Федотова Д. І.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (Україна)

СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ: ПІДПРИЄМНИЦЬКИЙ ПІДХІД

Теорія стратегічного управління одна з найбільш актуальних і динамічних галузей знань, що вивчає природу і механізми створення конкурентних переваг. Прискорення змін у зовнішньому середовищі, поява нових запитів і зміна позицій споживачів, зростання конкуренції на ринку, глобалізація бізнесу, поява нових можливостей для здійснення господарської діяльності з урахуванням досягнень науки і техніки, розвиток інформаційних мереж, широка доступність сучасних технологій, зміна ролі людських ресурсів, а також ряд інших причин привели до зростання значення стратегічного управління. Сьогодні існує більше десяти шкіл стратегічного управління і стільки ж наукових концепцій, що відрізняються підходами, аналізом джерел та механізмами створення конкурентних переваг. Завдання стратегічного управління підприємством є багатоаспектними та часто взаємно-неузгодженими. Більш того, стратегічні рішення доводиться приймати в умовах швидких якісних змін ситуації, не завжди і не повністю передбачуваних умов функціонування, неповної і неточної інформації. На різноманітність поглядів в стратегічному управлінні впливають також протиріччя, що виникають в результаті дій і взаємодій індивідів. За сучасних умов найбільш актуальних вважається підприємницький підхід.

Підприємницький підхід до стратегічного управління склався у менеджменті в кінці 1980-х рр. в закордонному менеджменті. Д. Міллер визначив підприємництво як багатовимірну концепцію, яка включає в себе такі дії, як інноваційність, прийняття ризикованих починань і проактивність в конкурентній боротьбі [2]. Більшістю дослідників підприємницька орієнтація розглядається як основа економічної еволюції та наукової концепції, що сприяє протистоянню агресивності ринку і його учасників. Всі управлінські теорії наділяють підприємця такий істотною функцією, як комбінування факторів виробництва, і пояснюють його винагороду успішністю.

У підприємницьких концепціях стратегічного управління особливо слід відзначити концепції підприємницької орієнтації і стратегічного підприємництва, що відрізняються моделями управління. Необхідно відзначити, що різноманіття концепцій і наукових шкіл, наявних в економічній літературі, не слід розглядати як взаємовиключні або взаємозаперечуючі результати дослідження. Головна проблема полягає не в тому, яка з концепцій є досконалою, а в тому, як ці різні наукові концепції можуть доповнити одна одну, щоб краще обґрунтувати форсування конкурентних переваг. На наш погляд, тільки інтеграція найбільш результативних з них здатна створити основу теорії стратегічного управління підприємством.

Для реалізації алгоритму стратегічного управління підприємницькою структурою необхідно розробити процесно-орієнтовану модель, яка являє собою сукупність бізнес-процесів, згрупованих за кількома підставами, між якими існують чіткі причинно-наслідкові зв'язки і межи. Для кожного процесу і рівня управління розробляється своя система показників, що дозволяє визначити ступінь досягнення цілей дослідження. Зазвичай використовують трирівневу систему, представлена вищим, середнім і оперативним (функціональним) рівнями управління. В основу бізнес-процесів моделі покладено підприємницькі дії, пов'язані з пошуком, експлуатацією, еволюцією і легітимізацією можливостей, здатних створювати стійкі конкурентні переваги.

Отже, стратегічне управління підприємницькою структурою – це одночасний пошук нового, експлуатація діючого потенціалу, еволюція як процес відбору найбільш ефективних рішень і поступальних дій, а також легітимізація дій індивідів, що є необхідним інструментом для усунення суперечностей і конфліктів. Таким чином, стратегічне управління є різноманітним, складним процесом, який не вимагає перетворень до тих пір, поки підприємницькі дії результативні і підприємець здатний утримати свої позиції на ринку. У період невизначеності і агресивності, що виникають як наслідок глобалізації ринків і економік, існуючі системи стратегічного управління не можуть бути ефективними, якщо орієнтовані на минулий досвід і тенденції. Головним елементом підприємницької структури є дії учасників стратегічних відносин, спрямовані на вироблення динамічних здібностей для розвитку щодо стійких конкурентних переваг. Дії індивідів в теоретичної моделі дозволяють досягти балансу між пошуком нових, експлуатацією діючих і відбором в ході еволюції найбільш ефективних динамічних здібностей.

Список використаних джерел:

1. Felin T. Strategic organization: A field in search of microfoundations / T. Felin, N. J. Foss // Strategic Organization. – 2005. – № 3 (4). – P. 441–455.

2. Miller D. The correlates of entrepreneurship in three types of firms / D. Miller // Management Science. – 1983. – № 29 (7). – P. 770–791.

3. Hendry C. Human resource management: an agenda for the 1990’s / C. Hendry, A. Prttigrew // International Journal of Human Resource Management. – 1990. – № 7. – P. 17–43.

4. Пономаренко В. С. Стратегія розвитку підприємства в умовах кризи : моногр. / В. С. Пономаренко, М. О. Кизим, О. М. Тридід. – Х. : ВД «ІНЖЕК», 2003. – 328 с.