелом і засобом збагачення словникового складу мови. Нові значення слова виникають на основі перенесення найменування з одних предметів, ознак, дій, станів на інші на основі подібності чи суміжності. Внаслідок цього створюється можливість одним словом позначати два і більше поняття. Так, іменники механізм, приплив шляхом метафоризації набували нового значення «сукупність заходів», «надходження чого-небудь суцільною масою», з яким вживаються в текстах професійного мовлення без будь-якого відтінку образності чи емоційності, напр.: Кабінетові Міністрів України та Національному банку України розробити та запровадити механізм, який сприяв би припливу коштів населення до Ощадного та інших банків України. В усній формі ділової мови слова в переносному значенні використовують ширше, пор.: На біржах встановлюється так звана цінова стеля. Інколи ціна руйнує цю стелю.

Значення слова співвідносне з поняттям як категорією мислення, що виникає внаслідок відображення та узагальнення у свідомості людини істотних ознак і властивостей предмета, являє собою сукупність людських знань про предмет. Слово матеріалізує поняття і тим самим робить його доступним і для інших людей. Однак слово не тільки матеріалізує поняття, а й формує його. Таким чином, воно – не умовне звукове позначення предмета, а мовний знак, що виникає внаслідок пізнання людиною ознак, властивостей предмета. Здатність слова називати поняття дає можливість у процесі спілкування користуватися порівняно невеликим запасом слів. Усвідомлення нерозривного зв'язку слова і поняття – запорука успішного глибокого оволодіння мовою свого фаху, вміння точно висловлювати думки, добираючи для цього відповідні лексеми. Поняттєвість як основна ознака наукового, професійного мовлення закріплюється і виражається у словах-термінах.

Для ділового мовлення багатозначність – явище небажане, оскільки провокує неточність, двозначність трактувань. В офіційно-діловому та науковому стилях мови слова використовують, як правило, в одному термінологічному значенні, яке не обов'язково є первинним. Наприклад, слово каса має п'ять значень, серед яких значення «назва кредитної установи, організації*», з яким воно функціонує у банківській справі (ощадна каса, депозитна каса, прибуткова каса), словник української мови подає третім.

Словниковий склад сучасної української літературної мови формувався протягом тривалого історичного часу. Лексика сучасної української літературної мови не однорідна за походженням. Виділяють корінну і запозичену лексику.

Власне українська лексика – це слова, які виникли на українському мовному ґрунті в період формування і розвитку української мови і виражають її специфіку. Це кількісно найбагатший та найбільш різноманітний пласт корінної лексики, який утворюють загальновживані слова різних тематичних груп, назви страв і напоїв, одягу та взуття, рослин, явищ природи, абстрактна лексика, напр.: вареник, галушка, борщ, горілка, паляниця, млинець, юшка, узвар; штани, спідниця, черевик, чобіт, кожух, сорочка, хустка, стрічка; соняшник, суниця, шовковиця; гай, хурделиця; мрія, надія, поступ, а також назви із суспільно-політичної, адміністративної, технічної, наукової, педагогічної сфер, напр.: власність, громада, громадянин, галузь, держава, працівник, урядовець, підприємство, промисловість, кисень, питома вага, підручник, іспит, освіта.

Крім корінних слів, у лексичному складі української мови певне місце займають запозичення з інших мов (близько 10% усього її словникового складу). Цікавим є процес засвоєння слів з інших мов. Відбувається він, як правило, внаслідок культурних, економічних, політичних контактів з іншими народами. Безперечно, запозичені з інших мов слова відповідним чином пристосовуються до фонетичних, граматичних законів української мови, тобто відбувається їх фонетичне, ірафічне, лексичне, граматичне освоєння (адаптація). Тому не завжди легко встановити різницю між корінним та запозиченим словом, особливо давніми запозиченнями чи запозиченнями з інших слов'янських мов, напр.: влада, власний, ганьба, гасло, праця, чекати (з чеської), місто, хвороба, кишеня (з польської), посланник, чиновник (з російської), бадьорий, дьоготь (з білоруської), левада, огірок, м 'ята (з грецької), бульба, коляда (з латинської), козак, шаровари, табун, отара, гарбуз (з тюркських мов).

Більшість запозичених слів зберігають характерні фонетичні, словотвірні, морфологічні ознаки. Наприклад, для запозичень із грецької мови характерні голосні [а], [е] на початку слова: афера, ера, епос; звукосполучення пс, кс у середині слова: лексика, псевдонім; суфікси -ад(а), -ид(а), -ід(а): олімпіада, панахида, піраміда та ін.

У новий час кількість запозичень з інших мов збільшується. Про це свідчить словник-довідник Д. Мазурик «Нове в українській лексиці»1. Укладений за матеріалами української преси і частково зарубіжних періодичних україномовних видань 1991–2001 pp., словник відображає динаміку процесів, що відбуваються в сучасній українській мові, зокрема щодо запозичень. Уперше засвідчені серед неологізмів-запозичень слова акредитувати, антиглобаліст, антидемпінг, ваучер, вебсайт та ін.

Мова професійного спілкування передбачає широке використання виробничо-професійної та науково-термінологічної лексики. Виробничо-професійна лексика – це слова чи словосполучення, які пов'язані з певною сферою виробництва (назви процесів виробництва, знарядь праці) та професії. Спеціальні слова та вислови, притаманні мові певної професійної групи, називають професіоналізмами. Виділяють науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жаргонні професіоналізми3. Звичайно вони виступають як неофіційні, розмовні, а тому часто емоційно забарвлені синоніми-еквіваленти до усталеної професійної номенклатури чи слів-термінів і виходять за межі літературної мови. Наприклад, у мові працівників банківсько-фінансової сфери можна почути професіоналізми «зняти касу», «підбити (прикинути) баланс»; користувачі персональних комп'ютерів материнську плату називають «мама», а клавіатуру – «клава»; у друкарів та журналістів помилка – це ляп. Лише деякі з них часом входять у нормативне вживання, напр.: двірник «пристрій для очищення вітрового скла», ліхтарик, боковик «підзаголовок, винесений за поля тексту».

Науково-термінологічна лексика – один з основних лексичних компонентів таких функціональних стилів писемного мовлення, як науковий, офіційно-діловий, публіцистичний. Усі слова, які належать до термінологічної лексики, об'єднуються в мові загальною назвою «термін».

Термінологічна лексика є важливою категорією лексики кожної мови. Термінологія становить окрему підсистему в складі лексичної системи, , для неї характерний двосторонній зв'язок з лексичною системою, оскільки одночасно вона є й донором, і реципієнтом – збагачуючи певною мірою лексику, вона сама перебуває під впливом тих процесів, що відбуваються у лексиці загальнонаціональної мови»6. Кількість термінів з розвитком суспільства збільшується, оскільки вони перші фіксують соціально-економічні, державно-політичні, науково-технічні та культурні досягнення усієї людської цивілізації.

Важливо також, наголошують мовознавці, сформувати національну терміносистему у найсучасніших галузях, а саме у галузях комп'ютерної техніки, штучного інтелекту, автоматизованого забезпечення, інформаційної служби, розширити присутність української мови в Інтернеті, тобто створити українську термінологічну базу сучасного постіндустріального суспільства7.

У лексичному складі української літературної мови виділяють слова, які виражають не тільки поняття, а й містять у собі відтінок емоційної забарвленості, образності (емоційно-експресивна лексика).

На думку деяких дослідників, «професіоналізми виникають, коли та чи інша спеціальність або вид занять не має розвинутої термінології». Більш виваженою, однак, видається думка про те, що професіоналізми вживаються у певному професійному середовищі з метою «детальнішого членування дійсності в сфері спеціальних інтересів» [3]. Виконуючи важливу номінативно-комунікативну функцію, вони сприяють кращому взаєморозумінню.

Професійна лексика тісно пов'язана зі спеціальною термінологією окремих галузей науки, техніки, освіти. Вони мають велику кількість спільних елементів, але між ними є й істотні відмінності. При детальній диференційованості назв окремих предметів, їх частин та видових понять у професійній лексиці немає назв для широких категорій однакових чи подібних реалій, а кожна назва за своїм походженням і структурою звичайно ізольовані від інших, виникають стихійно на власній мовній основі, не мають чіткого наукового визначення. У термінології слова, що означають близькі поняття, становлять утворення від однакових коренів, галузеві терміни переважно творяться свідомо, часто з використанням іншомовних слів та словотворчих засобів.

Професіоналізми здебільшого застосовують в усному неофіційному мовленні, у писемній мові вживають у виданнях, призначених для фахівців (буклети, інструкції, поради). Взагалі в офіційно-діловому та науковому стилях професіоналізми використовують з певним застереженням. Чим вищою буде мовна культура і більш організованим колектив, тим рідше з'являтимуться професіоналізми, особливо в діловому мовленні.

Отже, лексика містить у своєму складі слова, які не тільки обслуговують наукову діяльність людей, але й вживаються для точного позначення певного поняття.

Список використаних джерел:

1. Мацько Л. І. Українська мова в кінці ХХ ст. (зміни в лексиці) / Л. І. Мацько // Дивослово. – 2000. – №  4. – С. 15–20.

2. Муромцева О. Г. Розвиток лексики української літературної мови в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. / О. Г. Муромцева. – Х. : Вид-во при Харківському державному університеті видавничого об’єднання «Вища школа», 1985. – 152 с.

3. Пентилюк М. І. Культура мови і стилістика / М. І. Пентилюк. – К. : Вежа, 1994. – 240 с.

4. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови / О. Д. Пономарів. – 3-тє вид., перероб. і доповн. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2000. – 248 с.

5. Роль і мiсце мови у суспiльствi // Тези доп. 50-ої підсумк. конф. проф.-викл. складу КПУ. – К., 2002. – С. 21.

6. Слово у мовi та словнику // Науковий вiсник Ужгородського університету. – 2006. – Вип. 3. – С. 47–49.

7. Стратулат Н. В. Семантична неологізація як спосіб збагачення словникового складу української мови / Н. В. Стратулат // Мовознавство. – 2007. – № 3. – С. 69–77.