Козлова Ю. С., к. е. н. Хуторськой П. О.

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара (Україна)

ОФШОРНІ КОМПАНІЇ, ОСОБЛИВОСТІ ТА ПРОБЛЕМИ ОФШОРНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ

Кінець ХХ – початок XXI століття ознаменувався вступом світового економічного простору у нову стадію – у стадію глобалізації. Термін «глобалізація» трактується не завжди однаково з точки зору різних фахівців – економістів, політологів, соціологів, географів – в силу специфіки сфери їх діяльності. Проте, всі приходять до спільного висновку, що сутність глобалізації полягає в розширенні та посиленні взаємозв’язку і взаємозалежності між суб’єктами, в ролі яких можуть виступати країни, окремі сфери господарства або конкретні люди.

У зв'язку із вступом світової економіки у стадію глобалізації відбулася зміна сукупності суспільних та економічних відносин. Багато в чому значну роль у цих умовах відіграють процеси міжнародного руху капіталу. Разом з легальними, відкритими і прозорими формами міжнародного руху капіталу діють і напівлегальні і нелегальні форми руху капіталу. Частина з них реалізується через механізми офшорного бізнесу, сучасних офшорних центрів і зон, котрі названі податковими гаванями.

Офшорний бізнес спирається на перспективи, що надаються офшорними зонами. Територія або ж країна, законодавством якої регламентована реєстрація компаній, котрі отримують доходи з певних джерел, що діють за межами країни чи за межами території реєстрації [1].

«Діяльність офшорних зон базується на принципі податкового законодавства, котрий у своєму значенні є універсальним. Згідно із цим принципом прибутки, джерело яких розміщене на теренах даної країни, підлягають обов'язковому оподаткуванню. У тому разі, коли джерело прибутку розташоване за межами країни або ж локалізоване не зовсім точно, існує ймовірність, що воно буде виключене зі сфери податкової відповідальності в межах території даної держави» [1].

Офшорний бізнес може бути застосований у різноманітних сферах діяльності, таких, наприклад, як інвестиційна діяльність, лізинг, будівництво, торгівля, робота на ринку цінних паперів, транспортні послуги і т.д.

Можливість створення офшорних компаній в Україні вперше з'явилась у 1991 році. Можливість отримати доступ до міжнародного ринку депозитів і послуг з управління капіталом та інвестиціями існує виключно завдяки офшорним фірмам. Успіх у бізнесі гарантує також й те, що власник офшорної компанії може обирати посередника із цілого переліку фінансових посередників.

Таким чином, з одного боку офшорний бізнес є однією з можливостей щодо підвищення прибутковості міжнародних господарських операцій за рахунок зменшення податкового навантаження, за рахунок більш низьких податків в офшорних зонах. А з іншого боку існує і ряд негативних наслідків діяльності таких компаній. В першу чергу це відтік коштів в офшорні зони. Так, за 2014 рік в Україні було отримано 4 млрд дол. виручки від експорту, а переплати за імпорт склали приблизно 5 млрд дол. Таким чином, сумарна кількість виведеної валюти в офшори дорівнювала приблизно 9 млрд дол., а за 2015 р. вже 8 млрд дол. перекочувало в офшори. Хоча і відтік валюти в офшори зменшується, однак все одно нікуди не дівається.

Загалом, розвиток офшорного підприємництва в Україні можна пояснити рядом наступних факторів: вагою податкового навантаження та несприятливим інвестиційним кліматом, криміналізацію економіки, неефективною фіскальною політикою та використанням офшорних схем для відмивання доходів, котрі одержані злочинним шляхом.

Нині в нашій країні виокремлено та офіційно затверджено 35 територій офшорними зонами; деяку частку офшорів занесено до "чорного" списку; експортно-імпортні операції з цими офшорами проводити не рекомендується. Так, НБУ заборонено встановлювати кореспондентські відносини банкам України з банками, котрі зареєстровані на Палау, Багамських островах та Науру. Слід зазначити, що списки офшорних зон, котрі офіційно затверджені в Україні, постійно змінюються. Кількість офшорних зон, котрі не були включені до списку, сягає десятків, що, в свою чергу, утруднює контроль над ними [2].

Стосовно акціонерного капіталу, тобто «вливання прямих іноземних інвестицій, слід відзначити, що на першому місці по інвестуванню в економіку України є Кіпр (обсяги прямих інвестицій на 01.10.2015 становлять 12187,6 млн дол. США), на другому – Нідерланди (5702,0 млн дол. США станом на 01.10.2015), на третьому – Німеччина (5460,4 млн дол. США станом на 01.10.2015), на четвертому – Російська Федерація (2962,8 млн дол. США станом на 01.10. 2015)» [3].

Склалося так, що на сьогодні поняття офшору в нашій країні асоціюється з незаконним способом отримання прибутку. Законодавство України стало більш радикальним щодо питання офшорів, коли відчуло тиск зі сторони міжнародних організацій, мета яких полягає в боротьбі з відмиванням “брудних” грошей. Україна поки що не з'ясувала питання щодо юридичного оформлення умов та необхідності застосування офшорних зон. Дефіцит регламентації законодавства офшорної діяльності унеможливлює існування ефективного механізму функціонування офшорної діяльності. На жаль, нинішнє становище уповільнює економічний розвиток нашої країни та призводить до того, що офшорний бізнес все частіше залучається до тіньового середовища.

Список використаних джерел:

1. Оффшорный бизнес. Развитие оффшорного бизнеса в Украине [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://offshorebiznes.blogspot.com/p/blog-page_30.html

2. Вергун В. А. Іноземні інвестиції: офшорні зони та їх інституції в міжнародному бізнесі / В. А. Вергун, О. І. Ступницький. – К. : Київський університет, 2012. – 416 с.

3. Офшорний бізнес: за чи проти? [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ckp.in.ua/articles/8333