Рублевський Д. О.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (Україна)

Сутність значення ЕКОНОМІЧНОЇ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВа

Очевидно, що необхідною основою життєдіяльності, розвитку та високої продуктивності підприємства в ринковому середовищі є забезпечення економічної стійкості, значення якої за умов світової економічної кризи особливо зростає. Постійні зміни в зовнішніх і внутрішніх факторах впливу на функціонування суб’єктів господарювання актуалізують необхідність розробки дієвих способів забезпечення здатності підприємства адаптуватися і при цьому зберігати свою цілісність.

Економічна стійкість підприємства (ЕСП) – це динамічне, комплексне, складне та багатогранне поняття. Залежно від специфіки певної системи, воно має багато різних підходів до визначення та охоплює широке коло об’єктів [1].

Економічна стійкість в громадських системах, на відміну від таких понять, як «стабільність», «стагнація», «спокій», повинна передбачати гнучке реагування на всі зовнішні і внутрішні впливу для того, щоб не запобігати новим обставини, властивості і відносини, а вміло використовувати їх для постійного відновлення і самовдосконалення.

Беручи до уваги погляди деяких вчених на поняття ЕСП, варто зазначити, що ЕСП – це такий стан функціонування підприємства, який характеризується його потенційними можливостями, ресурсною базою і здатністю забезпечити певний рівень ефективної діяльності та стабільного розвитку на основі зростання прибутковості і капіталу, при збереженні рівня платоспроможності і кредитоспроможності в умовах мінливого зовнішнього середовища і допустимого рівня ризиків.

Доповнення класифікації ЕСП дозволяє визначити її особливості та значення.

З позиції часу формування розглядають ретроспективну, тобто стійкість, сформовану в минулий період часу; поточну – утворену за аналізований період; прогнозовану, яка розраховується і формується за допомогою техніко-виробничих і управлінських рішень на короткострокову перспективу; стратегічну стійкість, яка розраховується при довгостроковому плануванні підприємства, здатну забезпечити підприємству не тільки стабільне існування, але і подальший розвиток.

Анохін С. Н. [2], Брянцева І. В. [3], Дерев’янко Д. В. [4], Василенко В. О. [5] базуються на системному підході при виділенні видів або складових стійкості. Так, І. В. Брянцева виділяє виробничо-технічний та фінансово-економічний види стійкості [3], Д. В. Дерев’янко відповідно – техніко-технологічну, соціальну організаційну, фінансово-економічну стійкість [4].

Василенко В.О. наголошує на доцільності виділення наступних видів стійкості: стійкість техніки, технологічна, організаційна соціально-психологічна, фінансова, організаційно-економічна та ін. Особливу роль він відводить стійкості управління, проте роль результуючої категорії, на його думку, належить фінансової стійкості [5].

Узагальнюючи і систематизуючи розглянуті підходи до структуризації поняття стійкості підприємства доцільно виділити її наступні складові:

1) управлінська;

2) виробничо-технічна;

3) кадрова (соціальна);

4) фінансово-економічна.

Зазначений склад економічної стійкості характеризує стан підприємства з різних позицій. Складові структури тісно взаємопов’язані і впливають один на одного і на головний показник – економічну стійкість. Таким чином, загальна економічна стійкість підприємства є залежною від рівня стійкості її складових. У той же час стійкість складових формується під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників.

Особливість функціонування підприємства полягає в тому, що загальний рівень його економічної стійкості не визначається арифметичною сумою стійкості її складових. Вагомість і ступінь впливу рівня стійкості окремих складових залежить від кількісної та якісної оптимальності елементів, які її формують, а також від їх здатності протистояти різним впливам в даний момент часу і в тривалій перспективі. Разом з тим, погіршення рівня стійкості певної складової неминуче відображається на стійкості інших складових. Так, наприклад, постійні перебої в роботі операційної системи (низький рівень завантаження виробничих потужностей або їх простої, поломки обладнання тощо) будуть викликати зниження:

а) кадрової стійкості, яка виявлятиметься через недовикористання трудового потенціалу та підвищення плинності кадрів;

б) рівня фінансово-економічної стійкості, що буде характеризуватися погіршенням показників доходу, рентабельності, в цілому фінансового стану суб’єкта господарювання.

Отже, ЕСП передбачає виділення її сутності та обґрунтування доцільності виділення декількох її рівнів, при чому визначено, що зниження структурної ЕСП або її складових (управлінської, виробничо-технічної, кадрової, фінансово-економічної) до нестійкого або кризового рівня є сигналом до здійснення оперативних заходів по поверненню системи в стан рівноваги.

Список використаних джерел:

1. Карпенко Г. В. Шляхи вдосконалення фінансового стану підприємства / Г. В. Карпенко // Економіка та держава. – 2009. – № 12. – С. 61–62.

2. Анохин С. Н. Методика моделирования экономической устойчивости промышленных предприятий в современных условиях / С. Н. Анохин. – Саратов : Сарат. гос. техн. ун-т, 2000. – 40 с.

3. Брянцева И. В. Рейтинговая оценка экономической устойчивости строительного предприятия / И. В. Брянцева // Экономика строительства. – 2002. – №11. – С. 20–27.

4. Дерев’янко Д. В. Економічна стійкість підприємств: інтегральні підходи до оцінювання / Д. В. Дерев’янко [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://udau.edu.ua/library

5. Василенко В. О. Антикризове управління підприємством : навч. посіб. / В. О. Василенко. – К. : ЦУЛ, 2003. – С. 103–125.