П’ятниця Д., Курінна І. Г.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (Україна)

Глобальна економіка: погрози і можливості для розвитку країни

В кінці XX ст. для позначення економічних процесів, що відбуваються в світі, в доповнення до терміну «світова економіка» з'явився новий термін − «глобальна економіка». На думку М. Кастельса, глобальна економіка являє собою історично нову реальність, «це економіка, здатна працювати як єдина система в режимі реального часу в масштабі всієї планети» [1]. В основі формування нової економічної системи лежить економічна інтеграція. Тотальна інтеграція ринків факторів виробництва, товарів і послуг, фінансового капіталу перетворює все економічні системи в глобально взаємозалежні. На ряду з такими наслідками, як поглиблення міжнародного поділу праці, поширення передових технологій, збільшення виробництва і зайнятості, інтенсифікація економічного зростання, зниження інфляції, «нова економіка» сприяє поширенню політичного і економічного впливу «світового капіталу», підсилює нерівність між країнами і регіональні диспропорції, збільшує фактор невизначеності і нестійкості.

У новітніх історичних умовах забезпечення потрібного рівня продуктивності і ефективності національної економіки можливе тільки у середині глобальної взаємопов’язаної мережі. Взаємозалежність країн в результаті збільшення масштабів міжнародної торгівлі призводить до прагнення держав підтримати конкурентоспроможність вітчизняної економіки. Конкурентоспроможність на національному рівні ґрунтується на високих показниках продуктивності, досягнутих економікою, та можливостях цієї економіки перенаправляти погляд у бік високопродуктивних видів діяльності, що як наслідок забезпечує належний рівень реальної заробітної плато плати праці. Незважаючи на те, що темпи розвитку країн з перехідною економікою не завжди синхронізовані з економічними змінами, що відбуваються в світі, глобальна економічна система стимулює уряди всіх країн, що орієнтовані на експорт, розвивати міжнародне співробітництво і конкуренцію, тим самим стимулюючи зростання національних економік і підвищення життєвого рівня населення.

Серед загроз, які несе з собою адаптація до нових умов, економісти найчастіше називають неминучість структурної перебудови економіки; деіндустріалізацію і соціальні витрати, пов'язані з даними процесами; відсутність ринкових переваг національних виробників, що виходять на світовий ринок; загрозу глобальних фінансових криз. Перебудова галузевої структури в залежності від потреб глобальної економіки є неминучим процесом для країн, орієнтованих на експорт, а зменшення частки видобувних галузей на користь сфери послуг − явище, що визвано в першу чергу, технологічним прогресом і закономірностями економічного розвитку.

Поширення нової глобальної економіки є об'єктивним процесом і несе в собі як загрози, так і нові можливості. На думку Алана А. Тейта, намагання до обмеження ефекту глобалізації призведуть лише до зменшення вигод від неї і збільшенню витрат: «Швидше за все, країни, яким не вдасться пристосуватися до умов глобальної торгівлі, відстануть від держав, які це зроблять. Альтернативи немає і в цьому випадку, тому що нікому не хочеться опинитися серед відстаючих. Адекватна реакція повинна полягати в тому, щоб адаптуватися до нових умов і скористатися шансами, які надає глобалізація» [2]. Одним з таких шансів, на думку М. Кастельса, є нестабільність глобальної економіки, яка дає можливість країнам, що розвиваються поліпшити свій стан [1].

При аналізі можливостей інтеграції пострадянських країн в світове господарство необхідно враховувати роль агентів держави. Дії і політика уряду впливають на міжнародні обмеження і структуру глобальної економіки. Інститут держави продовжує залишатися обмеженням на шляху подальшого формування глобальної економічної системи. Чим сильніше інститут держави, тим складніше і довше процес входження країни в глобальну економічну систему.

Надмірне державне регулювання не є вирішальною проблемою для пострадянських країн при виході на глобальні ринки. Традиційна національна економічна політика стає менш ефективною, оскільки глобальні тенденції впливають на все її найважливіші інструменти (грошово-кредитна політика, ставки відсотка, технологічні інновації).

Процес входження в глобальну економічну систему є надзвичайно складним і тривалим і вимагає від країн з перехідною економікою глибоких соціальних, культурних та інституційних змін. Неминучість процесів глобалізації вимагає від керівництва країн адекватної реакції, що полягає, перш за все, в адаптації до нових умов і умінні використовувати надані можливості.

Список використаних джерел:

1. Кастельс, М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура [Електронний ресурс] / М. Кастельс // Библиотека Гумер. – 2016. – Режим доступу : http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Polit/kastel/02.php

2. Тейт А. Глобализация – угроза или новые возможности для Европы? / А. Тейт // Проблемы теории и практики управления [Електронний ресурс] – 1998. – №5. – Режим доступу : http://vasilievaa.narod.ru/ptpu/12_5_98.htm

3. Либман, А. Экономическая интеграция на постсоветском пространстве: институциональный аспект / А. Либман // Вопросы экономики. – 2005. – № 3. – С. 142–156.