Ярочевська А. В.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (Україна)

МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО АНАЛІЗУ ТА ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

 

Поступова інтеграція нашої країни до  європейської спільноти та входження у світову економіку вимагає формування нових підходів до формування інноваційно-інвестиційної моделі економіки. Розвиток економіки на інноваційних засадах об'єднує в єдиний комплекс виробництво, науку, освіту, управління, фінанси, культуру та інші аспекти життя суспільства [2]. Важливою цілісною складовою стратегії інноваційного розвитку економіки є впровадження моделей інноваційного розвитку, загострення конкурентної боротьби всередині них. Вони стали такими важливими чинниками, які поставили проблему конкурентоспроможності продукції на рівень важливих, значущих і гостро актуальних.

Конкурентоспроможність підприємства вважається важливою категорією ринкової економіки, вона характеризує здатність підприємств адаптуватись до  постійно змінюваних умов ринку. Оцінку конкурентоспроможності підприємства на сьогодні розглядають як першочерговий елемент забезпечення ефективної діяльності та передумову набуття стійких довготермінових конкурентних переваг.

Значний внесок в дослідження методик аналізу конкурентоспроможності внесли Міль Дж., Сміт А. та Рікардо Д.,  Маршалл А., Портер М., Чандлер А., Такеучі Х., Урсе Р., Градова Л.П., Азова Т.А., Фатхутдінова Р.А., Юданова Д.Ю., Кваснюк Б.Є., Крюкова І.В., Репіна І.М., Попов Е.В., Жаліло Я.А., Полунєєв Ю.В., Антонюк Л.Л., Пєліхов Є.Ф., Воронков А.Е. та ін.

Дослідження зазначеної проблематики показали, існування достатньої кількості методик визначення шляхів підвищення  конкурентоспроможності.  Значне коло науковців виділяють конкурентоспроможність підприємства як «комплексну порівняльну характеристику, яка відбиває ступінь переваг над підприємствами-конкурентами по сукупності оціночних показників діяльності на певних ринках, за певний проміжок часу» [1].

Таким чином, конкурентоспроможність можливо визначати шляхом порівняної оцінки конкурентних позицій декількох суб’єктів на заданому ринку.

Конкурентоспроможність підприємства також визначається як «відносна характеристика, яка відображає відмінності у розвитку даної фірми від розвитку конкурентних фірм за ступенем задоволення своїми товарами потреб людей і по ефективності виробничої діяльності» [6].

Узагальнивши вище зазначене, можна дійти висновку, що конкурентоспроможність підприємств – відображає здатність і динаміку її пристосування до ринкових конкурентних умов.

Для аналізу та виявлення шляхів підвищення конкурентоспроможності підприємств закордонні суб’єкти бізнесу користуються різноманітними методами [4; 6]:

– визначеними за напрямом формування інформаційної бази (критеріальні  експертні);

– визначеними на основі способу відображення кінцевих результатів (графічні, математичні, логістичні);

– визначеними за способом розробки управлінських рішень (одномоментні,  стратегічні);

– визначеними за способом оцінки виділяють (індикаторні, матричні).

Українські науковці застосовують дещо іншу класифікацію та виділяють наступні методи [3]:

1. Що базуються  на аналізі порівняльних переваг.

2. Що засновані на теорії рівноваги фірми і галузі.

3. Що ґрунтуються на теорії ефективної конкуренції.

4. Що будуються на теорії якості товару.

5. Матричні.

6. Інтегральні.

7. теорія мультиплікатора.

8. Визначення конкурентної позиції з точки зору стратегічного потенціалу підприємства.

9. Що базуються на порівнянні з еталоном

Кожному методу притаманні певні переваги та недоліки [5], що потребує використання комплексного підходу для ґрунтовного аналізу, який складається із різних методів. За результатами дослідження, запропоновано оцінку конкурентоспроможності підприємства здійснювати за алгоритмом, що складається з наступних етапів:

1. SWOT-аналіз внутрішнього та зовнішнього середовища.

2. Встановлення конкурентної позиції поряд з найближчими конкурентами шляхом використання методу підбору конкурентоспроможних елементів та складання карти конкурентоспроможності.

3. Оцінка конкурентоспроможності конкурентів, що знаходяться у полі зору, побудова матриці Мак-Кінзі з метою обґрунтування напрямів стратегічного розвитку підприємства.

Можна виділити наступні переваги даного підходу:

1. Комплексність (охоплює усі складові конкурентного середовища).

2. Застосування бальної оцінки, для отримання числових результатів.

3. Можливість порівняти конкурентні позиції конкурентів.

4. Графічна зображення результатів.

Недоліками можна вважати обов’язкову умову залучення кваліфікованих спеціалістів та суб’єктивний характер оцінок.

Отже, різноманітні методи базуються лише на частині критеріїв які визначають конкурентоспроможність. Нинішні ринкові умови обумовлюють доцільність застосування комплексної та змішаної методик, проте обидві потребують подальшого удосконалення та врахування наступних критеріїв: інтеграції, інтелектуального потенціалу, регіональних відмінностей ринку. необхідно запроваджувати механізми захисту від погрішностей при виборі критеріїв оцінки. Поліпшення цих чинників, врахування глобалізації економіки, сприятиме здійсненню підприємством оцінки на досить високому рівні.

 

Список використаних джерел:

1.       Антипов Ю. Инновационная деятельность как фактор конкурентоспособности фирмы / Ю. Антипов // Маркетинг и маркетинговые исследования. – 2009. – C. 212–221.

2.       Гринько Т. В. Формування інноваційної інфраструктури України як основа активізації інноваційної діяльності підприємств / Т. В. Гринько // Проблеми економіки та управління. – Л. : Національний університет «Львівська політехніка». – 2008. – № 628. – С. 438–442.

3.       Иванов Ю. Б. Конкурентоспособность предприятия: оценка, диагностика, стратегия / Ю. Б. Иванов, А. Н. Тищенко, Н. А. Дробитько, О. С. Головко. – Х. : ХГЭУ – Торнадо, 2003. – С. 97–121 с.

4.       Фатхутдинов Р. А. Конкурентоспособность: экономика, стратегия, управление / Р. А. Фатхутдинов. – М. : ИНФРА-М, 2000. – 312 с.

5.       Пожуєв О. Т. Сучасні методи оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства / О. Т. Пожуєв // Гуманітарний вісник ЗДІА. 2011. С. 193–196.