Воронько Г. М.

Прикарпатський національний університет, Україна

ЛЕКСИЧНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ЕВІДЕНЦІЙНОСТІ У ФРАНЦУЗЬКІЙ МОВІ

Явище евіденційності є предметом наукових розвідок у багатьох мовах. Проте дослідження категорії евіденційності започатковане в мовознавстві відносно недавно (останні десятиріччя XX ст.), тому існує ціла низка дискусійних питань, пов’язаних зі статусом цієї категорії, граматичними й лексичними засобами її маркування, семантичними особливостями функціонування цих засобів у системі мовлення.

Слід зазначити, що поняття евіденційності розглядається в лінгвістиці в широкому і у вузькому значенні. Дані два підходи були запропоновані Дж. Натцом та П. Дендалем в передмові до бібліографії евіденційності [3]. В широкому значенні вони розуміють евіденційність як епістемічну модальність і її значення, тобто наскільки мовець впевнений в достовірності інформації, яку він передає. Відповідно, евіденційність епістемічної модальності може виражати наступні значення: впевненість, сумнів, логічну можливість чи необхідність. У вузькому розумінні евіденційність служить для вказівки на джерело, з якого мовець зачерпнув повідомлювані знання, а також за допомогою яких засобів йому це вдалося зробити [8, c. 203–207].

Можлива різнорідність джерел про повідомлюваний факт зводиться до того, що «мовець повідомляє про подію, ґрунтуючись на повідомленні якої-небудь іншої особи (цитативні, тобто від когось отримані відомості), на снах (відомості, отримані шляхом одкровення), на здогадах (гадані відомості) чи на власному минулому досвіді (відомості, добуті з пам’яті)» [9, c. 101], а отже, евіденційність розуміється як засвідченість повідомлюваного мовцем. Сучасна лінгвістика використовуює також інші терміни на позначення цього поняття: засвідченість/незасвідченість, інференційність/неінференційність, переповідність/непереповідність, дистантність/не дистантність та ін.

У нашому дослідженні використовується уведений у лінгвістичний обіг Р. Якобсоном термін «евіденційність», а також до нього додаються різні уточнювальні характеристики (пряма, непряма евіденційність), що конкретизують ступені співвіднесення висловлюваного мовцем із характеристикою джерела інформації. Евіденційність характеризується як категорія, що дозволяє маркувати різні ступені достовірності і співвідносити висловлюване мовцем із джерелом інформації.

Експлікатори евіденційних значень називаються евіденціалами і є «вказівниками, що означають те, що стосується джерела інформації, на основі якої будується пропозиція» [1, с. 274]. В залежності від джерела інформації, на яке вказує мовець, Т. Уіллет виділяє три основних типи евіденціалів:

- пряме свідчення (attested evidence), яке включає вказівку на джерело, доступне сенсорному сприйняттю мовця, тобто сенсорна евіденційність;

- непряме свідчення, яке включає вказівку на джерело інформації, яку передає мовець;

- непряме свідчення, яке включає вказівку на непрямі ознаки, які дозволяють мовцю відновити інформацію, свідком якої він не був [7, с. 57–58].

Що стосується французького мовознавства, то категорія евіденційності ще недостатньо вивчена, але існує чимало праць, присвячених даній проблемі (наприклад, Керлер, Дендаль, Кронінг). Евіденційність трактується Дендалем і Кольтьє [2, с. 106] як «лінгвістичне явище, яке визначає за допомогою мовних засобів, як мовець обізнаний з тим, що він каже». Дане визначення випливає також з визначення іншого лінгвіста М.Ж. Хардмана [5, с. 115], що ґрунтується на тому, що за допомогою лексичних, морфологічних та граматичних маркерів позначається джерело або природа джерела інформації. В термінології Дендаля всі ці евіденційні маркери виступають як евіденційно-модальні або змішані (mixtes).

На думку лінгвіста французька мова не володіє такою кількістю евіденціалів, як англійська мова, тоді залишається тільки мовець для того, щоб визначити походження інформації [3, с. 5]. У французькій мові існує група виразів (в основному лексичні, менше морфологічних), що дозволяють виражати основні евіденційні категорії. Дану функцію виконують прислівники такі як apparemment, visiblement – вірогідно, очевидно (констатація), certainement – без сумніву, sûrement – звичайно (інференція, припущення), модальні дієслова devoir – бути повинним, pouvoir – могти в епістемічному значенні, модальні сполучення слів типу à mon avis (на мою думку), à son avis (на його думку), дискурсивні маркери, частини складнопідрядного речення (j’ai entendu dire – я чув, що кажуть, j’ai vu que – я бачив, що, je pense que – я думаю, що, à ce que j’ai entendu (dire) – з того, що я почув, à ce que je comprends – з того, що я розумію, il paraît que – здається,що, il me semble que – мені здається, що, on dirait que – сказали , il apparait que – представляється, il s’avère que – виявляється), парантези (comme il a dit – так як він сказав); прийменники (selon x – згідно з; d’après certaines sources – згідно деяких джерел) тощо.

(1) Le professeur Leclerc est à l'université.

(2) Le professeur Leclerc doit être à l'université, car j'ai vu sa voiture au parking.

(3) Le professeur Leclerc serait à l'université.

(4) Le professeur Leclerc est à l'université, j'ai vu (oral) [3, с. 5].

Кожне з цих речень виражає одне і те ж значення «присутність викладача в університеті», але в евіденційному плані існує різниця у змісті. В прикладі (1) автор стверджує інформацію без жодного підтвердження її достовірності, не вказуючи на джерело інформації, тобто ми можемо тільки самостійно здогадуватися про її правдивість. В наступних прикладах (2) і (4) мовець вказує на те, що він сам бачив, тобто виражається сенсорна евіденційність. Тоді як в прикладі (3) за допомогою умовного часу виражається вірогідність інформації, свідком якої мовець не був.

Отже, спираючись на праці вищезгаданих лінгвістів у французькому мовознавстві в галузі вивчення категорії евіденційності не вистачає ґрунтовних досліджень. Очевидно, це є наслідком того, що дана категорія є менш граматизована, за виключенням кількох випадків вживання часових морфем в майбутньому, умовному, минулому те теперішньому часах [4]. Тому дослідження проблеми вираження евіденційності у французькій мові відкриває широкі перспективи для наукових пошуків.

Список використаних джерел:

1. Anderson L. P. Evidentials, Paths of Change and mental maps: typologically regular asymmetries / L. P. Anderson // Evidentiality, the Linguistic Coding of Epistemology in Language. – Norwood, N.Y.: ablex from Chafe and Nicholas, ed., 1986.

2. Dendale, P. & D. Coltier 2003. Point de vue et evidentialite. Cahiers de praxematique 41, 105–130.

3. Dendale Patrick, Tasmowski Liliane. Présentation. L'évidentialité ou le marquage des sources du savoir. In: Langue française. N°102, 1994. p. 3–7.

4. Guentcheva, Z. 1994. Manifestations de la categorie du mediatif dans les temps du francais. Langue francaise 102, p. 8–23.

5. Hardman M. J. Data-source marking in the Jaqi languages / M.J.Hardman, 1986.

6. Kronning H., 1990. Modalité et diachronie : du déontique à l'épistémique. L'évolution sémantique de debere/devoir ». Actes du XI^e Congrès des Romanistes Scandinaves.Trondheim. 301–312.

7. Willet Th. A Cross – Linguistic Survey of the Grammaticization of evidentiality / Th. Willet // Studies in Language. – Amsterdam, 1988. – Vol. 12. – №1.

8. Корди Е. Е. О связи грамматических значений оценки достоверности и источника информации (на материале французского языка) / Е. Е. Корди // Теоретические проблемы функциональной грамматики : мат-лы всероссийской науч. Конф. (26-28 сентября 2001). – СПб.: Наука, 2001; Козинцева Н. А. Категория эвиденциальности (проблемы типологического анализа) / Н. А. Козинцева // Вопросы языкознания. – 1994. – № 3. – С. 92–104.

9. Якобсон Р. О. Шифтеры,глагольные категории и русский глагол / Р. O. Якобсон // Принципы типологического анализа языков различного строя. – М., 1972. – С. 95–113.