К. е. н. Хуторськой П. О., Келембет К. О.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (Україна)

Методи прогнозування вірогідності банкрутства

Однією з глобальних проблем нинішньої економіки є прогнозування неплатоспроможності підприємств, яке стало предметом сучасних наукових досліджень. Тому виникла об'єктивна необхідність системного вивчення факторів, здатних забезпечити своєчасне попередження вірогідності банкрутства.

Коли зобов’язання боржника перевищують вартість його власності, або коли його баланс має незадовільну структуру – стає неможливо задовольняти вимоги кредиторів стосовно оплати робіт, товарів, послуг, забезпечувати обов’язковими платежами бюджет та позабюджетні фонди.

Перш ніж дійти до повної неплатоспроможності підприємство повинно пройти три етапи ослаблення економічного стану: приховане банкрутство; фінансову нестійкість; реальне банкрутство [2].

Закон України «Про оновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» подає перелік заходів регенерації платоспроможності боржника, які здійснюються у другій фазі проведення процедур зовнішнього управління і включають: реструктуризацію підприємства; переорієнтацію виробництва; закриття не рентабельних виробництв; відстрочку або розстрочку платежів, списання частини боргів; знищення дебіторської заборгованості; реструктуризація активів боржника; продаж частин власності боржника; інші способи оновлення платоспроможності боржника [1].

Серед методів прогнозування вірогідності банкрутства, які широко застосовуються у вітчизняних методиках та методиках зарубіжних держав, виділимо: прогнозування за допомогою коефіцієнта Бівера, модель Альтмана та чотирьохфакторна регресійна модель платоспроможності за Таффлером [3].

Модель розпізнання та діагностування банкрутства за показниками Бівера є найвідомішою моделлю дискримінантного однофакторного аналізу, основана на дослідженні трендів показників. Для отримання підсумкового результату, про рівень фінансового стану підприємства, аналізуються показники, які включаються у спеціально відібрану систему, що відповідає їх граничним значенням. Щоб прогнозування банкрутства здійснювалося більш об’єктивно, краще користуватися багатофакторними моделями, бо значення окремих показників в однофакторній моделі може казати про гарний розвиток підприємства, а інших показників — про незадовільний.

Найбільш відомою працею багатофакторного аналізу є робота американця Едварда Альтмана, що розробив методологію підрахунку індексу кредитоспроможності за допомогою апарату мультиплікаційного дискримінантного аналізу. Цей індекс дозволяє прогнозувати банкрутство на протязі 5 років з точністю до 70% [4]. Однак, через складність обчислення практичного поширення модель не отримала. Для західних підприємств цей аналіз часто використовується, та є досить ефективними, українські ж підприємства застосовують його дуже рідко, у зв’язку з відсутністю фахівців, які були б достатньо кваліфіковані; щоб закупити та пристосувати західні методики до вітчизняних умов господарювання бракує коштів; показники, що відображаються підприємством у фінансовій звітності мають недостатній рівень об’єктивності; модель потребує точного дотримання методичних прийомів оцінки показників.

Модель Таффлера є чотирьохфакторною. Таффлер розподіляє компанії на 2 категорії: перші компанії – є успішними, другі – вже зазнавали поразки. Після, відбувається пошук фінансових особливостей, що розрізнюють ці дві групи. Таким чином, чим більше успішна компанія нагадує другу категорію, тим більший ризик її невдачі. Недоліком є застосовування лише відносно підприємств, що оцінюють свої акції на фондових біржах (тому в Україні ця модель майже не використовується).

Всі, вище подані методи мають головний недолік: за інформаційну базу вони беруть зовнішню звітність компанії. Лише конкретні умови функціонування досліджуваних об’єктів сприяють наданню надійних результатів. На жаль, це не є характерним для вітчизняних підприємств, та не впливає на коефіцієнти моделі і на її критичні значення, що застосовані для оцінки фінансового стану підприємства і прогнозування вірогідності банкрутства. Незважаючи на це, в Україні частіше використовують методики саме однофакторного аналізу, але на практиці вони не враховують галузеві особливості та надто безсистемні.

Список використаних джерел:

1. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом : Закон України № 2343-ХІІ від 14 травня 1992 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http: //www.zakon.rada.gov.ua

2. Непочатенко О. О. Фінанси підприємств : навч. посіб. / О. О. Непочатенко, Н. Ю. Мельничук. – К. : Центр навчальної літератури, 2007. – 504 с.

3. Фучеджи В. І. Характеристика методів та моделей діагностики кризового стану підприємства / В. І. Фучеджи // Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку : зб. наук. праць. – Львів : Вид-во Львівської політехніки, 2010. – 416 с. 

4. Altman E.I. Financial Rations, Discriminent Analysis and the Prediction of Corporate Bankruptcy // Journal of Finance. – 1968. – Vol. 23. – № 4. – P. 589–609.

5. Гринько Т. В. Прогнозирование финансовой устойчивости предприятия / Т. В. Гринько // Економіка: проблеми теорії та практики : зб. наук. праць. – Дніпропетровськ : ДНУ, 2000. – Вип. 11. – С. 68–76.