К. е. н. Калініченко З. Д.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (Україна)

СТРУКТУРНА ТА ІННОВАЦІЙНО-ТЕХНОЛОГІЧНА ПОЛІТИКА ТА ОЦІНКА ЇЇ ВПЛИВУ НА ЗРОСТАННЯ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВ

Особливості стану економіки характеризує структура торгівлі та структура інвестування в цілому. Для України характерна ситуація зі значним імпортом енергоносіїв, машин, обладнання, промислової високотехнологічної продукції, продуктів споживання. В експорті країни переважають мінеральні продукти, продукція хімічної промисловості, металургії, сільського господарства. Така структура є не обґрунтованою та вивіреною стратегією, а сформована умовами, що однозначно не стимулюють інвесторів до капіталовкладень в економіку.

Структурний ефект низький, а в окремих регіонах та секторах відсутній зовсім. Мають місце консервативні економічні пропорції, зниження ВВП, застій на рівні економіки країни.

Структурні зміни в економіці пов’язані з завданнями структурної політики та комплексом заходів на підтримку розвитку тих елементів економічної системи, які ведуть до економічного зростання та вирішення проблем.

Існує два типи структурної політики: пасивна та активна. При пасивній структурній політиці держава створює умови для вільного переливання капіталу та праці з одних галузей в інші, але безпосередньо не втручається в інвестиційні потоки. Активна структурна інноваційно-технологічна політика полягає в тому, що держава застосовує державні важелі для прискорення структурних зрушень.

В економічній літературі простежується зосередженість на основних підходах стосовно визначення інвестиційного потенціалу як економічної категорії, а саме – ресурсного й економічного. Ресурсний підхід розглядає потенціал як сукупність ресурсів, що можуть виробляти необхідну кількість матеріальних благ, тим самим теорія зводиться до питань ресурсозбереження [2].

Економічний підхід ототожнює потенціал підприємства з його виробничою потужністю й проблему обмежують тільки питаннями оцінки ефективності діяльності. Небезпідставно виникає потреба у розробці нового методичного підходу, який, на нашу думку, дозволить оптимально поєднати ресурсний і економічний підходи і доповнити методику дослідження інвестиційного потенціалу підприємства в контексті утворення інформаційного потоку «потенціал – потужність – економічні вигоди» (табл. 1).

Таблиця 1. Методичні підходи, критерії та показники оцінки інвестиційного потенціалу підприємства

Методичний підхід	Інтерпретація методичного підходу	Критерії	Показники оцінки інвестиційного потенціалу підприємства
Ресурсний підхід	Дослідження інвестиційного потенціалу за показниками формування економічного потенціалу	Кількісна та якісна діагностика параметрів діяльності підприємства	показники, що характеризують параметри забезпечення господарської діяльності (кількість); показники, що характеризують параметри функціонування підприємства (якість); показники, що оцінюють параметри результатів господарської діяльності(результативність)
Економічний підхід	Дослідження інвестиційного потенціалу за показниками результативності функціонування підприємства	Ефективність діяльності підприємства	Показники, що характеризують повноту та ефективність використання інвестиційного потенціалу підприємств
Інформаційний підхід	Дослідження потенціалу за показниками адаптації господарської діяльності до нестабільного зовнішнього та внутрішнього середовища	Вигідність діяльності	Показники, що характеризують зв'язок, вплив та залежність між потенціалом, потужністю та економічними вигодами

Інтегральна оцінка рівня інвестиційного потенціалу пов’язана зі ступенем впливу на кінцеві результати діяльності підприємства. Із показників фінансово-господарської діяльності нами виділені ті, які характеризують кругообіг коштів, пов’язаний з платоспроможним попитом, в т.ч. показники темпів росту власних коштів підприємства; активності підприємства на ринку; створення запасів за рахунок власних коштів; забезпечення припустимої залежності підприємства від кредиторів. Аналіз темпів росту власних коштів підприємства можливо здійснювати на основі чотирьох показників, використовуючи наступну модель:

(1)

де Тсп – середньорічний в аналізованому періоді темп росту власних коштів підприємства;

Мп – маржа прибутку, як відношення чистого прибутку (Пч) і чистого виторгу (Вч), частки од.;

Аоб – оборотність активів – співвідношення чистого виторгу (Вч) і обсягу активів (Оа), частки од.;

М – мультиплікатор власних коштів – співвідношення обсягу активів (Оа) і власних коштів підприємства (Ос), частки од.;

Н – норма розподілу або співвідношення прибутку, що направляється на розвиток підприємства (П_р) і чистого прибутку (Пч), частки од.

Два перші показники, що визначають темпи стійкого росту власних коштів підприємства, відображають ефективність вкладання грошей в цілому, два інших характеризують ефективність стратегічних фінансових рішень – вибір структури капіталу і дивідендної політики, від якої залежить обсяг прибутку, що направляється на розвиток підприємства.

Здебільшого інвестування здійснюється на основі типової схеми. Але для визначення доходів використовуються алгоритми, які істотно відрізняються між собою. Так, наприклад, рекомендується виключати із суми доходів амортизаційні відрахування [3]. Або навпаки, пропонується включати в суму доходів не тільки амортизаційні відрахування, що накопичуються, а й ліквідаційну вартість основних засобів.

Отже, побудова функції очікуваної корисності – функції інвестиційного потенціалу – дозволяє формалізувати обґрунтування прийняття інвестиційних рішень. Основою побудови функції інвестиційного потенціалу, може служити коефіцієнтів, що характеризують інвестиційну привабливість.

Важливим суб'єктом, який діє в інвестиційному середовищі, є населення держави. У розвинутих країнах ринкової системи воно є основним постачальником інвестиційних ресурсів, але для цього йому потрібно забезпечити гідний рівень матеріального благополуччя, при якому наявних коштів вистачає не тільки на придбання товарів першої необхідності, але й на заощадження та перетворення їх в інвестиції. В Україні на макроекономічному рівні слід підвищити значення соціальної функції держави. Тобто діяльність суб'єктів інвестиційної інфраструктури має бути спрямована на досягнення соціальних результатів.

Держава має формувати стандарти на законодавчому рівні. Слабке забезпечення державою соціальної функції дестабілізує політичну ситуацію, дискредитує ринкові механізми саморегулювання інвестиційного процесу, результатом чого є недовіра основної маси населення до владних структур.

Таким чином, аналіз відносин суб'єктів інвестиційної діяльності дозволяє зробити наступні висновки:

– інвестиційна діяльність повинна здійснюватись на основі відповідальності суб'єктів господарювання: держави, колективів підприємств та громадян;

– всі суб'єкти інвестиційної діяльності на рівноправних засадах мають брати участь у формуванні умов господарювання;

– діяльність суб'єктів інвестиційної діяльності має бути спрямована на забезпечення ефективності використання інвестиційних ресурсів.

Дослідження визначає проблему використання методів оцінки інвестиційного потенціалу в умовах невизначеності українського бізнес-середовища.

Список використаних джерел

1. Гойко А. Ф. Методи оцінки ефективності інвестицій та пріоритетні напрямки їх реалізації / А. Ф. Гойко. – К., 2013. – 275 с.

2. Майорова Т. В. Інвестиційна діяльність : навч. посіб. для ВНЗ / Т. В. Майорова. – 3-є вид., перероб. та доп. – К. : Центр навч. літ., 2012. – 376 с.

3. Якубовський М. Концептуальні основи стратегії розвитку промисловості України на період до 2017 року / М. Якубовський, В. Новицький, Ю. Кіндзерський // Економіка України. – 2014. – № 11. – С. 4–20.