Іотова К. О., к. е. н. Скрипник Н. Є.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (Україна)

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ГЛОБАЛЬНОЇ МОДЕЛІ РОЗВИТКУ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА

Глобалізація – складне явище, характерне для розвитку суспільства ХХ-ХІ ст. Це складний, багатогранний процес, який охоплює усі сфери життя та має безліч проявів, тому важко дати єдине визначення, яке б точно описало цей процес.

У найбільш загальному вигляді, глобалізація – це процес інтеграції економік для найефективнішого розв’язання глобальних проблем людства.

Глобалізація включає в себе відносини в сфері політики, економіки, культури. Глобалізація світового господарства – це, в першу чергу, посилення взаємозв’язку між національними економіками світу. Вона проявляється у створенні світового ринку товарів і послуг, ринку фінансів; розвиток міжнародного співробітництва через розвиток ТНК; поява нового елемента багатства – знань; впровадження у повсякденне життя людей універсальних ліберально-демократичних цінностей тощо.

Згідно з Девідом Хелдом, можна виділити 3 напрямки до концептуалізації глобалізації:

– Скептики

– Гіперглобалісти

– Трансформатори.

Скептики стверджують, що глобалізація – це лише вищий рівень інтернаціоналізації. До того ж сьогодні цей процес уповільнюється в порівнянні з ХІХ століттям, характеризується вищим ступенем регіоналізації. Розвиток одних політичних і культурних блоків призводить до ослаблення інших, що характеризує сучасний світ як ієрархічну систему.

Скептичні ідеї у своїх працях розвивають такі вчені: П. Хірст, Г. Томпсон, І. Валлерстайн, Л. Вайс. Хоча більшість вчених визнає феномен глобалізації, проте вкладають в це поняття не більше, ніж посилення світової взаємозалежності.

Міфом скептики також називають ідею про глобальні ТНК, тому що потік інвестицій концентрується в найрозвинутіших країнах, корпорації представляють інтереси країн, з яких вони пішли [1].

Незважаючи на те, що цей напрямок базується на працях в сфері економіки та міжнародних відносин, він не оминає і культурної сфери. Наприклад, С. Хантінгтон у своїй праці «Зіткнення цивілізацій» стверджує, що світ поділений на цивілізаційні блоки та етнічні анклави, а характер їх взаємодії Хантінгтон описує як конфлікт [2].

На противагу скептикам, гіперглобалісти вважають глобалізацію закономірним етапом еволюції, коли окрема держава стає лише елементом в організації глобальних потоків капіталів та товару, тобто відбувається «денаціоналізація» світової економіки через встановлення транснаціональних мереж (П. Дікен, В.Грайдер, А.Джонс, К.Омае).

За думкою гіперглобалістів, з часом як національна економіка заміщується глобальним ринком, так і національна культура поступово зміниться всесвітньо поширеною ідеологією конс’юмерізму, яка формує нову ідентичність, універсальні цінності та стилі життя. В умовах формування глобальної спільноти інститути рівня національної держави будуть вже не в змозі контролювати і координувати процеси, що відбуваються на їх території, тому що ці процеси в силу високого ступеня інтеграції світової економіки залежать від процесів на інших територіях. Це підсилює роль інститутів глобального керування.

Отже, гіперглобалісти розглядають сучасний світ як глобальний ринок, глобальну цивілізацію та глобальне громадянське суспільство.

Трансформісти, як і гіперглобалісти, вважають глобалізацію ключовим феноменом сучасного світу, який торкається усіх сфер життя. Проте, на відміну від скептиків та гіперглобалістів, які в основу розвитку глобалізаційних процесів ставлять економіку, віддають велике значення культурі. Деякі теоретики цього напрямку навіть вважають культуру провідним аспектом глобалізації (М.Уотерс, П.Бергер, Р.Робертсон, Д.Томлінсон).

Основою трансформістського напрямку є те, що глобалізація – це суперечливий та неоднозначний процес. До того ж він є довготривалим та на його розвиток впливає велика кількість різноманітних факторів. Проте трансформісти визнають, що глобальна система всередині себе залишає ділення (центр і периферія, північ і південь, перший і третій світ), але воно вже є не географічним, а соціальним.

Такий підхід до феномену глобалізації базується на двох теоріях: детериторізації (М.Маклюен, Е.Гідденс, Д.Харвей) та глокалізації (Р. Робертсон, Х. Кнодкер, Д.Томлінсон).

На відміну від гіперглобалістів, трансформісти стверджують, що певні механізми самозахисту держави не втрачають, а навпаки розвивають в умовах глобалізації.

Розглянуті теорії дозволяють зробити висновок, що теорії глобалізації достатньо відрізняються одна від одної. Неможливо навіть дати однозначне визначення глобалізації, тому що в різних напрямках різне розуміння сутності та процесів феномену глобалізації. Це визначає суперечливість глобалізації сучасного світу та різне до неї ставлення: від повного заперечення до абсолютизації.

Список використаних джерел:

1. Кір’янова Л. Г. Теории глобализации в контексте постклассической парадигмы / Л. Г. Кір’янова. О. А. Мазурина [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://cyberleninka.ru/article/n/teorii-globalizatsii-v-kontekste-postklassicheskoy-paradigmy

2. Хантингтон С. Становление цивилизаций / С. Хантингтон. – М. : АСТ, 2005. – 603 с.