К. ф. н. Маторіна Н. М.

Донбаський державний педагогічний університет, Україна

ПРО СТАТУС ДЕТЕРМІНАНТНИХ ЧЛЕНІВ РЕЧЕННЯ

 

Для слов’янського, зокрема українського, мовознавства актуальним є багатоаспектне дослідження детермінантних членів як незалежних поширювачів різноманітних структур речення, оскільки це є суттєвим внеском в  опис граматич­ної організації цієї синтаксичної конструкції.

У сучасних описових граматиках поширеним є аналіз простого речення безвідносно поняття «другорядні члени речення». Замість нього послуговуються дефініцією «розповсюджувач речення», під якою розуміють такі компоненти речення, що не мають опорного слова, а тому виступають розповсюджувачами – детермінантами. Проблема детермінантів не набула в сучасному мовознавстві однозначного розв’язання, хоча висунуто чимало аргументованих позицій на користь виокремлення детермінантів як специфічних другорядних членів речення.

Особливу позиційну роль у структурі речення детермінантів, їх самостійність, відсутність формального зв’язку з іншими членами речення та відношення до всього речення в цілому лінгвісти помітили ще у кінці ХІХ ст. У російському мовознавстві теорію зазначених членів речення студіювали В. П. Малащенко, Т. П. Ломтєв, Н. Ю. Шведова, Л. Д. Чеснокова та ін.; у лінгвоукраїністиці проблему виокремлення незалежних поширювачів у реченні досліджували В. М. Русанівсь­кий, І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська та ін.

Тривалі пошуки мовознавців щодо розв’язання окресленої проблематики детально викладено в монографії В. П. Малащенка «Свободное присоединение предложно-падежных форм…» [3], а деякі питання, що в тому чи тому ракурсі порушували учені, розглянуто і систематизовано І. Р. Вихованцем, Н. Ю. Шведо­вою, А. П. Загнітком та ін. [1; 4; 2].

Термін детермінантні члени речення чи детермінанти запровадила в синтаксичний обіг російська дослідниця Н. Ю. Шведова [4]. На нашу думку, цей термін (від лат. determinantis – той, що обмежує) не висвітлює чітко специфіку цих специфічних другорядних членів речення. До того ж детермінантами часто вважають і такі граматичні одиниці, як форми із суб’єктним та об’єктним значен­нями, зумовлені валентністю предикатів. Саме тому І. Р. Вихованець пропонує новий термін на позначення таких другорядних членів речення – приреченнєві члени речення [1]. Він чітко висвітлює особливості таких другорядних членів речення, основна ознака яких полягає в залежності не від окремого слова, а від речення.

Детермінант – це член речення, поєднаний з усіма складниками висловлення водночас за допомогою синтаксичного зв’язку детермінації, який зовнішньо подібний до прилягання, проте не має ознак прислівного зв’язку. Детермінант, здебільшого, є обов’язковим складником семантичної структури речення та зберігається у всіх його формах. Детермінантом можуть виступати семантичні суб’єкти, об’єкти (як додатки), локатив, темпоратив (мисленнєві аналоги часу і простору), каузатив (аналог причини) як обставини. Одне речення може у своїй структурі мати кілька детермінантних членів.

Граматичні особливості детермінантів як самостійної семантико-синтаксичної категорії речення, науковці систематизували за такими ознаками:

1) поєднання з предикативною основою за допомогою зв’язку вільного приєднання;

2) домінантна синтаксична позиція на початку речення;

3) здатність розгортатися в самостійну реченнєву структуру.

Проблема класифікації детермінантних компонентів знайшла відображення в дослідженнях сучасних мовознавців, які піддають аналізу здебільшого прислівники та прийменниково-відмінкові конструкції як типові виразники валентної незв’язаності. А. П. Загнітко класифікує детермінанти, враховуючи їх семантичні особливості, й виокремлює такі: 1) фонові детермінанти; 2) детер­мінанти зумовленості; 3) детермінанти з характеризувальним значенням  [2].

Детермінантний підрядний зв’язок у реченні поєднує детермінанти з предикативним ядром і характеризується на відміну від предикативного взаємоспрямованістю. Підрядний зв’язок між детермінантами й предикативним центром речення має слабкий характер порівняно з прислівним словосполу­ченнєвим та реченнєтвірним, який зазвичай виявляє тісніший характер з огляду на семантичну недостатність чи граматичну особливість опорного компонента словосполучення. Типовою формою детермінантного підрядного зв’язку на рівні речення є форма прилягання, що реалізує слабкий синтаксичний зв’язок структурної основи речення з детермінантами, Поглиблений опис об’єкту нашого дослідження вимагає аналізу детермінації ще в одному аспекті – семантичному. Існують певні, досить прості правила позиційного розташування детермінантних членів у реченні. Позиція детермінантів, як i головних членів речення – підмета i присудка, підпорядкована правилам, що вимагають закони актуального членування речення.

Детермінант можна визначити за допомогою трансформації «вилучення» його із структури речення. Якщо поширювач не зумовлений валентністю дієслова, він легко опускається, не впливаючи на його семантику, і не руйнує конструкцію. Цим визначається основна відмінність детермінантів від прислівних поширювачів.

Зазначимо, що в синтаксичній структурі двоскладного речення детермінанти посідають особливе місце. Вони утворюють прості за формою речення, але семантично складні структури. Детермінантні члени речення, на відміну від інших синтаксичних компонентів, модифікують різноманітні семантико-синтаксичні відношення з виразно виявленим синкретизмом.

 

Список використаних джерел:

1.      Вихованець І. Р. Грамматика української мови. Синтаксис / І. Р. Вихованець. – К. : Либідь, 1993. – 368 с.

2.      Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис : моногр. / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2001. – 662 с.

3.      Малащенко В. П. Свободное присоединение предложно-падежных форм имени существительного в современном русском языке / В. П. Малащенко. – Ростов-на-Дону : Изд-во Рост. ун-та, 1972. – 172 с.

4.      Шведова Н. Ю. Существуют ли детерминанты как самостоятельные распространители предложения / Н. Ю. Шведова // Вопросы языкознания. – 1968. – № 2. – С. 39–50.