К. е. н. Бояринова К. О.

Національний технічний університет України "КПІ" (Україна)

ЗМІСТОВНІСТЬ ЕКОНОМІЧНОГО ІНТЕРЕСУ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЕКОНОМІЧНОЇ ФУНКЦІОНАЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Економічний інтерес як базис та рушій економічних відносин підприємств спричинює активізацію до реалізації діяльності, її пролонгацію та завершення. Відповідно до визначення, наведеного в Енциклопедії сучасної України, економічні інтереси – це система соціально-економічних потреб суб'єктів господарської діяльності (працівника, підприємця, корпорації, споживача, соціальної групи, суспільства, держави) і є основною категорією для визначення реальних причин та найбільш глибоких мотивів економічної діяльності та поведінки людей, що стоять за їх безпосередніми стимулами [1]. За визначеннями науковців до економічного інтересу належить: 1) спонукальний мотив або стимул господарської діяльності чи розвитку виробництва (певний спонукальний мотив, рушійна сила розвитку виробництва [2, с. 48]); 2) усвідомлення потреби (усвідомлення потреби різних суб'єктів, до числа яких за традиційною для економічної науки ієрархією належить держава, регіон, підприємство, людина [3, с. 54]; 3) форма прояву економічних відносин та відносин власності (форма прояву економічних відносин ..., форма прояву відносин власності чи відносини власності можуть бути провідними, визначальними стосовно економічного інтересу [2, с. 47]; форма прояву економічних відносин, які визначаються специфікою організаційно-правової форми господарюючого суб'єкта та зовнішнім середовищем економічної системи [4]). Аналіз трактувань економічного інтересу та його природи надає можливість визначити інтерес як активатор, джерело та предмет економічних відносин, що приводить у дію екосистему підприємства.

Економічна функціональність підприємства залежить не тільки від наявності економічного інтересу вираженого в потребі, яку підприємство спроможне задовольнити, а й спроможності трансформувати економічний інтерес стейкхолдерів у економічний інтерес безпосередньо підприємства.

Взаємодія підприємства з економічними агентами базується на збалансуванні економічних інтересів, що в основному знаходяться у протиріччі один з одним. З боку підприємства – це забезпечення можливостей функціонування з позитивним результатом у вигляді прибутку, розвитку, зростання залежно від стейкхолдера. При цьому зацікавленість підприємства полягає в зміщенні економічної вигоди в сферу власних інтересів, а контрагента навпаки – отримати максимальний результат через надання прав виконавцю у задоволенні потреби: 1) права здійснювати діяльність відповідно замовленню (у випадку з споживачем/клієнтом-замовником); 2) права здійснювати діяльність в межах законодавства та створювати додану вартість (у випадку з державними органами влади); 3) права використовувати ресурси для задоволення власних потреб і, як наслідок, потреб клієнтів/споживачів (у випадку з постачальниками); 4) права використовувати фінансові ресурси для задоволення власних потреб (у випадку з інвесторами); 5) право використовувати потенціал з паритетністю в економічному результаті (у випадку з партнерами). Вагомим аспектом є економічний інтерес споживачів, що отримують задоволення потреби не як замовники, а як споживачі продукту діяльності підприємства, де підприємство може найбільше врахувати власний економічний інтерес в межах спроможності споживчого сектору його задоволення.

Економічний інтерес є як чинником розвитку підприємства так і його деградації. За першим процесом підприємство має трансформувати економічний інтерес стейкхолдерів у власний на засадах самоорганізації, у іншому випадку (другий процес) – нівелювання власного інтересу на користь протилежного учасника економічних відносин спричинюватиме деградацію. Виключенням є випадок, коли такий економічний інтерес є стратегічно орієнтований та проявляється у регресійних спадах підготовчих етапів до розвитку.

Не гармонійність та незбалансованість інтересів спричинює виникнення розривів між спроможністю/можливістю підприємства та потребами в процесі реалізації економічних відносин, а поступки у власних економічних інтересах підприємств на користь стейкхолдерів упереджують їх розвиток. Саме тому економічні інтереси на вході, в процесі взаємодії та трансформації мають перетворюватись у компліт-інтерес на виході, що забезпечить економічну функціональність підприємства.

Список використаних джерел:

1. Економі́чні інтере́си [Електронний ресурс] // Енциклопедії сучасної України. – Режим доступу : http://esu.com.ua/search_articles.php?id=18799

2. Кальсин А. Е. Экономические интересы и налоговая мотивация в системе государственного регулирования экономики / А. Е. Кальсин // Теоретическая экономика. – 2012. – № 1. – С. 46–54.

3. Ляшенко О. Економічні інтереси стейкхолдерів підприємства: діалектична взаємодія, систематизація, вибір способів узгодження / О. Ляшенко // Вісник Тернопільського національного економічного університету. – 2013. – Вип. 2. – С. 54–61.

4. Леппке Г. Н. Развитие экономических ин- тересов транснациональных корпораций в современной экономике : дис. … канд. экон. наук: 08.00.01 / Г. Н. Леппке. – М., 2004. – С. 68–70.