Равлюк Н. В.

Чернівецька ЗОШ І-ІІІ ступенів №16, Україна

РОЛЬ СІМ'Ї У ФОРМУВАННІ ХАРАКТЕРУ ДИТИНИ: АНАЛІЗ НАУКОВИХ ПОГЛЯДІВ

 

Актуальність дослідження окресленої проблеми пояснюється вимогою часу, а необхідність – повнотою і глибиною вражень авторки від власної педагогічної співпраці з сучасними батьками учнів початкової школи.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок з важливими науковими та практичними завданнями. Про важливість родинного виховного середовища підкреслюється в українському законодавстві. Зокрема, у Концепції сімейного виховання в системі освіти України «Щаслива родина» на 2012–2021 роки наголошується на тому, що «сучасна сім’я має стати головною ланкою у вихованні дитини, забезпечити їй належні матеріальні та педагогічні умови для фізичного, морального і духовного розвитку» [6]. І це закономірно, адже побудувати повноцінну національну школу без активної участі й підтримки сім’ї неможливо.

Аналіз наукової літератури виявив значний доробок вітчизняних учених, які досліджували: загальні питання сімейного виховання (О. Вишневський, В. Кравець, А. Кузьмінський, А. Марушкевич, В. Омеляненко та ін.); роль батьків у вихованні особистості (І. Бартошевський, І. Врецьона, О.  Іванчук, О. Максимович, В. Постовий); вплив сім’ї на формування характеру дитини (О. Гордійчук, Є. Сарапулова, І. Хільковець та ін.).

Мета публікації полягає в розкритті поглядів вчених щодо ролі сім'ї у формуванні характеру дитини.

Виклад основного матеріалу дослідження. За педагогічним словником С. Гончаренка «характер» – це сукупність відносно сталих індивідуальних психічних рис людини, що виявляються в її поведінці і діяльності, ставленні до суспільства, колективу, самої себе [2, с. 280]. Закономірностями виявлення характеру й формування характеру займається наука характерологія. Як така галузь дослідження, характерологія розвинулася головним чином у німецькій психології першої половини ХХ століття.

Аналіз джерельної бази свідчить про те, що науковий інтерес до проблеми сімейного виховання загалом, а формування характеру дитини зокрема, з’явився ще разом з виникненням філософської думки. Зокрема, загальні питання про характер та його виховання обговорювалися ще в Древній Греції Сократом, Аристотелем, Платоном, Демокрітом. Яскраві судження про природу дитини, шляхи і засоби її виховання залишили мислителі епохи Середньовіччя та Відродження.

Думки гуманістів надалі були підтримані педагогами подальших століть. Одним із перших, роль сімейного виховання в процесі становлення особистості дитини, підкреслював Я.-А. Коменський. Педагог обґрунтував взаємозв’язок між формуванням особистості дитини та її психічним розвитком, який виявляється в здатності дитини до пізнання оточуючого світу. За його твердженням «людина народилася здатною для доброчинності, необмеженої любові до Бога… і коріння цих трьох здібностей існують у ній з такою ж безсумнів­ністю, як і коріння у кожного дерева» [5, с. 203].

Великий гуманіст, автор ідея вільного виховання особистості, Ж. Ж. Руссо рекомендував батьками «поволі діяти на дітей, керувати ними, не пригнічуючи волю і не застосовувати заходів прямого примусу, і, разом з тим, проявляти наполегливість, вимогливість, не поспішати з задоволенням небажаних і навіжених дитячих прохань» [7, с. 67]. Першочерговість виховання добрих почуттів у дітей автор вбачав у «вихованні серця». Цьому сприяють спостереження дітей за картинами людського горя, злиднів, страждань (але, щоб ці картини не були надмірними) тощо. Вчений наголошував, що виховання серця досягається не повчанням, а головним чином добрими прикладами батьків. Він закликав також дбати про вироблення добрих міркувань та намірів, розвиток волі дитини засобами та вправами, які використовуються в постійній діяльності, бо добрі справи – допомога бідним, захист знедолених [7, с. 71].

Особливий інтерес до навчання та виховання дитини в сім’ї становлять ідеї Й. Г. Песталоцці. Важливу роль у він надавав матері, якій «природа вклала в серце… першу і найсуттєвішу турботу про збереження спокою дитини. Водночас коло людської любові і людської віри дитини дедалі розширюється, бо кого любить мати, того любить і дитя [9, с. 134]. Педагог був переконаний, що ефективно впливають на розум, серце, тіло й душу дитини, навколишня природа, домашній побут, держава і церква. Однак саме батьки – основне ядро виховного впливу на дітей.

Високу оцінку родинному вихованню у процесі становлення характеру особистості надавав Г. Сковорода, акцентуючи увагу на навчанні вдячності. На його думку, «у дитини треба розвивати добре серце, виробляти навички трудового служіння суспільству, і припиняти прояви жадібності до багатства, що вливають на її характер» [10, с. 134–135].

Значну увагу проблемі батьківської відповідальності за виховання характеру дитини перед суспільством приділив О. Духнович. У своїх наукових працях він наголошував: «Дай синові своєму здоровий розум, дай йому добрий звичай, дай йому добру волю – і ти вже дав йому багатство» [4, с. 43].

Відомий класик педагогіки К. Ушинський вважав сім’ю джерелом матеріальної та емоційної підтримки, необхідної для розвитку її членів, особливо дітей, а також засобом збереження і передачі культурних цінностей від покоління до покоління. Родинне виховання педагог розглядав, як громадянський обов’язок кожного члена суспільства [13, с. 48].

Проблема сімейного виховання є однією з найвагоміших ланок педагогічного доробку А. Макаренка. Результати своїх багаторічних спостережень вчений виклав у «Книзі для батьків» та «Лекціях про виховання дітей». Авторитет батьків А. Макаренко вважав необхідною умовою успішного сімейного виховання. Виховний потенціал авторитету полягає, за словами педагога, в тому, що він не потребує жодних доказів і приймається як незаперечне достоїнство старшого, як його сила й цінність, видима дитячим оком [8, с. 354].

В. Сухомлинський взагалі вважав, що Батьківщина починається із сім’ї, бо найважливіші якості особистості зароджуються саме в ній. «Діти – писав він – продовження не тільки нашого роду, а й нашого соціального ладу, наших завоювань і благородних намірів. І від того, які духовні цінності візьме від нас молодь, залежатиме майбутнє нашого народу і суспільства» [12, с. 234]. Вчений звертав увагу на таку важливу особливість психіки дитини – чим молодший її вік, тим вразливіша, сприятливіша вона до виховного впливу, тим легше пробудити в ній благородні почуття, виховати чи перевиховати.

Один із теоретиків українського родинного виховання М. Стельмахович, серед усіх напрямів виховання наголошував на вагомому потенціалі родинного. У підручнику «Українська родинна педагогіка» та в ряді статей він зазначав: «Традиційне українське родинне виховання – це історично сформована, відшліфована через безперервне застосування впродовж багатьох віків у середовищі українців педагогічна система поглядів, ідеалів та засобів батьківсько-материнського впливу на дітей, спрямованих на формування життєдіяльних особистостей, забезпечення розвитку духовної єдності, наступності, спадкоємності поколінь і безсмертя нації» [11, с. 12].

Сучасний український дослідник української педагогіки О.Вишневський визначив кодекс вартостей сучасного національного виховання, серед яких є сімейні. Педагог переконує, що «стосунки в українській родині повинні будуватися на визнанні християнських сімейних чеснот, серед яких є і залишається подружня вірність і готовність піклуватися один про одного до смерті, опіка над дітьми, над батьками і старшими в сім’ї, взаємна повага і любов батьків, гармонія стосунків поколінь, спільність духовних інтересів членів сім’ї; пошана до свого роду, могил предків; працьовитість, гостинність, дотримання звичаїв; відкритість щодо суспільного життя; багатодітність тощо» [2, с. 4].

Висновки. Таким чином, аналіз джерельної бази дозволяє визначити основні фактори формування характеру особистості у сім’ї. Серед них:

·  мікроклімат сім’ї;

·  родинне оточення;

·  коло інтересів батьків;

·  рівень міжособистісних сімейних відносин;

·  ставлення батьків до школи.

Як бачимо, можливості сімейного виховання у формуванні характеру дитини певною мірою унікальні і незмінні. Однак, якщо в ньому допущені якісь прогалини чи помилки в окресленому напрямку, виправити їх буде надзвичайно важко.

Перспективу подальших досліджень вбачаємо у виокремленні визначальних умов формування характеру молодшого школяра у сім’ї та оптимальних методів сімейного вихованого впливу на сучасних дітей.

 

Список використаних джерел:

1.              Вишневський О. Сучасне українське виховання / О. Вишневський. – Л., 1996. – 132 с.

2.                              Гончаренко С. Український педагогічний словник / С. Гончаренко. – К : Либідь, 1997. – 376 с.

3.              Гордійчук О. Є. Вплив сім’ї на формування характеру дитини / Бесіди з батьками молодших школярів / автор-упоряд. О. Є. Гордійчук. – К. : Шкільний світ, 2010. – С. 45–56.

4.              Духнович О. В. Вибране / О. В. Духнович. – П., 1963. – 430 с.

5.                              Коменський Я. А. Материнська школа / Я. А. Коменський // Избр. пед. соч. : в 2-х т. – М., 1992. – Т. 1. – С. 201–241.

6.              Концепції сімейного виховання в системі освіти України «Щаслива родина» на 2012–2021 роки [Електронний ресурс]. – Режим доступу : nvklokachi.at.ua/kontseptsiya_shasluva_roduna

7.              Левківський М. В. Історія педагогіки : підруч. / М. В. Левківський. – К. : Центр навчаль­ної літератури, 2003. – 360 с.

8.                              Макаренко А. С. Лекції про виховання / А. С. Макаренко // Твори : у 7 т. – К. : Рад. шк., 1954. – С. 335–395.

9.              Родинна педагогіка : навч.-метод. посіб. / А. А. Марушкевич, В. Г. Постовий та ін. – К. : Видавець ПАРАПАН, 2002. – 216 с.

10.                       Сковорода Г. Твори в двох томах / Г. Сковорода. – К. : Вид-во АНУРСР, 1961. – Т. 1. – 271 с.

11.          Стельмахович М. І. Українська родинна педагогіка / М. І. Стельмахович. – К., 1997. – 312 с.

12.          Сухомлинський В. Батьківська педагогіка / В. Сухомлинський. – К., 1978. – 487 с.

13.          Ушинський К. Д. Про сімейне виховання / К. Д. Ушинський. – К. : Рад. шк., 1974. – 150 с.